Вечір. Темні безлюдні вулиці. Світильники, хитромудро розміщені всередині спеціальних кам'яних стовпів, створювали навколо себе ідеально рівні острівці світла. Ці яскраві жовті плями на бруківці вселяли вечірнім гулякам ілюзію безпеки. Саме те, що й потрібно тіням, що зачаїлися в напівтемряві.

Зазвичай після перегонів Орум з Карою поверталися додому на машині. Так і швидше і безпечніше. Але цього вечора їм захотілося прогулятися. Погода тепла, відмінний настрій, ще й куш сьогодні дорф зірвав не маленький. Солідний мішечок із золотими приємно відтягував пояс до землі.

— Як гадаєш, Расті вже спить? — спитала Кара, взявши чоловіка за руку.

— Який там, — засміявся Орум, — цей шибеник не ляже, доки нас не дочекається.

— Слухай, може, зайдемо до нашого улюбленого ресторанчика, перекусимо і вип'ємо по келиху червоного?

— Я тобі зараз як зайду по червоному! А потім наздожену і ще раз зайду! — Орум сповільнив крок, поклав долоню на живіт дружини. — Бромо, скажи хоч ти своїй матері, що тобі ще рано вживати.

Кара різко зупинилася і з прищуром витріщилася на дорфа.

— По-перше, я зараз тебе покусаю за те, що ти сам уже вибрав ім'я нашій дитині. По-друге, чого ти вирішив, що буде дівчинка?

— Ну як… сімейне гніздечко я сам збудував, сина вирощую, заборонені печери пройшов сам… Для повного щастя дорфа мені потрібна лише донька.

Орум з усмішкою задоволеної дитини підійшов до дружини, взяв її під руку і повів далі вулицею.

— Ай! Ти чого? — скрикнув несподівано дорф.

— Ну, я ж казала, що укушу, — відповіла Кара.

За черговим напівкруглим будинком парочка звернула праворуч. Ця вулиця вела до їхнього будинку манівцем, але душа раділа, і хотілося довше погуляти. Здавалося, ніщо не зможе зіпсувати чудове закінчення важкого дня, але доля любить начхати на щасливич.

На дорогу, ніби матеріалізувавшись із тіні, вийшли два дорфи в чорних довгих куртках з натягнутими капюшонами. Ох не просто так вони тут з'явилися. Орум легко міг би втекти від них або спробувати надавати по мордах, але він був не сам. А тим часом третій незнайомець перекрив відхід назад.

— Гони грошики, гонщику! — прохрипів той, що стояв сам.

— З якого це дива? — спитав Орум, машинально закриваючи Кару собою.

— Інакше дірочок наробимо в тобі, — посміхнувся той самий дорф, дістаючи з кишені пістолет. Двоє інших дістали ножі-метелики.

— Хлопці, хлопці, не гарячкуйте, зараз все віддам.

Орум відчепив мішечок із золотими монетами від пояса і кинув його на землю, поруч із хрипким.

— Ось гроші, забирайте.

Хрипкий схопив мішечок, зважив рукою, схвально хмикнув.

— Ідемо, — наказав він задоволеним тоном.

— Стривай, — сказав один із тих, хто був із ножем. — Глянь, яка баба в нього. Красуня прямо. Давай побавимося з нею.

Усі троє весело зареготали.

— Хлопці, ви гроші взяли, йдіть, прошу, — спробував Орум вирішити конфлікт мирно.

— Ні, Босий правий, баба що треба. Гріх такою не скористатися.

Орум ще сильніше притулився спиною до Кари, закриваючи її. Вона вся тремтіла.

Потрібно терміново брати ситуацію в свої руки. Орі вихопив з непомітної бокової кишені штанів широкий мисливський ніж.

— Спочатку вам доведеться погратись зі мною.

— Ти диви, який сміливець, — кинув Босий і без попередження кинувся на Орума разом із другим дорфом. Хриплий залишився на своєму місці.

Орум схльоснувся на ножах з обома одразу. Він хоч і був не майстром у таких справах, але зайвих отворів у тілі ворога наробити вмів.

Минуло кілька секунд, а Босому Орум вже встиг полоснути лікоть, а другому встромив ножа в живіт по саму ручку. Тільки він хотів порішити і Босого, як голос десь ліворуч зупинив його.

— Як приємно пахне твоя дружина, — прохрипів дорф у каптурі, обхопивши шию Кари вільною рукою. — Відпусти ножа, поки я не пристрелив її.

Орум слухняно і неквапливо вийняв лезо з живота третього дорфа і кинув його вбік, не забувши перед цим непомітно прокрутити лезо в череві.

Дуло пістолета впритул прилягало до скроні Кари.

— А знаєш, Вжик уже не жилець, знатно ти йому кишки випустив, тому… як заведено у нас у банді… кривднику треба відповісти тією самою монетою.

Хрипкий натиснув на курок.

