Вечірка була суперовою. Все так атмосферно. За цей вечір, напевно, отримала більше подарунків, ніж за всі свої попередні дні народження разом взяті. З їхньою кількість міг позмагатись хіба лише Дадлі з Гаррі Поттера. Ну знаєте, той, якому завжди було мало подарованого. Хоча, мабуть не дуже вдале порівняння😅

Так ось, вечірка була абсолютно американською. Пунш, світло, музика, навіть "танцпол". Загалом, можете собі уявити.
Поки я сиділа на кухні і з кимось розмовляла Адам приніс мені стаканчик з напоєм.
- Ти ж пам'ятаєш, шо у мене алергія на алкоголь?
- Звичайно, не хвилюйся. Це безалкогольний коктейль.
- Ну дивись мені.
- А я вже казав як пасує тобі ця сукня?
- Напевно разів п'ять.
- Ну, тоді це буде шостий.
- Ну, тоді вшосте дякую, - відповіла я.
В той момент до нас підійшов Ітан. Ви маєте його пам'ятати, друг Адама.
- Єво, не проти зі мною потанцювати?
- Звич.. - але дехто навіть не дав мені договорити.
- Вибач, але вона вже танцює зі мною.
Я подивилась на хлопця поглядом, що відображав моє "Тобто? Чому?"
- Ну гаразд. Підійду пізніше.
- Адаме, в чому справа?!?
- Просто... Я хотів, щоб перший танець цього вечора ти протанцювала зі мною. А далі, будь ласка.
- Ну а чому зразу не сказати? Ходімо. - я взяла руку хлопця в свою і ми пішли на наш імпровізований танцпол.

Як тільки ми дійшли до іншої кімнати, де і, власне, було місце для танців, Адам одразу почав пропихатись на саму середину.
- Ну навіщо в центрі? Я на люблю, коли на мені аж стільки уваги.
- Ти іменинниця, ти зобов'язана. Все буде гаразд.
- Ну що ж. Сподіваюсь, ти не будеш наступати мені на ноги, -  посміхнувшись сказала я.
- Це повинна була бути моя фраза, це ж не я рухаюсь як ніби мене вдарило струмом, - відповів хлопець і взявши мої руки, поклав їх собі на шию. А сам взяв мене за талію і повільно притягнув до себе.
В той момент я спеціально наступила на обидві ноги Адама, піднялась на носочки і прошепотіла йому на вухо:
- Ще одне слово і залишишся тут танцювати соло, - відповіла я.
- Пф, мені то як раз плюнути.
- А ти  нариваєшся, - відповіла я і глянула на хлопця з-під лоба.

Ми рухались під музику, і здавалось, наче кожен звук проходив крізь мене. Я повністю насолоджувалась цим моментом. Не тим, що я з Адамом зараз тут у свій день народження, а самою атмосферою. Тим, що мене оточують всі ці люди. Хоча, кому я брешу! Тому, що мій найближчий друг зі мною я радію не менше.

Поки ми з Адамом танцювали і я як завжди десь була у своїх думках, я навіть не помітила як закінчилась пісня.
- Пробач мала, мушу відлучитись на декілька хвилин.
- Звичайно, якщо будеш мене шукати, я буду за столиком на кухні.
- Домовились, - відповів хлопець і підморгнув мені.
Цей його жест завжди змушував мене посміхатися. Бо тільки мій найкращий друг робив це настільки кумедно і безглуздо.

Як тільки Адам пішов у іншу кімнату, біля мене з'явиться Ітан.
- О, ти тут, - здивувався хлопець, ніби не очікував мене тут побачити, - ти винна мені танець, пам'ятаєш?
- Нууу, я готова загладити свою провину, -  і допивши залишки свого коктейлю я попрямувала на танцпол.

За декілька хвилин після танцю Ітан запропонував мені випити.
- Ні, дякую. Я не п'ю.
- А що так?
- Так скажемо, особливості організму.
- Ну а заради мене? Хоч трішки? - вимовив Ітан взявши мене за руку.
- Вибач, але ні. Навіть трішки не можу.
- Ну якщо така справа, то я візьму тобі щось безалкогольне.
- Так, будь ласка.
Ітан зник десь в натовпі, а я в той час очима шукала Адама.
- Сонце, когось шукаєш? - почула я позаду себе.
- Та ось одного дурника, який навіть не сказав куди пішов.
Я обернулась, але то був не Адам.