Як усе починалось.
Розділ 1.
Розділ 2.
Розділ 3.
Розділ 4.
Розділ 5.
Розділ 6.
Розділ 7.
Розділ 8.
Розділ 9.
Розділ 10.
Розділ 11.
Розділ 12.
Розділ 13.
Розділ 14.
Розділ 15.
Розділ 16.
Розділ 17.
Розділ 18.
Розділ 19.
Розділ 20.
Розділ 21.
Розділ 22.
Розділ 23.
Розділ 24.
Розділ 25.
Розділ 26.
Розділ 27.
Розділ 28.
Розділ 14.
- Привіт, я Чарлі, - простягнувши до мене руку сказав хлопець.
- Єва, дуже приємно, звичайно, але я, насправді, не тебе чекала, - і я простягнулася свою.
- То не така вже велика проблема, от ближче познайомимось і ти пошкодуєш, про те, що не знала мене раніше.
- Ти такий впевнений? - недовірливо запитала я.
- Абсолютно.

Якийсь занадто дивний хлопець. І якось мені з ним не дуже комфортно. Хто взагалі його сюди запросив?
- Давай вип'ємо за тебе. За твоє повноліття.
- Ну гаразд, але я - безалкогольне щось.
- Без питань, мала.
- Взагалі не люблю, коли мене так називають.
- Добре, як скажеш.
- Дуже дякую, - сказала я зімітувавши легку посмішку.
- Єво, мені здається чи в тебе сукня розстібнута? Дай погляну.
- Де? Та наче ні, - з цими словами я повернулась на стільці і вийшло так, що я була тепер обличчям до залу, а спиною до хлопця. І знаєте, що помітила? Адама, який сидів і мило розмовляв з однією дівчиною. І я, здається, навіть її знаю. Я не відводила від них погляду і... дуже пошкодувала про це. Тому, що за декілька секунд та дівчина потянулась поцілувати Адама. А він і не проти був.
Ну от, можна черговий раз читати собі моралі щодо почуттів, прив'язаності і почуття власності. Чому я настільки залежна від людини?
Як інколи хочеться просто не відчувати.... Абсолютно нічого. Без почуттів, мабуть, легше жилось би.

- Чарлі, - покликала я хлопця, що сидів біля мене.
- Так, що ти хотіла?
- Таааа ні... Вже нічого.
- Все добре? -  перепитав хлопець.
- Абсолютно - відповіла я Чарлі його ж словами.

Я попрямувала в головну кімнату. Там де на столах було повно випивки. В мене ніколи ще в житті не було такого сильного бажання випити алкоголю. Хочу випити і просто забути, що в мене є серце. Забутись, не знати цього складного світу, в якому майже не залишилось місця відвертості, дружбі і любові. Особливо важко тим, у кого ще залишилась та маленька частинка чогось в душі, що змушує наївно вірити людям. Тим, хто хоче допомогти і врятувати усіх від жорстокості, але нема того, хто б їм самим допоміг і підтримав.

Я взяла стаканчик і налила собі вина майже по вінця. Зробивши ковток відчула як холодна кисло-солодка рідина проникла в мій організм. За кілька секунд моїм тілом оволоділа  легка слабкість, а потім я зробила ще один, ковток, потім два. Через 20 хвилин вже забрала зі столу пляшку білого нвпівсухого і попрямувала в двір. Ні, пити я її не буду, мені вже достатньо, просто буду знати, що мій біль є чим приглушити.
В сторону Адама я вже навіть не  дивилась, пройшла через танцпол, усім було весело і я рада за них. Хоч хтось проведе чудово вечір. А для мене все як завжди. Наївна. В деякій мірі я була зла і на себе. Бо не стримала обіцянку, знову вв'язалась в те ж саме.