Орум не встиг навіть крикнути чи ворухнутися. Постріл. У скроні Кари з'явилася маленька червона дірочка. З неї випливав червоний струмінь, що повільно повз до шиї.

— Ні… — з жахом в очах тихо промовив Орум. — Ні, ні…

Несподівано Босий, що стояв поруч, повалив його на землю.

— А за те, що ти мені руку поранив, я позбавлю тебе ока, на згадку…

Орум розплющив око. Подушка під головою була наскрізь мокра, тіло било дрібне тремтіння. Примари минулого проникли у сни дорфа.

— Орі, Орі! Що з тобою? — стурбовано спитала Єлена, що стояла біля ліжка.

— Нічого особливого, просто сон… — тихо відповів дорф, приходячи поступово до тями. Декілька хвилин він просто лежав, дивився в стелю і дуже часто дихав.

— А де я? Останнє, що пам'ятаю, це те, як ми вшивалися від вогнеящірів на вантажівці.

— Не поспішай, герою, я тобі все розповім, але спочатку випий це. Лікар сказав дати тобі цей чудодійний відвар, коли ти оговтаєшся.

Єлена простягла дорфу наполовину повну склянку із зеленою бурдою. Орум залпом випив її.

— Ох і гірка х… — домовити він не встиг, бо знову поринув у неспокійний сон, тільки тепер уже без сновидінь.

Знов прийти до тями дорфу вдалося лише через... він гадки не мав, скільки часу пройшло. Він навіть не знав: ніч зараз чи день. Він не міг цього бачити. Око навідріз відмовлявся глянути на світ. Відчуття було таке, ніби повіку замазали цементом і дали добре засохнути. До того ж, ще й тіло відмовлялося слухатися господаря. Єдине, що дозволялося Оруму — чути все, що творилося навколо.

— Ну і коли цей старий лисий дорф прокинеться? — невесело запитав Ал.

— Подивимося, скільки ти спатимеш у його роки за таких поранень, — грубо відповіла Єлена.

Двері беззвучно відчинилися. Хтось зупинився на порозі, не кваплячись заходити всередину.

— Ну, треба ж, повернення блудного некроманта, — сказав Ал без особливого ентузіазму. — Де ти лазив?

— О, не звинувачуйте його, пане Алпачін. Це я запозичив у вас Калеба на пару днів.

Цей голос, який не обіцяв нічого доброго, Орум впізнав одразу. Себастьян власною персоною. Напевно, одягнений у вбрання, яке заблукало в епохах і в різних поняттях моди.

— Давно не бачилися. Радий зустрічі.

— Дуже не взаємно, — процідив крізь зуби Ал.

— Алпачіне, не будьте таким недоброзичливим. Злі люди довго не живуть, — промовив чоловік і зробив невелику паузу, напевно хижо облизнув верхню губу, як він часто це робив під час їхньої першої зустрічі. — До речі, я прийшов привітати вас! І засмутити, якоюсь мірою. — Себастьян увійшов до кімнати, цокаючи каблуками не гірше за будь-яку придворну даму. — Блискуча сутичка з вогнеящірами. Єлено, особлива пошана за вашу… винахідливість, — знову пауза, — ви просто герої та рятівники, якби не одне але...

Себастьян замовк. Тиша тривала секунд десять, несподівано обірвавшись криками:

— Ви просрали близнюків! — чоловік з розмаху вдарив кулаком по стіні.

— Тобто? — не розуміючи спитав Ал.

— Заткни… — запнувшись на півслові, Себастьян покректав, як старий дід, повертаючи своєму голосу колишній тон. — Не перебивайте, будь ласка, мене, пане Алпачіне.

Чоловік дістав свою вже всім знайому флягу, зробив пару ковтків, закрутив кришку.

— Чуєш, люб'язний, говори зрозуміліше, — процідив крізь зуби Ал, ледве стримуючи свою лють.

— Закрий пащу, бруд! — несподівано гаркнув у відповідь Себастьян, жбурнувши свою флягу в стіну. — Ще слово, і я власноруч відірву голову дорфу і примушу тебе з'їсти її! — він зробив глибокий вдих і облизнув верхню губу. — Так про що це я... ах, так! Я, як і мій ватажок, не любимо, коли все йде не за планом.

Що ж там діялося далі, Орум уже не чув. Він знову провалився у неспокійні сни.

***

Приємне поколювання в області стегон. Потім воно плавно перейшло на груди і закінчило свій похід тілом дорфа на голові. Орум гадки не мав що це, але йому було дуже приємно і спокійно. Око само собою відкрилося і втупилося в білу стелю.

— Інфекції ніде немає, організм швидко відновлюється. Ось, він уже й прийшов до тями, — прозвучав незнайомий жіночий, навіть швидше, дівочий голос. Він був ніжним, дзвінким і наївним, але Орум його все ж таки чув уперше.

