Прокинулась о 6 ранку і вже не могла заснути до дзвінка будильника. Сьогодні 15 жовтня. А це означає, що вже завтра в мене день народження. Я зазвичай не влаштовую гучні гулянки і тому подібне. Святкую або в тихому сімейному колі з батьками, або з кількома друзями в нашій улюбленій кав'ярні, що була в декількох кварталах від мого будинку. Так сумую за тими часами...

Ну а зараз зі мною тільки Адам, ну і декілька "подруг" зі школи, з якими ми в школі тільки вітаємось при зустрічі. Скоріше за все це навіть просто знайомі, а не подруги.
А хотілося б мати. Таких, яких би цікавило моє життя поза межами школи, домашніх завдань і т.д.
Ще годину валялась в ліжку і думала про завтрашній лень, чи привітаємо мене ще хтось крім батьків. Але з власного досвіду знаю, що якщо людям про себе не нагадати, то ніхто і не згадає.

Що ж, пора вставати. Краще мати декілька хвилин в запасі, ніж потім поспішати.
Адам як завжди прислав побажання доброго ранку і гарного дня. Я йому відповіла тим же.
- Може разом до школи підемо?
- Давай іншим разом, хочу пройтись сама.
- Гаразд. Але знай, коли потрібна допомога - я завжди поруч.

Через півгодини вже повністю зібрана стояла перед дзеркалом у коридорі.
- Єво, ти зможеш. Тоді змогла - і зараз зможеш. Не вперше. Пам'ятай про свою обіцянку. - повторювала я своєму відображення в дзеркалі.
Ну все. Я пішла. Новий день - нова сторінка життя.

Я обіцяла собі, але все ж глибоко в душі вірила, що все не так, що я йому подобаюсь. Дійсно подобаюсь, як дівчина, не тільки друг.
- Єво, досить. - я почала відганяти від себе ці думки і щоб якось відволіктись включила музику в навушниках.

Я йшла, дивилась на будинки, автомобілі, які приїжджали повз, але водночас наче нічого не помічала. Думки все одно прокрадались в голову. Це мій величезний мінус - НАДТО багато думати і накручувати себе.

Раптом я почула наче мене хтось кличе. Один раз, другий. Та ні, здалось. Коли я почула це втретє, то витягнула навушники з вух. Так, насправді мене кликали. Обернулась і побачила Ітана. Друга Адама. Що він тут робить?
- Привіт, Єво. Я втомився тебе кликати.
- Вибач, думала здалось. А ти що тут робиш?
- По справах був з татом.
- Перед школою?
- Так, довго розповідати. Як ти? Як настрій?
- Все добре. А ти?
Розмова відбувалась англійською, але я все розуміла. Рівень розмовної англійською в мене досить хороший, і тому мені, було більш/менш легко спілкуватись з однокласниками, з Ітаном в тому числі.
- Мені здалось, що ти чимось засмучена.
- Та ні, тобі тільки здалось.
- Ти не проти, якщо я з тобою піду?
Я не хотіла говорити з кимось того ранку, але вирішила про це промовчати.
- Та ні, будь ласка.
Ми йшли разом, розмовляли про буденні речі, і ось, вже школа.
- Дякую, що дозволила тебе провести.
- Та немає за що дякувати. Гарного дня. - я посміхнулася, ми попрощались і пішли на уроки.

В класі я побачила Адама. Він розмовляв з якою дівчиною, швидше за все, тією, з баскетболу, бо вона не з нашого класу. А вона досить-таки мила.
Хлопець мене помітив, одразу підбіг і обійняв. Я його теж. Як мені не вистачало цього тепла і запаху його парфумів.
- Привіт, мала. Я скучив.
- Привіт, як твої справи? - запитала я, щоб перевести тему, і не сказати як же я скучила.
- Все добре. Тебе ось чекав.
Ну якщо чекав, то ходімо за парту. - сказала я, посміхнувшись.
- Отакою ти мені більше подобаєшся, з цією чарівною посмішкою на обличчі. Ходімо.

Всі уроки ми сиділи разом. Розмовляли і сміялись. Вчителька навіть одного разу нам зауваження зробила. Мені так незручно стало.
- Єво і Адам, я вас розсаджу, якщо ще раз почую якийсь звук від вашої парочки.
- Вибачте, будь ласка. Ми більше не будемо. Але розсаджувати нас не можна.
- Чому ж це, можна поцікавитися?
- Бо ми просто не зможемо один без одного, і це впливатиме на нашу успішність, - відповів хлопець вчительці самовдоволено усміхнувшись.
- Все, тихенько. Все добре. Просто мовчи. Ну або пиши, - з посмішкою відповіла я, штовхнувши Адама.

- До речі, киць, а хто це в нас завтра стає повнолітньою? - сказав Адам і почав тикати в мої щічки.
- Ну Адааааам, ну доооосиииить.
- Я ніколи не припиню це робити, люблю як ти злишся.
- Ти точно зараз дістанеш і підеш додому сам!
- Все, все. Мовчу.
- Тоді будь чемний і не виводь мене з себе, будь ласка.
- Окееееей, - сказав хлопець і закотив очі.
- Ну і захотілось тобі, Єво, зв'язуватись з такою людиною.. Це не хлопець, а чудо в пір'ях. Чому, ну чому? - театралізовано сказала я, піднявши руки догори.
- Мала, я тебе обожнюю.