Як тільки я знайшла Емі серед купи учнів на шкільному подвір'ї одразу запитала чому так терміново знадобилася моя допомога, ми ж тісно не спілкувались з нею ніколи.
- Пам'ятаєш, якось на перерві я розповідала, що маю йти на побачення.
- Припустимо, і що далі?
- Ну і я хотіла попросити твоєї допомоги. Нуууу... Ти стильна і гарно одягаєшся. Допоможи, будь ласочка.
Дивно про себе таке чути, бо я ніколи не читала модних журналів і щось тому подібне. Просто покладалась на свій свій смак і вподобання.
- Ну гаразд, гаразд, тільки недовго. Ще маю деякі справи.
- Я завжди знала, що ти не кинеш друга в біді.
- Ну так, один раз не допоможеш - будуть довіку згадувати. - сказала я, але Емі очевидно цього не почула, бо йшла так захопливо розповідаючи про якийсь черговий випадок, який з нею стався два дні тому.

Ви уявити не можете як це важко переслухати людину, яка ні секунди не може помовчати. В той момент мої навушники врятували мені життя. У всіх сенсах. Ввімкнула улюблений плейлист і лише кивала іноді Емі, вдаючи що щось слухаю, поки йшли до торгового центру.

Ми ходили по магазинах близько години, я порадила Емі речі, які б підкреслили її фігуру і що, навпаки, вдягатися не варто. Вона чемно кивала і шукала одяг, який би відповідав усім своїм словам. Ну ось вибрали нарешті тій горе-дівчинці сукню і вже збирались йти.
- Давай може і тобі щось подивимось? Закладаюсь, що ти давно не тішила себе чимось новим. А й дійсно, в мене день народження, та і хто-зна що за сюрприз підготував Адам. Потрібно бути до всього готовою.
- Я бачила там таку милу сукню, наче спеціально для тебе пошили. - продовжувала дівчина, шукаючи між маси одягу ту саму сукню.
- Емі, у мене справді мало часу. Купуємо мені сукню в додому, окей?
- Так, так, звичайно, міряй.
Через дві хвилини я вже стояла перед дзеркалом. І я собі подобалась. Сукня темнозеленого кольору з мереживом і вище коліна. Відкрита спина. Дуже ніжно і гарно.
- Ти молодець, швидко вчишся і запам'ятовуєш.
- Дякую, але воно дійсно тобі дуже пасує. Навіть більше, ніж я думала. Купуй без сумніву. Бо це просто І.Д.Е.А.Л.Ь.Н.О.
Я рідко когось в таких питаннях слухаю, але сьогодні навіть погодилась і пішла на касу.
Ми йшли обоє задоволені з торгового центру як Емі мене запитала:
- Слухай, мені давно було цікаво, ви з Адамом зустрічаєтесь?
- Ні, чому ти так вирішила? Ми лише друзі. Треба докладати великих зусиль, щоб все дійсно так і було, - нагадала я собі.
- Просто у вас такі близькі стосунки...
- Тому що ми БЛИЗЬКІ друзі, - не дала я договорити однокласниці.
-Окей, окей, більше не задаватиму дурних питань.
- Дякую за розуміння.

Пройшовши дві вулиці разом ми з Емі попрощались. Я навіть задумалась: Емі ж  непогана дівчина, навіть могла б бути хорошою подругою.... Але хто ж її вислухає? Сумніваюсь, що моя нервова система витримає. А отже, спілкування в школі нам буде цілком достатньо.

Вдома мама похвалила мою сукню, а тато сказав, яка в нього гарна доця.
- То ти кудись збираєшся ввечері?
- Можливо, але точно не знаю. - посміхнулись відповіла я мамі.
- Тебе Адам запросив, так?
- Та нііііі. Ми з ним просто друзі. Але сказав, що це якийсь сюрприз. Тому я й кажу, що не знаю.
- Просто друзі, так, так. - з насмішкою відповіла мама.
- Ну мам, все. Я пішла примірю сукню. Скоро спущусь.

