Вечірній вітер обганяє автомобіль, проковзуючи через відчинені вікна. Вільям, зосереджений на кермі, відчуває потужний пульс двигуна, як справжній ритм оркестру.
Його руки стійко тримають кермо, а пальці чутливо реагують на найменші зміни на дорозі. Він перебирає передачі з легкістю, синхронізуючи рухи ніг з розгоном автомобіля. Машини на бічних смугах зникають в миттєвості, як призма світла, поки він стрімко проноситься повз них.
Обличчя Вільяма Сміта віддзеркалює напругу та адреналін швидкості. Він зовсім не дивиться на годинник, його увага сфокусована на дорозі, а адреналін від швидкості плавно розпливається в крові, наповнюючи кожну його клітину.
За вікном мінімізується об'ємний звук двигуна, а на передньому плані виходять шум вітру та голосні відгуки шин, що стрімко мчаться по асфальту. Сміт відчуває, як автомобіль ллється по дорозі, а повороти здаються елементами танцю на гострому лезі.
Траса розтягується перед ним, мов нескінчена стрічка, і продовжує свій швидкий танець на колесах, відчуваючи, як кожен кілометр пробуджує у ньому відчуття свободи.
Однак всьому є кінець. Наступний поворот який він хотів приборкати виявився останнім.
Із зелених гущавин дерев він помітив білі кольори. Через секунду він зрозумів, що там людина. Гальма ніби теж отримували задоволення від набраної швидкості. Вони засвистіли. Вільям дивився в очі людини яка була тим самим білим кольором.
Жінка розгубившись стояла на місці та чекала на свою смерть. Перелетівши через автомобіль Вільяма жінка впала біля дороги. Її очі сфокусувались на мокрому асфальті. Вона померла. Ford Сміта зупинили спершу гальма. А пізніше і дерево.
Вільям прокинувся у лікарні. Перше, що він побачив це біле простирадло. Стеля. За вікном був сонячний день. Права рука була перемотана бинтом. Голова тріскотіла та пульсувала. Ноги ніби підкорили Еверест. Все тіло покривалось біллю.
- Вільяме. Коханий. Заговорив зворушливий жіночий голос який схопився за його ліву руку.
- Де я?
- Тепер все буде добре! Провадила Анна.
- Вона жива? Не спіш запитав Вільям.
Анна дивилась на нього та мовчки губила свої сльози. Щоразу протираючи очі вона цілувала його руки. Він заснув через нестачу сил.
В палаті панує приглушене світло. Специфічний запах антисептика та лікарських засобів ледь помітний у повітрі. На ліжку лежить Вільям, обличчям до стелі. Боком до нього, ніжно зігнута, спить його Анна. Годинник показував пів на десяту ночі. Рука жінки лежить на грудях Вільяма, а інша на його плечі, ніжно обіймаючи.
Обличчя виражає спокій і безтурботність, навіть у цьому стерильному середовищі лікарні. Вона прокинулась та дивилась у нескінченність. Локони волосся плавно лягли на подушку. Вона несе на собі любов та підтримку. Кожен її рух, навіть у сні, говорить про глибоке віддання та турботу. Серед лікарняного клімату, вона створює відчуття тепла.
Двері кімнати лікарні тихо відчинилися, залишаючи вхід гостя у великому плащі. Анна, стала на ноги, підняла погляд на нового відвідувача, і в її очах промайнуло здивування, а потім радість. Вона любила дона Кеппо.
Лука витягнув руку в білесенькій рукавичці й виразно показав пальцем на місце біля ліжка, двоє чоловіків у чорних костюмах легко поставили великий зелений вазон. Лука підійшов до ліжка та взяв руку Вільяма, виключаючи будь-яке відчуття злості.
- Як він себе почуває? Питання прозвучало суворо, зберігаючи тон дружби.
Анна, трошки знітившись, виразила вдячність в очах та дерев'яну усмішку.
- Вже краще, дякую, доне Кеппо.
- Не плач. Він торкнувся її щоки. - Все буде добре.
Лука сів на крісло поблизу і закурив сигару. За відчиненим вікном місто було накрите темрявою. Куди і тікав сірий дим. Побачивши сигару Анна опустила погляд наче не помічає. Двоє чоловіків у костюмах стояли у коридорі біля білих дверей палати.
- Слухай, Анно, нас чекає багато роботи. Його не посадять. Це я тобі обіцяю. Я перед тобою у боргу. Я сподіваюсь колись ти мені пробачиш.
Анна поглянула на дона. Очі блищали та тремтіли. Вона дивилась прямо у вічі та хотіла розридатись. Хотіла поділитись тим як вона жила та через, що довелось пройти.
