Наступного ранку, перше, що я відчула, коли зрозуміла, що прокинулась, було сильне почуття спраги. Не розплющуючи очей, почала руками шукати склянку води, яку зазвичай ставлю на тумбочку прямо біля ліжка. Але не знайшла ні склянки, ні самої тумбочки. В той же момент я різко відкрила очі і  підвелась з ліжка. Чия це кімната і що я тут роблю? Я настільки багато вчора випила? Омг, моя голова. Таке відчуття наче мене били по ній чимось важким.
Так, гаразд, потрібно заспокоїтись. Все не настільки погано. Я спала в одязі, це вже великий плюс. І одна в ліжку. Тільки б я вчора нічого такого не зробила, за що мені могло б бути соромно.
ТЕЛЕФОН. ПОТРІБНО ЗНАЙТИ ТЕЛЕФОН. Після хвилини пошуків, помітила його на поличці над письмовим столом. Тільки шоста ранку. І ось якесь повідомлення. Може воно від Адама?  Чи від батьків? Але я помилилась. Це було просто смс від мобільного оператора.

Я більш, ніж впевнена, що це квартира Адама. І це в деякій мірі добре. Але де він сам? Може подзвонити? Але після вчорашньої ситуації я не горю бажанням. Я досі на нього ображена. Хоча ні, швидше абсолютно розчарована.

Я зібрала всі свої речі і вже хотіла йти, як помітила, наче хтось ходив за дверима. А якщо це хтось з його батьків? Тут двері привідчинились, за ними стояв Адам.
- Доброго ранку. Як ти? Не нудить, голова не болить?
- Привіт. Чесно кажучи, жахливо.
- Жахливо нудить чи все ж таки голова болить? - посміхаючись перепитав хлопець.
- Голова. Але я зараз по дорозі додому куплю пігулки і все буде ок. До речі, як я до тебе потрапила? Що вчора сталось?
- Ти знепритомніла, я взяв таксі і привіз тебе до себе. Лікар сказав, що це наслідки твоєї алергії на алкоголь. Тому, будь ласка, не пий нічого алкогольного більше ніколи.
- А...
Не встигла я вимовити наступне слово, як хлопець випередив мене.
- Твоїм батькам зателефонувала Емі і сказала, що ти заночуєш у неї. Тому за них не хвилюйся, вони в курсі.
- Дякую, але мені вже час.
- А я саме хотів запропонувати тобі поснідати разом.
- Вибач, я мушу йти.
- Гаразд, якщо потрібно...
Уже біля дверей кімнати Адам взяв мою руку і розвернувся до себе.
- Можна лише одне запитання?
- Питай. Я стояла і пильно дивилась на хлопця.
- Те, що ти мені вчора сказала... Це правда?
- Ти про що?
- Хіба ти не пам'ятаєш?
- Ні. Пам'ятаю початок вечірки, те, як ми з тобою розмовляли і ти кудись від мене пішов. Далі я танцювала з Ітаном і розмовляла з Чарлі. А, так... Забула найголовніше. Бачила як ти цілувався з якоюсь дівчиною. Вона гарна, до речі. Думаю, ви будете гарною парою. Я рада, що хоч комусь на моєму святі було весело і ви не сумували.... А зараз.... дай мені пройти, будь ласка.
Адам важко зітхнув і після секундної паузи продовжив:
- Надворі, перед тим, як знепритомніти, ти сказала, що я тобі подобаюсь.
- Забудь усе, що я тобі казала. Я тоді була, м'яко кажучи, не в собі.
- Мені здається саме в такому стані люди найчастіше говорять те, що відчувають і що справді думають.
- Не в моєму випадку. Просто зроби для мене послугу -  забудь усе це.

Вийшовши з будинку Адама я перше, що зробила, то подзвонила своїй подрузі, Софії. Я так давно її не чула, та і хотіла поділитись з нею тим, що в мене в житті відбувається.
Вона не відповідає. Точно, це ж тільки 7 ранку. Звісно, вона спить. Я іноді сама собі дивуюсь. Я залишила подрузі голосове повідомлення і ввімкнувши музику пішла додому. Музика і  туманне сонне місто - ідеальне поєднання.

Особливо сильно люблю ранкове місто. У вихідні. Коли люди, такі заклопотані і зайняті у будні, сплять до обіду, бо особливо поспішати нікуди не потрібно. Тільки інколи пробігають спортсмени і ті, хто виводять на прогулянку своїх домашніх улюбленців.

В будинку така ж тиша, як і зовні. Тихо піднявшись нагору, щоб не розбудити батьків, я вирішую прийняти душ і лягти почитати. Щоб остаточно відволіктись і забути вчорашню ситуацію. А потім... Потім піду зроблю сніданок. Цей алгоритм дій мені подобався. Варто зайняти себе чимось, щоб не думати про все інше.
Зовсім забула.. Почитати Кінга не вдасться. Тобто поки доведеться відкласти. На післязавтра потрібно зробити міні-доповідь про твір Селінджера "Ловець у житті". Схоже, що ці вихідні я проведу в компанії роману американського письменника.