Багато хто вважає, що ночівля в лісі, просто неба — це вершина романтики подорожей. «Ну, поміркуйте самі», — кажуть вони, — «Над головою мільярди зірок розкинулися в дивовижних малюнках. Величезна повна Севана створює таємничу напівтемряву. Багаття грайливо потріскує біля ваших ніг. Листя на деревах легенько шелестить, створюючи природну музику». Яка ж це все-таки дурість та наївність.

Тільки закоренілий міський житель, що буває на природі раз на два роки, може так вихваляти ночівлю в лісі. Що ж вам розкажуть про спальне місце серед дерев люди, які проводять просто неба дев'ять днів із десяти?

Ночівля у лісі — це насамперед полчища москітів та інших комах, єдина мета яких — висмоктати з вас всю кров, до останньої краплі. Ночівля в лісі — це вічний страх, що у сні вас зжере якась дика звірюга. І нарешті, ночівля в лісі подарує вам вічно ниючу спину, через сон на твердій і сирій землі. Все це — далеко не повний перелік принад відпочинку просто неба, які може перерахувати затятий мандрівник.

Ось Єлена, наприклад, могла б годинами скаржитися на незручності, які повсюдно супроводжують її, але розсудливо мовчить. Дівчина чудово знає, що якщо завести зараз цю тему, то Ал підтримає її й теж почне нудити з приводу того, що не влаштовує його. А якщо скаржитися почне Ал, то погано від цього буде всім. Нехай краще подрімає на задньому сидінні. Коли він спить, він такий… тихий і… мовчазний. Прямо мрія, а не чоловік.

Через цілий день їзди лісом, мандрівники пристойно так віддалилися від Кронуму і втомилися. За вікнами машин давно вже стемніло, а вони ще не зробили жодної нормальної зупинки з самого ранку. Локус наполіг на тому, що стоянки будуть тільки на нічліг і за крайньої потреби. За його словами, це дуже економить час та гроші.

Але ось настав той момент, коли людям, дорфу та машинам потрібен був відпочинок, а отже, настав час вибрати зручне місце для ночівлі.

Ґрунтова дорога, що проходила через густий листяний ліс, в черговий раз вильнула між двома величезними деревами з ідеально круглим листям і пішла різко праворуч. Відразу за поворотом погляду відкрилася значних розмірів галявина. Вона була витягнутої овальної форми, застелена невисокою, подекуди витоптаною, темно-зеленою травою. Окантування цього природного килима складалося з колючих кущів, що здалеку нагадували шипшину. Дорога перетинала галявину рівно посередині, поділяючи на дві однакові частини.

На правій стороні вже стояли дві покарані часом легкові машини. У парі ліктів від проржавілих транспортних засобів палахкотіло чимале багаття. Чотири чоловіки сиділи навколо нього і вели неквапливу бесіду. Побачивши знову прибулих, вони не надали цьому особливого значення, але зброю все ж таки зручніше розмістили в руках.

Орум, недовго розмірковуючи над тим, чи це місце хороше для ночівлі, чи ні, завернув ліворуч і зупинив машину поблизу величезного костровища. Це місце часто служило всім проїжджаючим подорожнім добрим притулком на ніч.

Два фургони так само припаркувалися з лівого боку від дороги, і втомлені люди стали вибиратися з машин. Крін був помітно вимотаний, а ось Влас, що вискочив з водійського сидіння, навпаки був досить свіжий. Сар, як і Орум, збоку був схожий на вичавлений лимон. Воно й не дивно, провести весь день за кермом — ще те задоволення.

Один тільки Локус не вийшов надвір.

— А що з Локусом? — поцікавився Орі самопочуттям їхнього наймача.

— Він захотів переночувати у фургоні, — байдуже відповів Сар, — так налакався, що й кількох кроків не може зробити.

Дорфа ця відповідь цілком влаштувала і він, розвернувшись, попрямував у бік кущів. Інші ж, не змовляючись і не розподіляючи вголос обов'язки, зайнялися облаштуванням табору. Ал, Сар, Влас і Крін вирушили в ліс по дрова, Єлена діставала спальники та їжу з машин, Калеб, як звичайно це бувало у темний час доби, взяв свій величезний мішок і вирушив углиб лісу. Орума ж спіткала страшна для мандрівників хвороба під назвою розлад шлунку, тому його тимчасово звільнили від роботи та нагородили необмеженим доступом до водних запасів.

Хвилин через двадцять багаття вже було розведене, вельми не маленька купа дров лежала поруч, а п'ятеро людей і дорф сиділи на своїх спальниках.

— Зараз би чогось гаряченького поїсти, — замріяно простяг товстун Влас.

— Згоден, — коротко підтримав товариша худорлявий Крін.