Дорф важко підняв голову і зустрівся поглядом з володаркою прекрасного голосу. Колір суцільних зіниць нагадував суміш відтінків останніх променів вранішнього сонця і коричневого осіннього листя. Від цієї глибини кольору неможливо відірватись. Якби не її прекрасна усмішка, яка була не менш чарівною, ніж очі, дорф так би і дивився в суцільні карі зіниці незнайомки до кінця століть, а так довелося розсіювати увагу. Через кілька хвилин милування Орум, нарешті, роздивився всю дівчину. Біла шкіра, злегка блакитні губи, попелясте волосся, що каскадом спадало на плечі. З одягу на ірні була помаранчева туніка з довгими рукавами та легкі чорні штани. Взуття видно не було, бо вона стояла біля ліжка Орума.

— Здрастуйте, мене звуть Ур-ра, — усміхаючись, представилася незнайомка, яку Орум ну ніяк не очікував побачити. У відповідь він лише трохи кивнув головою.

— Ваше ім'я Орум, правда? — дорф кивнув знову.

Треба було якось продовжувати розмову, але Орум усе ще був у якійсь прострації і не до кінця розумів, що відбувається.

— Я ж казав, що він очманіє, — знайомий глузливий голос за спиною Ур-ри.

— Заткнися, балабол, — ще один жіночий, майже рідний голос.

— Єлено… — прохрипів Орум ледве чутно.

— З поверненням, — пролепетало радісне обличчя найманки, визираючи з-за спини дівчини ірні.

— Єлено… це те, що я гадаю?

— Взагалі-то непристойно називати незнайомок «це», — підморгнула Єлена.

— Ур-ра, вибачте, радий зустрічі, — прошепотів дорф, знову втупившись у суцільні карі зіниці.

— Я теж дуже рада знайомству з вами.

Він спробував підвестися, але ірні поклала на плече дорфа свою руку, з п'ятьма звичайними пальцями, як у людей.

— Краще не треба, — знову ця посмішка, здатна розтопити навіть найхолодніше серце у світі.

— Чому? Я чудово почуваюся, і можу, нарешті, підвестися.

— Може, краще води поп'є...

— Це... тобто як? — безглуздо запитав Орі, дивлячись на свої ноги. Точніше, ногу. Права нога закінчувалася перемотаним коліном.

— Скажи дякую, що нога, а не дещо вище, — реготнув Ал.

— Вогнеящіри? — спитав дорф, якимось втомленим старечим голосом, вмить забувши про свою незвичну нову знайому, і перевів погляд на Єлену.

— Так, — найманка помінялася з Ур-рою місцями і сіла на ліжко Орума.

— А з вами все гаразд?

— Ну, як тобі сказати, Єлена такого учудила… — почав натхненно розповідати Ал.

— Все гаразд, — різко перебила дівчина найманця, — цей балабол зараз знову жарти почне безглузді вигадувати.

— А Кіра, Шрам, Діна?

— Кіра та Шрам поїхали з міста, — Єлена опустила погляд на підлогу.

— А Діна?

— Вогнеящіри… — сумно прошепотіла дівчина, — ми могли б тебе зараз теж оплакувати, якби не зламана кабіна, в якій тебе затиснуло.

— Твою матір! — лайнувся дорф, жбурляючи подушку в дальній кінець кімнати. — Краще б…

— Не краще, — перебила його Єлена, — для нас не краще.

У двері впевнено постукали.

— Що? — зло крикнув Орум.

Його зараз просто роздирало зсередини від несправедливості цього світу. Який бог чи божество дозволило старому каліці вижити, а молодій дівчині померти? Первісна? Сталь? Вірування ченців? Як йому тепер жити із цим?

Двері різко відчинилися, на порозі стояв Калеб. За ним стояли два дорфи: вже знайомий найманцям Елум у півмасці і ще якийсь рудий коротун з бородою, заплетеною в три товсті кіски. Некромант був зосереджений як ніколи, у правій руці він тримав один зі своїх ножів. З леза капала червона кров.

— За кілька хвилин тут буде вся міська варта Аваласа. Їм потрібні близнюки. Треба їхати з міста. За Орумом доглянуть і вилікують, я домовився. В машину. Негайно! — вигукнув останнє слово некромант і вибіг із кімнати, залишивши двері відчиненими.

— От як завжди! Все не як у людей, — засмучено констатував Ал.

— Ну що, друзі, настав час прощатися… — сумно сказав Орум.

— Ага, не дочекаєшся! Ще побачимось, старий лисий коротун, з тебе три темних, — хитро сказав Ал і, підморгнувши на прощання, вийшов із кімнати. Ур-ра ледь помітно кивнула, ще раз усміхнулася і вибігла за магом.

— Як завжди, нестерпний, — добродушно пробурчав Орум.

— Прощавай, Орі, — Єлена міцно стиснула руку дорфа, дивлячись на нього очима, сповненими сліз.

— Вдалого вам шляху.