Пройшло вже декілька годин відколи я тут. І знаєте, тут справді круто. І Адам, як на диво, ніколи від мене не відходив. Чесно сказати, я була дійсно рада, що тепер в мене є хтось, з ким я можу бути собою і ділитись усім. Тим більше це був хлопець. А з хлопцями завжди простіше дружити. Ну, я на це сподіваюсь. Дуже сподіваюсь.

Сьогодні уроків не було, так як кожного року приїжджають нові учні і тому перший день навчання присвячений "захопливим історіям про те коли і як, і ким було це все побудовано." Чесно сказати, я мало що чула, бо весь час розмовляла з Адамом. Мені з ним подобається.
Після ексурсій ми повинні були йти на сніданок, а тоді на заняття, щось типу класної години. Знайомство з класним керівником і тому подібне.
- Єво?
-Так.
- Ти ж зовсім змерзла.
- Та ні, нічого такого. Все окей.
Але Адам не звернув уваги на мої заперечення, зняв свою куртку і віддав мені. Дійсно, з вибором одягу я сьогодні не вгадала,але не хотіла казати про це хлопцю.
- Вдягни, потім віддасиш. Я ж бачу, що тобі холодно.

В його одязі я виглядала трохи безглуздо, але мені подобалось це відчуття. Було досить тепло і вона так приємно пахла чоловічими парфумами.
- І ще, перш, ніж ми підемо снідати: може дасиш мені свій номер? Щоб спілкуватись поза школою і тому подібне, якщо ти не проти, звичайно. - з легкою посмішкою запитав хлопець.
- Не проти, якщо наші стосунки перейшли вже на такий рівень, тоді окей, без проблем. - посміхаючись настільки широко, наскільки могла, відповіла я.
Адам поклав свій телефон мені в руки. Я швиденько набрала номер і ми пішли до їдальні.

Їсти мені не особливо хотілось, тому я вибрала склянку соку і яблуко, взяла свою тацю і ми разом з Адамом сіли за вільний столик.
-Смачного! - побажала я хлопцеві і взялась за свій сніданок.
- Тобі теж, мала.
- Ну все, я тебе попереджала, - погрозливо сказала я і забрала в Адама тістечко.
- Еееей, ну як так можна? Це моє улюблене.
- Тепер моє. Це компенсація, я попереджала.
- Чого ж ти така збитошна?
- Тобі доведеться змиритись.

Через 20 хвилин ми вже були в нашому класі.
- Рада з усіма вами познайомитись. Я буду вашим класним керівником на наступні 2 роки, - це перше, що я почула від міс Кроуфорд. Це була жінка років 30 з білосніжною посмішкою. Гарно вбрана, в діловому чорному костюмі. Особисто мені вона дуже сподобалась.
Після тієї фрази я її промови не чула, бо весь цей час проговорила з Адамом. Я не думала, що в нас є так багато тем для розмови. Таке враження, наче ми справді знайомі з ним з самого дитинства.

На цьому занятті ми ближче познайомились один з одним, кожен розповів про себе, керівничка розповіла нам про плани на найближчі півроку, розклад занять і таке інше.
І вже через півгодини ми так само стояли на зупинці, чекали автобус додому.
-Ти ж знову сідаєш зі мною, так? А то я не хочу ділити своє плече ще з кимось. - усміхнено промовив до мене хлопець.
- Звісно, бо я не поділюсь. І я біля вікна. - крикнувши хлопцеві, я побігла до автобуса.
- Ну як скажеш.

Ми сіли, я дістала плеєр з навушниками, про який благополучно забула зранку і мовчки простягнула Адаму.
Всю дорогу додому ми слухали музику і я думала про те, як добре я почуваюсь поруч з ним.

Через близько півгодини ми вже підїжджали до мого будинку. Адам сказав, що проведе мене, але я відмовлялась, скільки ж тут йти.
- Не сперечайся. Мені просто хочеться ще трохи довше з тобою побути.
- Але ж це не твоя зупинка.
- Я живу за декілька будинків від твого, тому нам по дорозі.
- Так це ж круто!!!!
Ми вийшли з автобуса, йшли по доріжці і розмовляли про різні дрібниці.
- Ну от, мій будинок. Побачимось завтра. Я рада, що познайомилась з тобою. Дякую, що допомагав сьогодні.
- Гарного вечора. Я тебе наберу вранці. І ще, якщо маєш бажання або щось потрібно, дзвони в будь-який час. Я буду радий.
- Домовились. - відповіла я і повернула до свого будинку.
Мама саме намагалась привести до ладу газон, а тато займався машиною.
- Мам, тат, привіт. Я вже вдома.
- Привіт, Єво. Як перший день у школі?
- Надзвичайно круто. Мені все сподобалось. І ,здається, я вже знайшла друга.
- Молодець, дівчинко. Так тримати! - крикнув мені з-під машини тато.
-Дякую, тату! Я переодягнусь, трохи облаштую свою кімнату і приготую обід.
- Так, доню, дякую за допомогу.

В мене, до речі, доволі мила кімната. Дуже затишно обставлена меблями. І з неї чудовий вигляд на наш сад.
Я почала прибирати і робити всі інші справи, якими зазвичай займаються при переїзді і не припиняла думати про свою ранкову зустріч. Чекала дзвінка від Адама, але не вірила,що він насправді подзвонить. Для мене все було аж надто добре, щоб бути правдою.

Нарешті привела кімнату в порядок, приготувала обід і сіла читати Кінга. Пройшло близько години. Аж раптом задзеленчав мій телефон. Я й не думала, що це може бути смс від Адама.
"Наша домовленість ще в силі, мала?"
"Бачу і мені доведеться змиритись з тим, що ти називаєш мене малою😂😏 Домовленість щодо чого?" - таким був зміст мого повідомлення Адаму.
Через декілька секунд прийшла відповідь: "Ахахах, схоже на те)) щодо того, щоб завтра зустрітись зранку біля твого будинку."
"А коли це ми про таке домовлялись?)"
"Ну ось зараз домовляємось😇"
"Окей. Чекаю завтра в 8 біля мене:)"
Адам відповів, що буде рівно о восьмій і на тому наша розмова закінчилась. Після неї я ще весь вечір ходила з усмішкою до вух і мама все запитувала чому я так сяю.

Після вечері я дочитала останню частину книги, перевдяглась в улюблену піжаму з ведмедиками і лягла під теплу м'яку ковдру, яка знову чекала мене в своїх обіймах.

Здавалось, що сьогоднішній день мав би бути найскладнішим для мене, але завдяки підтримці Адама і завдяки його позитиву я не так хвилювалась і мені не було настільки страшно у новому середовищі.

В деякій мірі в цьому і є принцип дружби - підтримувати, допомагати і триматись разом, що б не сталось.