Йшла вулицею і думала. А може не варто? Хоча все, якщо погодилась, то ніяких сумнівів.

Ось вже і магазин. Ну і де ж той таємничий? Вирішила ще раз набрати Адама, раптом підніме слухавку. Через секунду чую як грає якась мелодія. От тепер стає дійсно моторошно. Але... Стоп. Така пісня стояла на дзвінку у Адама на мене!!! Якщо це в нього жарти такі, я його закопаю прямо там. Я пішла на звук. Набираю ще декілька разів і йду, дивлячись на його фото на екрані. Ну Адам, ну й чудо. Я ж серйозно хвилююсь за тебе. Ти б тільки знав... Я й не помітила, що промовляю це все в голос, розмовляючи сама з собою.

Раптом я різко підстрибнула і заверещала. Хтось підійшов ззаду і закрив мені очі руками. Я повернулась, не відкриваючи очей і почала щосили бити свого "кривдника". Хоч в мене і сили, як в горобця під коліном, і то виглядало смішно, але я в той момент відчувала себе досить-таки сильною.
- Ей, ей, маленька, вгамуйся. Вгамуй свої кулаки, кажу.
Але я не слухала його, а намагалась кричати, кликати на допомогу і в той же час вдарити сильніше.
- Тихіше, тихіше, це ж я. Подивись на мене, Єво.
Я підняла очі догори. І там дійсно був Адам. Я стояла і мовчки дивилась на нього. А потім хлопець притягнув мене до себе, а я його міцно обійняла. В мене не було сил щось говорити. І навіть в якийсь момент відчула сльози, які вже починали текти по щоках.
- Ти що, плачеш? Єво???
Я мовчала. Я знала, що я досить емоційна, але не настільки. Чи я все ще до нього щось відчуваю. Схоже, що і не припиняла.
- Я злякалась. Як ти так міг вчинити зі мною... До того ж я хотіла провести цей день разом. Думала і ти не проти будеш, - прошепотіла я.
Ти б знав, як мені зараз. Так вчиняти з тими, кому на тебе не байдуже, не можна.

Я відійшла від хлопця, розвернулась і вже хотіла йти.
- Зачекай. Я не хотів тебе образити чи налякати. Я хотів зробити сюрприз. Я підготував подарунок... На це в мене й пішов весь день, тому ми не бачились. Ти ж сьогодні наша іменинниця. І ти не вмієш ображатися, я знаю.

Я все ще стояла спиною до нього.
- Я рада, що ти живий, тебе не вивезли нікуди в багажнику і не закопали і лісі, що з тобою все добре. Але зараз я мушу йти, батьки вдома чекають на вечерю.
- Можна я тебе проведу?
- Не впевнена, що зараз варто. Я дійду сама, не хвилюйся. Я ніколи не змушу хвилюватись за мене тих, хто для мене дорогий.
- Вибач, не подумав. Напевно, це справді було по-дурному. Ну пробаааааач. - сказав Адам це голосом якогось героя з мультфільму, від чого в мене з'явилась легка посмішка. Ну як, як так можна? Щоразу він залишається непокараним.
- Поговоримо про це завтра.
- Ну тоді зараз візьми хоч це. Це один з моїх подарунків для тебе. Тримай. Хлопець взяв мене за плече і повернув до себе.

В руках Адама лежало щось прямокутне гарно об'язане фіолетового стрічкою. Візьми і вдома подивишся. Після, думаю, ти пробачиш мене. Бо я тебе люблю і дуже дуже сильно ціную. А ще от зараз я цьомну тебе в носик і все, ти та ж мила дівчинка, яка мені так подобається.
- Ну давай мені мій подарунок, нещастя.
Адам посміхнувся, вклав подарунок в руки і як обіцяв цьомнув в носик.
- Я тебе наберу, гарного вечора.

Додому я повернулась з якимось відчуттям полегшення. Хоч я і злилась, але все одно рада, що з Адамом все добре.

Як прийшла, мама спитала чи все в мене окей і що це в мене в руках. Я відповіла, що подарунок від Адама.
- Ти ж ніби з подругою зустрічалася, - усміжнувшись сказала мама.
- Ну гаразд, виявляється, то був Адам. Я сама не знала.
- Ну ось бачиш.
Я піднялась нагору. Зайшла в кімнату і зачинила двері.

Ліжко залишалось не застеленим ще з самого ранку. Я як-небудь кинула на нього плед і лягла зверху. Що ж там? Мене переповнювала цікавість. Але що там не буде - я буду берегти це.

В коробці я побачила щось схоже на альбом. О, так, це був альбом. Звичайний, для фотографій. Шкода, що зараз ними майже ніхто не користується. Люблю такі речі.
В них зберігаються моменти.
На першій сторінці лежала листівка з надписом "Ти - особлива. Бережи своє світло всередині." і одна з фотографій, на якій була я. Адам, напевно зробив її, коли я не бачила. Але вона була надзвичайно красива.
Я сиділа і роздивлялась кожну сторінку як картину. Переглядала фотографії, згадувала все, що було з нами за цей короткий період часу. Хоч я злюсь і обращаюсь на нього - я ніколи не припиню дружити. Таких людей варто берегти. Людей, в серці яких ти займаєшся особливе місце.
Я дійсно починаю нове життя, і на щастя, з тими, хто мене підтримує і любить.
Дійшовши до останньої сторінки на мене нахлинули емоції. Лежачи на ліжку відчувала безліч всього одразу. Радість, смуток і навіть злість. Я знову почала думати. Моя погана звичка, від якої не можу позбутись. Головне питання - що робити зі своїми почуттями?

- Доню, ти йдеш?
Мама! - різко схаменулась я. Я ж обіцяла вечерю.
Чому внизу так темно? - спускаючись сходами подумала я.
- Мамо, в нас, що, світла нема? В кімнаті ж було.
Внизу стояли батьки з великим гарним тортом, на якому була цифра 18 виліплена з квітів.
- З днем народження! Швидко загадуй бажання!  - викрикнув тато, стоячи за мамою.
- Ви ж мене ще вранці привітали. Не варто було.
Я задула свічки, обняла батьків і ми сіл за стіл. Мама все приготувала, а тато підготував кімнату.
- Вибач, що не допомогла.
- Сьогодні тобі можна, не хвилюйся. Але завтра.. - усміхнувшись сказав тато.
- Звичайно, жодних питань. - так само з усмішкою сказала я. Тато підняв догори палець показуючи "👍". Весь вечір ми сміялись, розмовляли, батьки розповідали смішні історії з мого дитинства. В мене досі живіт і щоки болять. В той момент, я черговий раз усвідомила скільки ж вони для мене роблять. Я дуже люблю і ціную батьків за те, що вони зробили з мене ту людину, якою я є зараз.

Святкували ми, напевно, до години четвертої. І хоч я була втомлена, але дуже щаслива. Прийшла до кімнати і лягла на ліжко. Знаєте це відчуття, коли ти нарешті дістався своєї теплої ковдри і подушки після важкого дня? Ось в мене так було. Глянула на телефон і побачила смс Адама. Відписала йому, що саме лягаю спати. Ми ще трохи попереписувались, бо йому чомусь не спалось. Коли хлопець припинив відповідати, я зрозуміла, що він все-таки заснув і через 5 хвилин сама провалилась в сон.