-Мала, ну вибач мене. Ти ж знаєш, що ти одна з найдорожчих для мене людей. Хоч ми знайомі досить мало, я люблю і ціную тебе. Ти справжня, проста, не схожа на більшість дівчат. Коли тобі сумно,ти плачеш, коли весело - смієшся. Тобі не потрібні всі ці прикидання. Ти робиш, те, що хочеш і говориш те, що відчуваєш. Це - найголовніше.
В мене досі очі були на мокрому місці. Я не розуміла чому?
- Єдине питання для чого так вчиняти?? Можна одразу  усе вияснити і не грати в незрозумілі ігри.
Якщо ти зі всіма так робиш, то я не хочу мати такого "друга". Кажучи це я намалювала в повітрі лапки.
- Ні, все зовсім не так. Я не хотів. Просто вибач мене.. - Адам підняв очі і подивився на мене такими винуватими очима, як кіт зі "Шрека". Я не змогла стримати усмішку.
- Ні, я просто тебе не вибачу...
У Адама змінився вираз обличчя.
Але після хвилинного мовчання я додала:
- Тільки після того, як ти принесеш мені щось смачненьке. Інакше - нііііяяяяккк - протягнула я з посмішкою на обличчі.
- Deal. Одна нога тут, інша - там. Я вже біжу, мала.
- Але пам'ятай - в таких ситуаціях я довго не чекаю, - сказала я в слід хлопцю коли він був вже майже за дверима.

Вже через 10 хвилин Адам повернувся з повними пакетами різної смакоти. Ми сиділи на дивані під ковдрою, дивились серіали, їли і розмовляли. Мама з татом лише раз зайшли до мене запитали чи в нас все добре з "домашнім завданням" і більше не турбували. За це я їх і люблю, вони мене завжди розуміють.
- Вибач мене за те, що я інколи так поводжусь. Як мала дитина. Просто це занадто важко для мене.
Я розумію, що я не можу змусити когось відчувати те, чого насправді немає. Ти вільний дорослий хлопець, а я привласнюю тебе. Томууу, вибач ще раз.
Адам взяв мене за руку і сказав:
- Ти дуже багато означає для мене. І я зовсім не відчуваю себе так, наче ти мене привласнила. Тому, будь ласка, не кажи більше так. Окей? Я важко зітхнула.
-Окей, окей. То, між нами усе гаразд?
- Звісно, і давай більше не будемо про це. Тобі не пасує бути такою засмученою весь час, ти ж МОЯ мала і я не хочу щоб ти сумувала. Ну іди до мене. - після цього Адам притягнув мене до себе, вкрив ковдрою і поцілував в лоб.
Як же мені було затишно в той момент. І йому, думаю, теж.
Але я собі пообіцяла, що більше не буду поводитись з Адамом як зі своїм хлопцем. Я не маю права так робити. Це не призведе до чогось хорошого.
Поки була в роздумах, не помітила як заснула.
- Приємних снів, принцесо. - Адам бережно переклав мене зі своїх колін на ліжко і тихенько вийшов з кімнати.