Доки я танцювала в кімнаті в сукні і раділа новій покупці в кімнату зайшов Адам. А я просто його не помітила і далі танцювала свої танці "диких племен". Ви б бачили його фізіономію. Мені здається, що хтось там ледь не помирав зо сміху.
- Навчиш і мене так граційно рухатись? - сміючись запитав Адам.
- Еееей, ну що ти тут робиш? Ти ж не мав тут бути. Тебе мама впустила?
- Так. І до речі, сукня тобі дуже личить.
- Дякую, дякую. - сказавши я зробила реверанс. До речі, хлопець був одягнений у чорний смокінг і з метеликом на комірі сорочки, що робило його аж занадто привабливим і додавало якихось "аристократичних" рис.
- Ну а якщо серйозно, ти то все бачив? - теж з посмішкою відповіла я.
Адам чемно кивнув головою стараючих не розсміятися.
- Все аж настільки погано?
- Ну не зовсім. Але варто було б взяти пару уроків у дійсно хорошого танцівника, - і показав пальцем на себе.
- Ти танцюєш????? - ось це мене дійсно здивувало.
- Нуууу, так, є трохи.
- І ти мені не розповів? Та я з задоволенням. - я була щаслива, що хтось навчить справді "граційно рухатись". Коли можна записатись на заняття до великого гуру танців?
- Та хоч завтра. Бо сьогодні у нас інші плани. Ходімо. Хлопець взяв мене за руку і потягнув вниз сходами.
- Не так швидкоооо. Чи ти хочеш важкої і болісної смерті, причиною якої буду я?
- Що мені твої погрози? Скоріше я тебе колись придушу. Та і взагалі..
- Що?
- Та нічого, побігли, ми спізнюємось.

Ми йшли швидким кроком, а часом навіть і бігли, краще було б сказати Адам біг, а я тягнулася позаду. Ну то і не дивно. Порівняти слона і моську😅
- Тепер закриваємо оченята. - хлопець закрив мені долонями очі і повів кудись.
- Мені вже страшно. Я сподіваюсь то не якийсь підвал.
- Тшшш, не говори багато. А то все зіпсуєш.

Я відчула як відчинилися двері і увійшли в пусту кімнату. Ми пройшли ще кроків десять і зупинились.
- Ну все, тепер можеш відкривати.
Я відкрила очі і побачила, що стоїмо ми у якій темній кімнаті. З вікон світло потрапляло в кімнату, але його було недостатньо, щоб чітко роздивитися все навколо.
- Так і де ж сюрприз, а? - говорила я до Адама, паралельно намагаючись знайти якесь джерело світла. Помітила, що тут не одна кімната, та і не дві навіть. Схоже, що тут два поверхи.
- Адаме, ти чуєш мене? Я повернулась і пішла в попередню кімнату.
- Ну не смішно.

- З ДНЕЕЕЕЕЕМ НАРООДЖЕЕЕННЯЯЯЯЯЯ!!!!
Я спершу дійсно злякалася, але потім побачила самого Адама, наших деяких спільних знайомих, Ітана і Емі теж, які стояли з святкових ковпаках, з кульками і плакатом в руках.
А мені в той момент захотілось заплакати. Від щастя. Тому я закрила обличчя руками і на секунду відвернулась.
- Єво, щось не так? - підбіг до мене Адам з іще однією нашою однокласницею.
- Ні, ні, просто це... Це неймовірно приємно. Я справді неочікувала, бо ніколи раніше мені не робили таких грандіозних сюрпризів.
- Все добре, це твоє свято, і всі люди, які тут є, люблять і цінуюють тебе. Інакше ніхто б і не прийшов. Крім мене, звичайно. - хлопець посміхнувся і витер мені сльози.
- Якщо для тебе таке роблять, то повір мені, ти цього заслуговуєш.
- Ось бачиш, і сукня пригодилась, - з посмішкою сказала Емі, яка саме підійшла до нас.
- О, так. І дякую, що затягнула і змусила купити.
- Завжди будь ласка. І тобі дякую за поради.
- А тобі величезне дякую за підтримку, - я знову повернулась до Адама, обійняла його і ми пішли до нашої компанії.