Коли Дон приїхав до своєї вілли одразу наказав щоб до кабінету покликали Лео. Дон Лука Кеппо за своїм столом – це образ, який часто з'являється в літературі, кіно та загальному уявленні про кримінальний світ. Сидячи за своїм столом, він створює враження владаря підземного світу, де він розуміє правила гри та розпоряджається долею інших осіб.

Зображення Луки для його соратників за столом часто асоціюється з елегантністю та безжальністю. Він може оточити себе розкішними предметами – від шикарного офісного кабінету до дорогоцінних предметів мистецтва. Його стіл може бути забезпечений компроматами на міністрів та суддів, що символізує його владу та вплив.

Сам дон за своїм столом – це персона, яка приймає рішення, дає накази та керує всією імперією. Він може бути спокійним і витонченим, або ж брутальним і безжальним – все залежить від конкретної справи.

Уявлення про мафіозі за столом також часто охоплювали елементи інтриги, влади та таємничості. Відбитий світлою лампою, він може прийняти гостей або зустріти своїх підлеглих, розглядаючи плани та схеми.

- Дон Кеппо. 

- Прошу Лео. Дон показав на крісло. - Я хочу поговорити про те дівчисько.Вона жила там де і раніше?

- Так. Їй залишився будиночок від батьків. - Вбивство у дев'яносто другому важко вплинуло на неї. - Копам тоді вона нічого тямущого не розповіла.

- Зрозумів. 

- Я зустрів її біля відділку. За рогом. - Подейкують у неї не погано вдавалося. Проте її гіпотезам чи вигадкам ніхто не вірив. Без доказів її вважали божевільною.

- Ти зробив все чисто? Дон глянув на Лео наливаючи віскі у дві склянки. - Розумієш Лео Капетті ти мені як друг. Як син. Лука подав йому склянку із холодним віскі.

- Я ціную доне Кеппо. Ми з вами через багато пройшли.

- Я хочу тобі дещо поручити. - Мері? З нею не буде проблем?

- Ніби все добре. Всі наші гілочки працюють злагоджено.

- Я хочу, щоб ти нагадав їй завдяки кому вона сидить у високому кабінеті. Просипів дон дегустуючи віскі.


  У Мері був дуже просторий кабінет як для прокурора, освітленому теплим світлом жовтих ламп, затишно шепотіло законом. Прокурор Мері Сміт, серйозна і впевнена жінка, розглядала документи на своєму столі. Він був відомий своєю непохитною справедливістю та невтомною боротьбою зі злочинністю.

  У дверях з'явився чоловік у темному костюмі. Вираз обличчя Лео говорив сам за себе. Товсте кільцеве золото на його пальці та дорогий аромат парфумів наповнювали приміщення. Це був Капо Лео Капетті кримінальної імперії сім'ї Кеппо.

 Прокурор Мері підняла погляд і гостро дивилася у вічі. Розмова, що розгорнулася, обіцяла бути напруженою.

- Що привело тебе сюди, Лео? Почав прокурор, намагаючись залишити свій тон виразно професійним.

- Мері, ми можемо бути чесними один з одним. Відповів мафіозі з тоном зверхності. Мене хвилює деяка справа, яка може виявитися неприємною для тебе і твоєї кар'єри.

- Лео, не роби дурних рухів. У мене є певна інформація, яка може змінити наше життя. І якщо ти не хочеш, щоб це вийшло у люди, тобі краще слухати мене уважно.

Розмова між прокурором і мафіозо стала своєрідним танцем, де обидва гравці прагнули зберегти свою гідність. За закритими дверима кабінету розгорталася боротьба за владу, справедливість та темні таємниці, які обличчям до обличчя стали зіткані в підступну павутину загроз.

- Люба Мері. Ти винна сім'ї Кеппо до кінця свого життя.- Адже твоя сестра. Твоя рідна кров. Вона ж...

- Не потрібно мені пригадувати як я потрапила на цю посаду. Прогриміла Мері перебиваючи Лео. - Я потратила багато часу на навчання. - Я два роки була секретаркою у генерального прокурора Мітео. - Опісля чого віддала йому ще три роки бувши його заступником. - Це все моя заслуга. Мері не на жарт розговорилась. Вона тремтячими руками почала діставати сигару із пачки. Лео простягнув їй крихітний вогонь запальнички.

- Дорога Мері Сміт.

- Не називай мене так.

- Дорога Мері. Дон Кеппо цінує твою з ним співпрацю. Скажу більше він завжди говорить про тебе у гарному та поважному тоні.

