На уроках я була не надто зосереджена. Сьогодні багацько справ. Та і я все думала над тим, що б подарувати Адаму. Я хочу... щоб це було щось, що б нагадувало йому про мене. І в той же час мало цінність. Але не матеріальну зовсім.
Відчуття хвилювання перед поїздкою додому чомусь брало верх. Я так давно не бачила рідних. В таких ситуаціях я завжди випадаю з реальності на деякий час.
- То що думаєш?
- Що? - не почувши суті запитання відповіла я.
- Де ти літаєш, пташко? Запитував чи не хочеш сходити в кафе після наступного уроку? Я пригощаю.
- Та невжее? - з виразною цікавістю перепитала я.
- Не дражнись, бо будеш без десерту.
- Ой ой, ой, вмовив, - щиро посміхнувшись відповіла я.
- І ти ж не забула про кіно?
- Ні, на 20:30? Пам'ятаю. Де зустрінемось? - запитувала я, але подумки все одно думала про інше.
- О 19:30, біля твого будинку, окей?
- Так, звісно. 19:30, в мене вдома.
- Супер. Лишилось дочекатися завершення уроків і можна насолоджуватися горою попкорну.
- Ну а тобі аби про їжу поговорити, - вже трохи вникнувши у розмову додала я, - та і в кафе ж підемо.
- ЇЖІ НІКОЛИ НЕ БУВАЄ БАГАТО, - відповів Адам.

Ось уже і наступний урок - хімія. Цього разу вчитель нас поділив на групи для проведення лабораторних досліджень, і ми з Адамом не потрапили в одну. Хоча, сумувати нам не довелось. Під час уроку наш однокласник сплутав рідини в двох зовні дуже схожих колбах, і замість написання висновків з практичної роботи ми всі разом чемно прибирали столи і відмивали все, що на них залишилось після невдалого експерименту.
Нууу, що сказати, вдача наше друге ім'я.
- Я сьогоднішній урок запам'ятаю надовго, - все ще гигочучи сказав Адам.
-І я. Та і, власне, мені здається, ми так до випуску не доживемо.
- Ти дуже песимістично налаштована. Я от збирають ще з тобою на ньому погуляти. Тому злиняти не вийде.
- Та куди мені, я ж жити не зможу без твоїх щоденних підколів.
- І я тебе люблю, мала.
- Зараз вхопиш, - я замахнулась на хлопця  рукою, але він її перехопив і потягнув мене всередину. За діалогом, я й не помітила як ми дійшли до кафе.

Пообідавши ми розійшлись кожен по своїх справах, щоб ввечері бути вільними і сходити на фільм.
Я пішла по магазинчиках з типовою американською їжею, щоб вибрати щось для бабусі і дідуся. Зайшла в магазин одягу, що недалеко від нашого будинку, пригледіла крутезну спідницю, ремінь і сережки для Софії. Думаю, їй сподобається. Прикраси так точно в її стилі.
- Так, так.. Для Софії подарунок - done✔️, дідусь, бабуся done✔️. Залишилось найголовніше - Адам.
Хоча.. Я, здається, вже знаю, що це буде.

Додому я дісталась менш, ніж за півгодини. Сонце уже почало сідати і небо, здавалось, огорнуло червоно-оранжеве полум'я. Я зупинилась біля подвір'я, щоб насолодитись ще раз красою цього місця. На годиннику була рівно 18:00.