Доки я сиділа на траві на задньому подвір'ї будинку з пляшкою вина, Адам бігав по будинку шукаючи мене.
- Де Єва? Хтось її бачив? - запитував хлопець кожного, біля кого проходив. Але всі відповіді були негативними.
- Я її бачив. Ми з нею розмовляли на кухні, а потім випили.
- Ти з глузду з'їхав? Їй не можна.
- Та розслабся, вона сказала мені про це і я приніс їй пунш без алкоголю. Хоча потім....
- Що потім, що???
- Останнє, що я бачив, що вона пішла до столику з алкоголем біля танцполу.
Адам взяв ручку на столику, клаптик серветки і написав на ньому свій номер телефону.
- Набери мене, будь ласка, якщо побачиш її десь тут. Мені потрібно її знайти. Мені треба з нею поговорити.
- А не здається тобі, що вже пізно?

Зараз 00:10. Небо глибоко синє і зірки.... Вони такі красиві і яскраві. Я поклала маленький клатч, в який вміщався лише телефон, блиск і дзеркальце, на траву, і лягла на нього. Здавалось, пройшла вже година, якщо не більше, а я все розчинялася у красі ночі. Мені ставало то холодно, то пекельно спекотно. Скоріше за все, температура. Це одна з ознак алергії на алкоголь. Треба йти. Мені погано, але я не хочу ше й батькам завдавати клопоту, якщо захворію. Все ж таки, не літо на вулиці.
До речі, батьки.... Певно хвилюються.... Я дістала телефон і набрала смс.
"Зі мною все гаразд, відпочиваємо. Буду пізно. Люблю вас❤️"
Після цього зібрала свої речі і пішла прогулятись. Сподіваюсь я не знепритомнію по дорозі і благополучно дійду додому. За той час і алкоголь вивітриться. Напевно.

- Єво, зачекай мене, будь ласка. Нам треба поговорити.
Я повільно повернула голову. Знаєте, було таке відчуття ніби я проковтнула забагато заспокійливого і тепер усе було наче в заповільненій зйомці.
Я побачила на порозі будинку Адама. Він йшов до мене.
- Зачекай, не йди. Єво, тебе  не можна відпускати саму.
- Я в порядку і йду додому. Дякую за вечір, все було на найкращому рівні. Я навіть не помітила як хлопець наблизився. На секунди я ніби випадала з життя. І ось Адам стоїть прямо навпроти мене.
Я мовчки дивилась в його очі, а сльози котились по щоках. Хлопець в той момент хотів щось сказати, але я його перебила:
- Не треба пояснень, нічого не треба. Відтепер в тебе своє життя, в мене - своє. Якщо тобі плювати на почуття людей, на те, що ти їм завдаєш болю...
- Стривай, про що ти говориш?
- Ти мені подобаєшся, гаразд? Як хлопець, розумієш? Хоча ні, подобався. Тепер... Після того, що ти знову зробив. Я вже нічого не хочу.
- Мала, дай мені руку, будь ласка. Адам простягнув свою руку мені.
Я не дала йому це зробити.
- Я сказала все, що хотіла. Я йду додому. Не треба мене проводити, дякую.

Але не встигла я ступити крок в протилежну від Адама сторону, як усе попливло перед очима, я відчула як падаю і сильні хлопчачі руки підхопили  мене за талію в декількох сантиметрах від землі.
© Мелорі. ,
книга «Ти - моє.».
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Юля Половко
Розділ 14.
Еййййй а кінцівка де??зробіть ще кінцівку
Відповісти
2018-06-23 05:11:11
2
Ангеліна Забарнюк
Розділ 14.
Напишіть продовження
Відповісти
2018-07-10 06:16:23
Подобається
Asteriya
Розділ 14.
Ох, стільки всього😱😌🌝. Я, водночас, розумію її вчинок, а ніби й ні. Ну.... Неправильно це, неправильно 😔😤😪😩. Може, Єва собі лише проблем тим завдала? 🙃😌🤐. Ех... Нарешті хоч зізналася йому у почуттях, а то це вже давно треба було зробити(я так думаю). А на Адама я знову образилася 😑
Відповісти
2019-12-02 10:20:20
1