Як усе починалось.
Розділ 1.
Розділ 2.
Розділ 3.
Розділ 4.
Розділ 5.
Розділ 6.
Розділ 7.
Розділ 8.
Розділ 9.
Розділ 10.
Розділ 11.
Розділ 12.
Розділ 13.
Розділ 14.
Розділ 15.
Розділ 16.
Розділ 17.
Розділ 18.
Розділ 19.
Розділ 20.
Розділ 21.
Розділ 22.
Розділ 23.
Розділ 24.
Розділ 25.
Розділ 26.
Розділ 27.
Розділ 28.
Розділ 12.
Як тільки я знайшла Емі серед купи учнів на шкільному подвір'ї одразу запитала чому так терміново знадобилася моя допомога, ми ж тісно не спілкувались з нею ніколи.
- Пам'ятаєш, якось на перерві я розповідала, що маю йти на побачення.
- Припустимо, і що далі?
- Ну і я хотіла попросити твоєї допомоги. Нуууу... Ти стильна і гарно одягаєшся. Допоможи, будь ласочка.
Дивно про себе таке чути, бо я ніколи не читала модних журналів і щось тому подібне. Просто покладалась на свій свій смак і вподобання.
- Ну гаразд, гаразд, тільки недовго. Ще маю деякі справи.
- Я завжди знала, що ти не кинеш друга в біді.
- Ну так, один раз не допоможеш - будуть довіку згадувати. - сказала я, але Емі очевидно цього не почула, бо йшла так захопливо розповідаючи про якийсь черговий випадок, який з нею стався два дні тому.

Ви уявити не можете як це важко переслухати людину, яка ні секунди не може помовчати. В той момент мої навушники врятували мені життя. У всіх сенсах. Ввімкнула улюблений плейлист і лише кивала іноді Емі, вдаючи що щось слухаю, поки йшли до торгового центру.

Ми ходили по магазинах близько години, я порадила Емі речі, які б підкреслили її фігуру і що, навпаки, вдягатися не варто. Вона чемно кивала і шукала одяг, який би відповідав усім своїм словам. Ну ось вибрали нарешті тій горе-дівчинці сукню і вже збирались йти.
- Давай може і тобі щось подивимось? Закладаюсь, що ти давно не тішила себе чимось новим. А й дійсно, в мене день народження, та і хто-зна що за сюрприз підготував Адам. Потрібно бути до всього готовою.
- Я бачила там таку милу сукню, наче спеціально для тебе пошили. - продовжувала дівчина, шукаючи між маси одягу ту саму сукню.
- Емі, у мене справді мало часу. Купуємо мені сукню в додому, окей?
- Так, так, звичайно, міряй.
Через дві хвилини я вже стояла перед дзеркалом. І я собі подобалась. Сукня темнозеленого кольору з мереживом і вище коліна. Відкрита спина. Дуже ніжно і гарно.
- Ти молодець, швидко вчишся і запам'ятовуєш.
- Дякую, але воно дійсно тобі дуже пасує. Навіть більше, ніж я думала. Купуй без сумніву. Бо це просто І.Д.Е.А.Л.Ь.Н.О.
Я рідко когось в таких питаннях слухаю, але сьогодні навіть погодилась і пішла на касу.
Ми йшли обоє задоволені з торгового центру як Емі мене запитала:
- Слухай, мені давно було цікаво, ви з Адамом зустрічаєтесь?
- Ні, чому ти так вирішила? Ми лише друзі. Треба докладати великих зусиль, щоб все дійсно так і було, - нагадала я собі.
- Просто у вас такі близькі стосунки...
- Тому що ми БЛИЗЬКІ друзі, - не дала я договорити однокласниці.
-Окей, окей, більше не задаватиму дурних питань.
- Дякую за розуміння.

Пройшовши дві вулиці разом ми з Емі попрощались. Я навіть задумалась: Емі ж  непогана дівчина, навіть могла б бути хорошою подругою.... Але хто ж її вислухає? Сумніваюсь, що моя нервова система витримає. А отже, спілкування в школі нам буде цілком достатньо.

Вдома мама похвалила мою сукню, а тато сказав, яка в нього гарна доця.
- То ти кудись збираєшся ввечері?
- Можливо, але точно не знаю. - посміхнулись відповіла я мамі.
- Тебе Адам запросив, так?
- Та нііііі. Ми з ним просто друзі. Але сказав, що це якийсь сюрприз. Тому я й кажу, що не знаю.
- Просто друзі, так, так. - з насмішкою відповіла мама.
- Ну мам, все. Я пішла примірю сукню. Скоро спущусь.

