Вірите чи ні, але я ніколи раніше не була на матчах: ні футбольних, ні волейбольних, про баскетбол взагалі мовчу. Ніколи не бачила весь процес вживу, лише вдома по телевізору. Але от те, що ніколи не припинить мені подобатися в будь-якій грі - це атмосфера і почуття єдності: коли на трибунах шалена кількість людей вболіває за успіх своєї команди і все чекає моменту, коли ж гравець закидане м'яч у кошик.

Гра триває вже близько 40 хвилин. Рахунок зараз 11:9 на нашу користь. Нуууу, поглянемо що буде далі. Але я, звичайна річ, вірю тільки в перемогу нашої команди.
- Єво, не хочеш сходити зі мною по хоч якусь їжу? Я страшееееенно зголодніла. - промовила Еммі, одразу дивлячись на мене поглядом кота з мультфільму "Шрек".
- Ну ми їли годину тому. Навіть я ще потерпіти можу, а ти бачила мій апетит.
- Будь ласочкааааа, будь ласочкааааа.
- Тут простіше просто погодитись. Тому ходімо, але швиденько, я не хочу пропустити найцікавіше, - промовила я.
- Та виграють наші хлопці, це ж очевидно.
- Я обіцяла Адаму.
- Та йдемо, побачиш ти ще свого Адама.
- Не такий він вже й "мій"..
- Тобто? У вас щось сталось, коли ви встигли?
- Та все гаразд.

Пройтися до буфету нам зайняло 10 хвилин, тому даремно я хвилювалась. Я навіть зняла на відео момент, як Адам закидає м'яч у корзину. І знаєте що? Таких шалених криків над своєю головою я ще ніколи не чула. Ті дівчата ніби подуріли. От серйозно.

За 20 хвилин гра закінчилась. Наші хлопці на останніх секундах черговий раз закинули м'яч у кошик і виграли з рахунком 20:13. Я дійсно щаслива і рада за них. Всі почали розходитись і гравці вже втомлено плелись до своїх роздягалень.
Я підбігла до Адама і обняла його.
- Ви такі молодці!! А така щаслива і рада за вас.
- Дякую, мала. Мені дуже приємно. Старались як могли, - широко посміхаючись відповів хлопець.
- До рееечі, я маю відео твого баскетбольного тріумфу, наш ти Майкл Джордан, - у відповідь сказала я.
- Оу, круто. Дякую, покажеш мені потім.
- Звісно.
- Ну а зараз я побіг переодягнусь. Зачекай мене в холі. Я за 15-20 хвилин буду.
- Ну гараааазд, - відповіла я, закотивши очі.
- І будь чемна.
- Ага, звісно. Ти мені тато чи може старший  брат? Багато хоооочеееш.
- Так! Я твій найкращий друг, тому, мала, цього достатньо.
- Та ідииииии вже і не нервуй.

Доки ми чекали з Еммі на Адама, їй подзвонили батьки і попросили швидше повернутись додому, посидіти з меншим братиком. І як би я того не хотіла, тепер мене чекає горда самотність протягом цих 10-15 хвилин.
- Чому нудьгуєш? - почулось позаду.
- А хто сказав, що я нудьгую? - обернувшись я помітила того хлопця, з яким перед грою ми перекинулись декількома словами, Сем здається.
Він підійшов ближче і сів на стільці біля мене.
- Я такі речі відчуваю. Й до того ж, ти не вмієш приховувати.
- Навіть так? - з відчутним в голосі подивом сказала я.
- Так.... Але я, власне, по справі.
Допоможеш?
- Ти точно до мене по справі? Ми ж знайомі ледь 10 хвилин, -
розвернувшись до хлопця обличчям відповіла я.
- Якщо ти Єва і ми розмовляли з тобою перед грою - то абсолютно точно. Все ж правильно, так?-смішно нахмуривши брови спитав хлопець. Ось отут він чимось був дуже схожий на Адама. Напевно, своїм виразом обличчя, яким щоразу підіймав мені настрій.
- Нууууууу, пам'ять в тебе хороша, все правильно. То що там у тебе за справа така термінова? Розповідай, я уся в увазі. В той момент я спеціально підперла голову однією рукою, зробивши вигляд "аж надто захоплено тебе слухаю".
- Значить слухай. В мене були два квитки в кіно на прем'єру нової комедії, не пам'ятаю її назви. І..
- Щось мені здається, що це аж занадто банальна історія, і надто очевидна, - перебила я хлопця.
Тут він сумно видихнув, і я вже навіть пошкодувала про те, що сказала, настільки печально та картина виглядала.
- Вибач, якщо це не так.
- Та все гаразд, просто я дійсно не вмію гарно запрошувати дівчат на побачення.
- То це запрошення на побачення? В той момент я почала розпливатись в посмішці.
- Ну тоді в тебе серйозні проблеми.
- З тобою? Чи з моїм вмінням гарно говорити?
- Мушу тебе розчарувати - з обома.