- Врятуйте його.
Лука хитаючи головою ніби підтвердив свої слова та обійняв її. Вона миттю притулилась до його грудей як донька та заплакала у голос. Він ніжно гладив її по голові та дивився у вікно де вже давно панувала ніч.
МИНУЛО ТРИ ТИЖНЯ.
Висновок експертизи автомобіля вразив усіх учасників розслідування. Експертиза, проведена кваліфікованими фахівцями, чітко показала наявність серйозних проблем із гальмівною системою автомобіля. Кеппо закликав, щоб працювали тільки його люди із цією справою.
Підключення експертів вказувало на значні зноси на гальмівних деталях. Деякі деталі були настільки зношені, що знаходилися на межі своєї ефективності. Заміна гальмівних компонентів була необхідною для безпечного забезпечення експлуатації автомобіля. Але цього не було зроблено. На автосервісі сказали, що там все в нормі. Власника сервісу посадили до вісімнадцяти років. Одного із працівників до дванадцяти. Решту звільнено та позбавлено працювати в даній сфері двадцять років.
Експерти Луки у суді висловили серйозні застереження щодо водійської безпеки, наголошуючи на тому, що такий стан гальмівної системи може призвести до поганих гальмувань, подовження гальмівного шляху та, в крайньому разі, аварій.
Дані так званих експертів стали ключовими доказами у розслідуванні та надали обґрунтовану підставу для зняття всіх звинувачень із Вільяма. Справу закрито як нещасний випадок. Родичам загиблої висловили співчуття.
Зрозуміло, що ніяких несправностей із гальмами не існує. Це все ідея та легенда Луки Кеппо. Все для захисту Вільяма та щастя Анни.
МИНУЛО ДВА ТИЖНІ.
Вільям вийшов зі свого будинку в спокійний сонячний день. Він зупинився на порозі, відчуваючи приємний теплий вітерець, який погладжував його обличчя. Перед ним розкривалася його рідна вулиця, вкрита деревами, та квітами які грали всіма кольорами веселки.
Зі склянкою кави в руках він сів у глибоке крісло.Вільям насолоджувався співом птахів та шепотанням листя. Через деякий час він побачив через дорогу Теда. Він стояв і просто дивився на нього. Вільям якісь раз відвів погляд та старий цього робити не збирався. Коли він в черговий раз глянув у сторону сусіда то від побаченого побілів. Він йшов прямо на нього. Перейшовши дорогу наче якийсь термінатор не зважаючи на автомобілі. Він відклав каву та підвівся. До такої зустрічі й слова не підбереш. Подумав Вільям.
- Як це воно? Запитав старий на відстані кількох метрів.
- Що саме?
- Вбити людину.
- Теде, я тобі щиро співчуваю але...
- Закрийся! Перебив його старий зробивши іще три кроки.
- Мені дуже шкода. Прошепотів Вільям.
Тед розвернувся та спокійно рушив до свого будинку. Вільям видихнув та почав масажувати своє обличчя. Він наче розмовляв з ним цілу вічність. Він вже хотів присісти як Тед розвертається та голоснішим тоном кинув у нього.
- Я з тобою ще не закінчив. Тед спокійно покинув подвір'я Смітів.
Вільям дійшов до своєї невеличкої оранжереї, де Анна вирощувала різноманітні квіти. Вільям спокійно переглядав рослини, а під час прогулянки відганяв з листя метеликів. Анна підливала квіти та наспівувала свою улюблену пісню. Побачивши свого чоловіка навела струю води на нього. Він швидко підстрибнув до неї та зловив її у свої обійми. Вони поцілувались.
- Анна. Як мені далі жити із цим?
- Він знову приходив?
Вільям відпустив її та присів неподалік столика із квітами. Він виклав свої руки на стіл та дивився на неї. Вона вимкнула воду яка вже встигла зробити калюжу та сіла біля нього.
- Я його розумію. Якби із тобою щось схоже сталось я б не пережив цього.
- Коханий я тут. Перед тобою.
- Я боюся. Анно.
Згодом він опинився біля свого маленького будиночка, що біля озера, де рибки лагідно пливли в чистій воді. Вільям насолоджувався тишею і спокійним куточком який йому залишив батько. Гуляючи біля свого будинку, він відчував велике задоволення від простих радощів природи та тепла. Це був час для саморефлексії, спокійного відпочинку та насолоди тим, що оточує його у його власному, затишному куточку. Та все це перекривали останні події. Тед та Ненсі. Він увійшов до будиночка та почав відкривати фарби для нанесення на холст свої почуття та емоції.