Доки я танцювала в кімнаті в сукні і раділа новій покупці в кімнату зайшов Адам. А я просто його не помітила і далі танцювала свої танці "диких племен". Ви б бачили його фізіономію. Мені здається, що хтось там ледь не помирав зо сміху.
- Навчиш і мене так граційно рухатись? - сміючись запитав Адам.
- Еееей, ну що ти тут робиш? Ти ж не мав тут бути. Тебе мама впустила?
- Так. І до речі, сукня тобі дуже личить.
- Дякую, дякую. - сказавши я зробила реверанс. До речі, хлопець був одягнений у чорний смокінг і з метеликом на комірі сорочки, що робило його аж занадто привабливим і додавало якихось "аристократичних" рис.
- Ну а якщо серйозно, ти то все бачив? - теж з посмішкою відповіла я.
Адам чемно кивнув головою стараючих не розсміятися.
- Все аж настільки погано?
- Ну не зовсім. Але варто було б взяти пару уроків у дійсно хорошого танцівника, - і показав пальцем на себе.
- Ти танцюєш????? - ось це мене дійсно здивувало.
- Нуууу, так, є трохи.
- І ти мені не розповів? Та я з задоволенням. - я була щаслива, що хтось навчить справді "граційно рухатись". Коли можна записатись на заняття до великого гуру танців?
- Та хоч завтра. Бо сьогодні у нас інші плани. Ходімо. Хлопець взяв мене за руку і потягнув вниз сходами.
- Не так швидкоооо. Чи ти хочеш важкої і болісної смерті, причиною якої буду я?
- Що мені твої погрози? Скоріше я тебе колись придушу. Та і взагалі..
- Що?
- Та нічого, побігли, ми спізнюємось.

Ми йшли швидким кроком, а часом навіть і бігли, краще було б сказати Адам біг, а я тягнулася позаду. Ну то і не дивно. Порівняти слона і моську😅
- Тепер закриваємо оченята. - хлопець закрив мені долонями очі і повів кудись.
- Мені вже страшно. Я сподіваюсь то не якийсь підвал.
- Тшшш, не говори багато. А то все зіпсуєш.

Я відчула як відчинилися двері і увійшли в пусту кімнату. Ми пройшли ще кроків десять і зупинились.
- Ну все, тепер можеш відкривати.
Я відкрила очі і побачила, що стоїмо ми у якій темній кімнаті. З вікон світло потрапляло в кімнату, але його було недостатньо, щоб чітко роздивитися все навколо.
- Так і де ж сюрприз, а? - говорила я до Адама, паралельно намагаючись знайти якесь джерело світла. Помітила, що тут не одна кімната, та і не дві навіть. Схоже, що тут два поверхи.
- Адаме, ти чуєш мене? Я повернулась і пішла в попередню кімнату.
- Ну не смішно.

- З ДНЕЕЕЕЕЕМ НАРООДЖЕЕЕННЯЯЯЯЯЯ!!!!
Я спершу дійсно злякалася, але потім побачила самого Адама, наших деяких спільних знайомих, Ітана і Емі теж, які стояли з святкових ковпаках, з кульками і плакатом в руках.
А мені в той момент захотілось заплакати. Від щастя. Тому я закрила обличчя руками і на секунду відвернулась.
- Єво, щось не так? - підбіг до мене Адам з іще однією нашою однокласницею.
- Ні, ні, просто це... Це неймовірно приємно. Я справді неочікувала, бо ніколи раніше мені не робили таких грандіозних сюрпризів.
- Все добре, це твоє свято, і всі люди, які тут є, люблять і цінуюють тебе. Інакше ніхто б і не прийшов. Крім мене, звичайно. - хлопець посміхнувся і витер мені сльози.
- Якщо для тебе таке роблять, то повір мені, ти цього заслуговуєш.
- Ось бачиш, і сукня пригодилась, - з посмішкою сказала Емі, яка саме підійшла до нас.
- О, так. І дякую, що затягнула і змусила купити.
- Завжди будь ласка. І тобі дякую за поради.
- А тобі величезне дякую за підтримку, - я знову повернулась до Адама, обійняла його і ми пішли до нашої компанії.
© Мелорі. ,
книга «Ти - моє.».
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Asteriya
Розділ 12.
Я розумію, що слухати весь час того, хто постійно балакає, складно. Але... Якщо Єва хоче мати хороших друзів, то спершу сама повинна бути хорошим другом 😉😋. "Ставити питання", але не "задавати")). Файно дівчатка "пошопились"😋. Уявити собі, танці "диких племен" у вишуканій сукні🤔😂😹👏😂. Я під столом валяюся, help me 😂😂😂😂😂. Чесно, дуже милий сюрприз))))). Сподіваюсь, у них потім сформується така собі компанія, і вони всі разом будуть "зависати" :ЗЗЗ.
Відповісти
2019-11-28 17:51:18
3