— Лупатий, вставай! — наполегливий дівочий голос розбудив Дорма.

— Як рука? — одразу ж спитав хлопець, навіть ще не розплющивши очі.

— Досить питати про неї щоразу, як бачиш мене, все добре.

Дівчина зникла з намету, а Дорм нарешті остаточно прокинувся. Новобранець натягнув черевики, зашнурував їх, одягнув курточку і виліз надвір. Пообідній сон сприятливо вплинув на настрій, тому він усміхнувся і з гарним почуттям вирушив до багаття. Там, як завжди, Боров сидів на пні, попиваючи чай з бляшанки, Худорба чистив свій меч, а Руда сиділа на сирій і холодній землі, знявши курточку. Руки вона підставила під поки що теплі осінні промені сонця і дивилася на потріскуюче багаття. Після лікування Віолетти її передпліччя було неприродно блідим і дівчина хотіла, щоб воно трохи засмагло, бо виглядало занадто неприродно.

Дорм вмився водою з бадді за наметом Борова і приєднався до своїх товаришів, вмостивши свою п'яту точку на землю, біля Рудої.

Новобранці, за традицією, що склалася, мовчки чекали, поки командир доп'є чай і дасть установку на тренування.

— Боров, дозвольте запитати? — зненацька подала голос Руда.

— Хм. Дозволяю. — Боров трохи здивувався. Дівчина рідко про щось питала свого начальника.

— Проти кого готують нас воювати?

Повисла мовчанка. Лупатий і Худоба переглянулися. Боров неквапом допив вміст кухля.

— Зараз ви проходите загальну бойову підготовку, яка є єдиною для всіх солдатів Королівства Віндіна. Коли ви будете готові, то ми перейдемо до спеціальної підготовки.

— Борове, це не відповідь на моє запитання, — перебила його Руда. Худорба з Лупат имзнову настопржено переглянулися.

— А відповідь на своє запитання ти отримаєш лише тоді, коли настане час, — посміхнувшись, відповів командир.

— Ясно.

— У Рудої травмована рука, вона ще не до кінця відновилася! — несподівано проревів Боров, підводячись із пня.

Новобранці ще ніяк не встигли відреагувати на цей незрозумілий вигук, а на них уже напали. Шестеро таких же салаг вибігло з намету. Двоє скрутили руки Рудої. Один різким ударом ноги в спину повалив Худорбу. Троє без попередження почали гамселити ногами Лупатого.

Руда скрикнула від болю. Кравчик намагався підвестися, або хоча б зачепити мечем супротивника, але той щоразу ногою валив його на землю. Дорм скрутився калачем і намагався озирнутися. Він лежав близько до вогнища і подальший план хоч і здався йому дурним, але не прохолоджуватися ж, витираючи собою черевики цих молодчиків.

Лупатий, лежачи відштовхнувся ногами від землі, трохи зрушив уперед, вдарився головою об чобіт одного з нападників, цього було достатньо. Праву руку він запустив у багаття і, шиплячи від болю, витяг звідти палаючу головешку. Замахнувшись, кинув її в обличчя одному з супротивників, другому з усього розмаху заїхав ногою в пах.

Ворог дезорієнтований. Чаші битви змістилися. Дорм підвівся, з усієї сили штовхнув третього супротивника в багаття і підбіг до Худорби. На ходу, не зупиняючись, засадив ліктем у потилицю новобранцю, який не давав Кравчикові підвестися.

— Швидко треба звільнити Руду, — скомандував Дорм. Долоня моментально вкрилася опіками, але про це він подбає пізніше.

Хлопці вдвох підбігли до дівчини, та вже розібралася з одним супротивником, але другий був ще на ногах. Нещодавно зламана рука Рудої знову була опухла і посиніла.

Худорба підбіг до ворога дівчини і мечем рубанув його під ікрою. Невелика подряпина, але хлопець позадкував назад.

Дорм і Кравчик стали пліч-о-пліч, закривши собою Руду.

— Ти як? — спитав Лупатий.

— Нормально. Схоже руку знову зламала.

— Пістолет далеко?

— У наметі Борова, як завжди.

— Відходимо повільно до входу в намет, ми відтіснятимемо їх.

— Зрозуміла.

Трійця почала повільно змінювати позицію, а їхні противники в цей час прийшли до тями. Вхід до намету. Руда кинулася всередину, а четверо новобранців, які ще були в строю, кинулися на Дорма та Кравчика.

Два попереджувальні постріли вгору і далі Руда навела пістолет на одного з нападників. Ті завмерли.

— Досить, — задоволено прогудів Боров. — Не погано!