Прокинулась сьогодні з надзвичайно хорошим настроєм. Навіть за 10 хвилин до дзвінка будильника, уявляєте? Хороший настрій і підйом о 7:20. Несумісні речі. Хоча... В мене таке буває. І я цьому рада.

Так так так, хочу сьогодні збиратися під музику. Що б послухати? Вирішила зупинитись на піснях Eda Sheerana. Його творчість надихає і мотивує. Особливо зранку. Ввімкнула звук тільки на 50%, батьки все-таки ще сплять. Швиденько прийняла душ і пішла підбирати одяг на сьогодні.
- Мммм, ну що ж. Ось це, це і.. це. А може все ж джинси?
Приклала одяг до себе перед дзеркалом і вибрала ідеальний варіант. Це була спідниця в клітинку, біла блузка і шкіряна куртка. Саме те, що треба.
Нафарбувалась, кинула зошити і книжки в рюкзак і вже спускаюсь на перший поверх.
-Добрий ранок, доню. На сніданок млинці з бананом і нутеллою. Сідай поїж.
- Млинці супер, мамо. Дякую. Я вже біжу. Гарного дня. Татові привіт.

Перед будинком вже стояв мій автобус. Привітавшись з водієм забігла всередину і зайняла місце біля вікна. "GМ. Як ти? Я вже їду до школи." - таким було моє повідомлення Адаму. Буквально через 3 секунди хлопець відповів. Він наче цілодобово в телефоні сидить. Ну чесне слово.
"Ранку, мала😊 Ти вже не ображаєшся на мене? І мене везе тато, скоро буду." Я посміхнулись у відповідь і швидко набрала відповідь.
"Твоє щастя, що вже ні. А то б за твою витівку тебе вже в лісі десь шукали😈"
"Я ж знаю, що ти добра, тому не особливо якось віриться😂"
"Бачу хочеш перевірити🔪😇"

Всю дорогу я слухала музику і просто дивилась у вікно думаючи про своє, інколи відволікаючись на красу міста надворі. За 5 хвилин до дзвінка Адам чекав мене у дворі школи.
- Привіт, kiddo. Дуже гарно виглядаєш.
- Оу, дякую. Нууу, ти теж нічого, - сказала я обіймаючи хлопця.
- І ще, хотіла подякувати тобі за подарунок, це так мило. Коли ти зробив те фото, на першій сторінці? Воно дуже красиве.
- Ще б я тобі сказав. Так не цікаво.
- Ну будь ласка.
- Нізащо. Але.... Тебе чекає ще один сюрприз.
- Який? Я гадаю, що він приємний, а не такий як вчора.
- Все тобі потрібно знати. Зустрічаємось в кафе біля школи після уроків. Там скажу.
- Ну гаразд. І ми розійшлись на свої предмети, бо  в мене була література, а в Адама хімія.

В класі як завжди: хтось говорить, хтось слухає музику, що аж на четвертий поверх чути, а хтось взагалі досипає. Але мене це не бентежило, за весь час, що тут живу, вже звикла до такого.
Перші 5 уроків пройшли на диво швидко. Залишилось останнє заняття пересидіти і все, біжу в кафе. Але знаєте,  я навіть подумати не могла, що історія виникнення англійської мови може бути цікавою.

Оо, вже 14:10, треба йти в кафе. Записала дз і пішла до місця призначення.
"Mrs Marble's donuts" - кафе, що знаходиться одразу за воротами школи. Тут завжди сила-силенна учнів і дуже смачне капучіно. А сама місіс Марбл дуже приємна жінка років 50, яка робить знижки постійним клієнтам та кладе приємні листівки з побажаннями під кожну чашку з напоєм. Настрій після цього одразу на весь день. Такі люди роблять наш світ трішки добрішим.

Задзвонив телефон і на екрані висвітлився невідомий номер. Виявилось, що то була Емі, моя однокласниця, з якою я сиджу на уроках, коли нема Адама.
- Привіт, Єво, мені дуже потрібна твоя допомога.
- Привіт. Ти впевнена, що саме моя?
- Так. Де ти зараз?
- Ну окей. Я в кафе біля школи чекаю Адама.
- Давай зустрінемось за 15 хвилин біля входу у школу, якщо тобі не важко.
- Ну добре. Напишеш смс, я підійду.
Тут відчинилися двері, увійшов Адам і вмостився біля мене.
- Латте, будь ласка, - сказав хлопець офіціантці.
- Ти обіцяв мені розповісти про сюрприз.
- Ну все, що я можу тобі сказати це те, що тобі варто зачекати вечора. Тобі сподобається.
Ось уже Адаму принесли його напій і забрали мою чашку, під якою лежала карточка з намальованою дівчинкою з кульками і великою коробкою біля ніг. Над головою в неї був надпис: "Щасливого дня народження. Радій кожному дню і не дозволяй ідіотам псувати твоє життя😜" Я обережно склала її і поклала до рюкзака.
- Ти завжди береш і не виконуєш свої обіцянки. А потім питаєш чому ображаюсь.
- Я хочу зберегти інтригу. Не злись.
- Я мушу бігти, бо Емі попросила моєї допомоги. Бувай.
- Стій.
- Що?
- Подивись на мене і посміхнись. А то не відпущу. Хлопець взяв мене і стиснув в своїх обіймах. Я навіть поворухнутись не могла.
- Можеш не старатись навіть. Не вийде. Я сильніший за тебе.
Ви можете уявити цю картину? Двоє стоять посередині кафе і пару десятків очей дивлячись на них. Маленька дівчина, яка марно намагається вибратися з обіймів і хлопець - непорушний, стоїть і сміється з того всього.
- Та поцілуйтесь ви вже, всі ж чекають, - крикнув якийсь хлопець, що сидів за столиком зліва від нас.
- Так, все, Адаме, нам пора йти. А то ті всі тільки і чекають хліба і видовищ.
- Якщо ти припиниш злитись, то відпущу. А ні - то ні. Тобі вибирати.
- Гаразд, гаразд, відпускай.
- Ось і молодець. Але коли ти злишся.. - його обличчя почало розпливатись в усмішці.
- Припини, бо можу і вкусити, - відповіла я і клацнула зубами, зімітувавши укус.
Ти мала кудись йти, ходімо разом, мені все одно в ту ж сторону.

Коли ми вже дійшли до школи Адам сказав, що напише адресу ввечері, куди мені потрібно буде прийти, де мене чекатиме сюрприз.
- Якщо мені не сподобається, пеняй на себе, - пригрозила я хлопцю пальцем.
- Так точно. Все, побіг. Побачимось, - Адам надіслав мені повітряний поцілунок і повернув за школу. Я в той час чекала на смс від Емі.