— Всіми руками за, — додав Сар і всі троє запитливо подивилися на Єлену.

Дівчина ж не відразу помітила це, тому що була поглинута роздумами на тему: можна вже зняти ці остогидлі темні окуляри, або почекати, поки всі не вляжуться спати. Десятисекундна пауза. Лише дзвінкий писк москітів та потріскування багаття. Погляди так і продовжували свердлити Єлену і вона нарешті помітила це.

— Ой, що зараз почнеться, — радісно пропищав Ал, скорчивши такий вираз обличчя, що навіть кіт, що з'їв відро сметани, позаздрив би йому. Орум теж весело зареготав, готуючись розважитися від душі.

— А чого це ви на мене дивитесь? — тим часом серйозно запитала Єлена.

— Ну, як же… — невпевнено почав Влас.

— …ти ж баба… — впевненіше продовжив Крін.

— … ось і приготуй! — твердо сказав Сар.

— У-у-у… Невірний крок і провал наступу по всіх напрямках, панове, а це означає що? Вірно! На вас чекає моральна кара. Орі, займай місця у першому ряду, зараз почнеться,  — ледь стримуючи сміх, констатував Ал. Орум уже відверто й голосно реготав, як уміють реготати тільки дорфи.

— Значить так, мужики, — тон Єлени був холодним, як сталь, залишена на вулиці в зимову ніч, — хоч я і, наголошую, дівчина, це не означає, що я маю готувати, таким лінивим лосям, як ви. А те, що у вас між ногами щось бовтається, не дає вам права наказувати жінкам. Якщо хочете жерти — берете свої дупи, відриваєте їх від землі й приступаєте до приготування, — дівчина встала зі свого спальника, підійшла до трійці «лосей», нахилилася до них, зняла окуляри та повільно по літерах уточнила, — я дохідливо пояснила?

Всі троє мимоволі здригнулися, зловісний голос і котячі зіниці зробили свою справу. Єлена була задоволена ефектом, тому швидко відвернулася, задоволено посміхнулася і пішла в темряву.

Влас, Крін і Сар нагадували зараз нашкодивших малюків, яких вилаяла і відлупцювала злісна матуся. Голови та плечі були опущені, голос подавати ніхто не хотів. Такого повороту подій вони явно не очікували.

Щодо Орі з Алом, то складалося враження, що це був, мабуть, найвеселіший вечір у їхньому житті. Дорф тримався за живіт і, заливаючись сльозами, катався по землі. Вилиці його вже давно звело від сміху, і тому він просто періодично схлипував, набираючи трохи повітря в легені. А Ал навпаки, гиготав як віслюк, якого ошпарили розпеченою кочергою.

— А чого це так? — першим подав невпевнений голос Сар.

— Вона… просто… готувати… не… вміє, — видавив із себе Орі, перериваючись між словами на регіт.

— То може її навчити цій справі? — обережно запропонував Сар, дивлячись у той бік, куди пішла Єлена.

— Ти хоч дивися при ній таке не ляпни, — промовив Орум, встаючи з землі, але при цьому все ще періодично посмикуючись від сміху. — Тим паче ми вже намагалися. Марно.

— І так у вас постійно? — запитав товстун Влас, який ще не відійшов від потрясіння.

— Ти що... Це вона так, навіть не розігрілася, — відповів Ал, витираючи сльози.

— Я б навіть сказав, що мала гарний настрій, — підтримав мага вже трохи заспокоєний Орум.

— А знаєш, мій короткий друже, я давно не відчував такої насолоди.

— Згоден! Спостерігати, за тим, як вона репетує не на нас, а на когось ще — справжнє задоволення. Віддам будь-які гроші, якщо вона зараз повторить це на біс.

Все так само продовжуючи час від часу хихикати, маг і дорф почистили овочі, нарізали кубиками м'ясо, кинули все це в габаритний казан, залили водою, додали спецій і приготували вечерю.

— Завтра ваша черга, — сказав Ал, поглинаючи їжу з тарілки.

— Без проблем, — парирував Влас, який уже доїв свою порцію і розвалився на спальнику. Орум, зі зрозумілих причин, утримався від вечері, обмежившись попиванням води з фляги.

— Ал, а для якого заклинання в тебе витатуйовано трикутник під оком? Я багато вогненних магів бачив, але таке бачу вперше, — подав голос Крін, розібравшись із вмістом своєї миски. Може, він і цікавився просто так, але бандитського вигляду обличчя цього мужика насторожило Ала.

— Менше знаєш — ціліші нерви, — жартівливо відповів найманець, але Орум помітив швидкоплинну напруженість у голосі друга.

