Усі вихідні я не бачила Адама. Він писав, та і дзвонив, але я робила вигляд, що сильно зайнята та не маю часу. Насправді, я б кинула усі домашні справи і провела б з ним не одну годину розмовляючи по телефону чи скайпу. А натомість я тут, наодинці з своєю прив'язаністю та почуттями. Вже і справами намагалась себе завалити.
Все марно... Скільки не намагаюсь....
Коли я стала аж такою залежною? Від слів, дій, вчинків конкретної людини? Людини, яка спочатку проявляла до мене інтерес і симпатію, турботу, а потім взяла і просто розтоптала мої почуття. Ну як пояснити це все?

Раптом серед кімнатної тиші пролунав телефонний дзвінок. Може знову Адам. Але ні, виявилось що то Софія.
- Привіт, американко. Отримала твоє голосове. Як твої вихідні? - ентузіазму та захвату  цієї дівчинки можна було лише позаздрити.
- Привіт, привіт. Та вже всі справи зробила, що запланувала, тепер відпочиваю. А ти?  Як взагалі життя? Мені цікаво все до найменшої дрібниці.
- Ну, насправді в мене є дещо цікаве. Пам'ятаєш того хлопця, з нашого кафе, який завжди обслуговував наш столик?
- Тааак, звичайно. І?
- Ну і.. Ми з ним сьогодні йдемо на побачення.
- Нічого собі, я так рада за тебе. І взагалі, знаєш, я вже давно казала тобі, що ти йому подобаєшся.
- Але я так хвилююсь...
- Не варто, повір мені. Все складеться якнайкраще.
А подумки продовжила: на відміну від мене.
- Єво? Чому ти замовчала? Щось трапилось? Розповідай.
- Загалом нічого хорошого. Я теж тут подружилась з хлопцем. Він мені подобається. Його звати Адам і він мій найкращий друг. Був ним, принаймні. Ми спілкувались вдень і вночі, і, знаєш, поступово мені почало здаватися, що я йому подобаюсь теж. У нас навіть був поцілунок. Була це його хвилинна слабкість чи що, я не знаю. Але після нього я подумала, що у нас все може вийти.
- І що ж далі?
- Нічого. Спочатку він познайомився з однією дівчинкою, потім на моїй вечірці цілувався з іншою.
Я знаю, я все сприймаю дуже критично, дуже близько до серця. Але й водночас розумію, що не можу змусити його відчувати щось до мене. Я хочу почати нову сторінку свого життя....
- Єво, якщо ти дійсно йому подобаєшся, рано чи пізно ви будете разом. Не муч себе. І його. Відпусти. І я думаю, що пробачити і почати все спочатку - найкраща ідея. Все, в кінці кінців, буде добре.
- Дякую тобі, що вислухала. І що підтримала.
- Я завжди до твоїх послуг. На те і потрібні подруги.
- До речі, як твої батьки? А брат? Передавай їм від мене привіт.
- Все добре, батьки працюють, а малий вчиться. Звісно, я передам. Своїм від мене теж.
- Авжеж. І таааак, в чому ти сьогодні підеш?
- Чесно, ще не вирішила. Але купила собі нову сукню. Скоріше за все, що в ній. Я кину тобі в фб і скажеш свою думку.
- Окей, я буду чекати.
- Єво, мушу бігти. За годину виходити. Будь онлайн. Цілууую.
- Бувай. Люблю тебе.

Після розмови з Софою мені стало краще. Я зрозуміла, що хочу зустрітися з Адамом і все залагодити.
Взявши до рук телефон я набрала номер хлопця.

- Адаме, привіт. Ти не зайнятий?
- Привііііт, мала. Я сумував..... Для тебе звісно ні.
- Так, так. Для мене ти завжди вільний і бла бла бла.
Адам посміхнувся, я навіть крізь телефон це відчула.
- Досить либитись. Давай зустрінемось, поговоримо.
- Ок, чекаю за 10 хвилин біля твого будинку.
Я натисла на кнопку завершення виклику і побігла сходами вниз.

Внизу батьки сиділи в обіймах на дивані і дивились телевізор. Вони виглядали такими спокійними і сповненими любові один до одного. Декілька хвилин я просто стояла на сходах і дивилась на них, вже будучи точно впевнено в тому, що в своєму житті я хочу лише такої любові.