— А ось і зірка нашого вечора! — вигукнув Ал, побачивши силует дівчини.

Єлена мовчки повернулася до вогнища, не звертаючи уваги на дивні погляди її тимчасових супутників, швидко з'їла все ще теплу вечерю, і лягла на бічну. Незабаром з їжею закінчили й решта і табір накрило покривалом сновидінь.

Першим на чергування став Влас. Через три години його має змінити Крін. Через особливості вантажу, що перевозиться ними, температура нутрощів фургона, постійно повинна бути в районі нуля, тому хтось з водних магів зобов'язаний стежити за нею і підживлювати заклинанням.

Ніч видалася теплою, спокійною та по-справжньому літньою. Жаль тільки, що вона була такою короткою.

Коли до світанку було ще приблизно півгодини й Калеб тільки-но повернувся після своїх нічних пригод, прокинувся Локус. Голова його дико боліла, а настрій характеризувався, як дуже паршивий. Вибравшись із фургона і виявивши, що всі його підопічні, крім Кріна сплять, поганий настрій зіпсувався ще сильніше. «Поспали та й досить! Час у дорогу, ледарі!» — саме з такими хрипкими криками він розштовхав усіх у таборі.

Люди були злі й не виспалися, але раз шеф сказав, що треба їхати, то треба їхати. Швидко зібравши свої спальні місця, і нашвидкуруч поснідавши всухом'ятку, невелика колона, що складається з двох фургонів та легкової машини, продовжила свій шлях.

І знову день виявився спокійним, мирним і скупим на події аж до самого вечора.

Увечері ж, коли до заходу сонця залишалося ще пристойно часу, мандрівникам довелося зупинитись. Попереду, навскидь, за три хвилини їзди, в небо здіймалися величезні стовпи диму. Через масивні крони дерев джерела цього диму видно не було. Це й змусило Орі зробити непередбачену зупинку.

— Які будуть думки? — спитав Ал у всій чесній братії, що зібралася до гуртка біля фургона з тканинами. Ну, майже всій. Локус, який уже встиг пристойно прийняти на душу, мирно похропував на пасажирському сидінні фургона.

— Судячи з карти, там має бути село… — почала Єлена.

— …і щось там сталося! — продовжив дорф. — Чи можемо ми його об'їхати?

— Ні, дорога тільки одна, а місцевим бездоріжжям фургони не проїдуть, — відповіла дівчина.

— Та чого ви паніку розводите, — втрутився в розмову товстун Влас, — ми озброєні й небезпечні, а там просто пожежа. Ну, подумаєш, сарай спалахнув, звичайна справа. Допоможемо загасити, так нас ще й безкоштовно погодують і ночівлю нормальну нададуть.

— Потрібна розвідка, — суворо й упевнено сказала Єлена, — можливо, це просто пожежа, а можливо, хтось напав на село, треба все перевірити, перш ніж пертися туди.

— То хай некромант перевірить! — вигукнув Сар. — Начаклує скелетів, вони все розвідають і розкажуть.

— По-перше, скелети не вміють розмовляти, їм нема чим розповідати. А по-друге, так далеко я не зможу їх відправити, радіус дії заклинань не дозволяє, — сухо відповів Калеб і несподівано перевів свій погляд на Єлену.

— Орум піде на розвідку, а ми поки що з'їдемо з дороги й причаїмося в кущах. Розвідати треба ретельно, так що за пару хвилин він навряд чи впорається, — голос дівчини був наполегливий і твердий.

— А чого Орум піде на розвідку? — несподівано спитав Сар.

— Справді, а чого це Орум має йти на розвідку? — вторив йому дорф. Перспектива влипнути в неприємності першим не дуже тішила. Тим більше з його жахливою ​​бойовою підготовкою.

— Тому що ти не високий, і досвіду в тебе більше. Ти ж сам стільки разів розповідав, як годинами сидів у засідці, полюючи на всяку дичину.

Орі щось невдоволено буркнув собі під ніс і попрямував до машини.

— Ти куди?

— Візьму все, що мені потрібно для веселої ночі в багнюці, — невдоволено відмахнувся дорф.

Пару хвилин і Орум, тягнучи на плечі невелику сумку, пішов углиб лісу.

— Давайте з'їжджати з дороги, — зітхнув товстун Влас.

Люди завантажилися в машини, Єлена сіла за кермо замість Орі. Заїхавши ліктів на двісті вглиб лісу, мандрівники натрапили на старий занедбаний сарай. Дах був завалений, однієї стіни просто не існувало, проте на решті трьох навіть побілка місцями збереглася.

Легковушка та фургони загорнули за одну з них, тісно припаркувалися один біля одного та водії заглушили двигуни. Що тепер лишалося робити? Тільки чекати.