- Мені все одно, що там довбаний фламінго замислив. - Вбити мене? - Так? - Ти прийшов вбити мене? Мері заплакала.

- Якби тебе хотіли вбити. Ну ти знаєш...

- Це через художника?

- Виплили деякі докази. Одна любителька яка загралась у детектива все-таки щось нарила. 

- Я б її посадила у якусь божевільню якби ви не вмовили її щезнути.

- Тепер вона у надійному місці. - Дон почав сумніватись у твоєї любові до нього. Адже така інформація яку мала, те дівчисько не могло не проходити повз тебе. - Ти генеральний прокурор цього міста.

 Великий дубовий стіл стояв у центрі кабінету. Мері дістала ще одну сигарету. Лео розглядав дерев'яні полички з великою кількістю правових кодексів та законів, які знаходилися в товстих, шкіряних обгортках.

Книжкові шафи, наповнені товстими томами юридичних документів, займали кожен вільний куток. Темно-зелений килимок, добре вписаний в загальний стиль, лежав під ногами прокурора який випускав дим.

Під час напруженої ситуації стіл став епіцентром протистояння. Мері Сміт стояла біля стола, спираючись рукою на товсту скляну статуетку Пізанської вежі.

-Її рано чи пізно знайдуть. Що мені потрібно знати. - До чого готуватись?

-Там все зроблено чисто.

Напружена ситуація в кабінеті відчувалася у повітрі, мов тонка дуга напруги, готова вибухнути за будь-яку мить. Час витікає вільно, а розмова в кабінеті прокурора стала друком на часі, щоб отримати подальший оберт подій.

- Я тобі дам пораду. Лео глянув на Мері так ніби хотів б сказати більше. - Покинь це місто. 


Жовто яскравий Mustang у руках Лео наче вибухає, коли вулиці наполовину порожні, а місто занурюється у сон. За кермом Капореджиме обгортаючи кермо руками, ніби це його музичний інструмент та його мелодії влади.

Гудіння V8-циліндрового мотора стає його симфонією, а гра на педалях – створювала ритм рішучості та впевненості. Вітер сковзає по його вигнутому корпусу, а шум шин, таємничо, перебуває на межі загрози.

Лео дивитися через віддзеркалене скло заднього виду та думав про свій шлях. Він знає, що піти проти дона дуже погана ідея. Він на власні очі бачив, що роблять із такими як він. Я скажу більше. Він брав у тому участь.

"Час вивести рахунок", - подумав він, покладаючи руку на ручку перемикання передач. Його вираз залишається непорушним, але очі свідчать про страх.

Mustang відчуває кожен його натиск газу, виводячи його на обраний поворот. Можливо, Лео не потрібно було говорити Мері ту пораду. А що як вона відкриє рота перед доном? А що як вони заодно?

Його думки охоплюють страх та плани на виживання. Він знає, що це повна маячня. Проте, Капо із таким досвідом бува, чи не вперше відчував паніку.



Поки Лео їхав його застала ніч. Ніч, як завжди, закутала світ у своїх обіймах, завдяки азартному гулу мотора Mustang'a соратники та друзі знали, що він близько. Він був одягнутий в темний костюм із витонченим метеликом, плавно вирушив зі свого авто перед великою віллою свого боса.

Поруч із вхідними дверима його чекав малюк Біллі, який стримано підняв голову побачивши свого боса. Лео підкинув перед ним ключі від авто. Малюк його впіймав. Зайшовши у середину він почув гарчання свого мустанга. Лео вистромився та розстібнув піджака, під ним заблищав розкішний пістолет.

- Бос чекає. Вимовив високий чоловік, відступаючи й дозволяючи пройти. Лео, не випускаючи своєї аури загадковості, ввійшов у кабінет Луки Кеппо.

В середині фламінго розвалився на своєму шкіряному кріслі, із запахом сигари та дорогих спиртних напоїв. Він зробив пару кроків до боса.

- Ти вчинив, як я тобі вказував? Запитав дон Кеппо, нахилившись назад у кріслі.

- Я з нею поговорив. Все буде добре. Лео відповідає та витягує з кишені сигарети. Лука усміхається, його зуби відблискують у слабкому світлі. У нього були дуже збережені зуби. Він завжди розказував як батько вчив його за ними доглядати.

- Ти завжди вірний. - Я це ціную. Сказав бос, підсилюючи своє слово таємничим кивком.

- Мені неабияк приємно. Все на благо сім'ї! Ніжно відповів Лео.

- Джек. Наш шериф. Продовжував дон. Кажуть наші вуха, що цей ідіот на корпоративі так напився, що горлав "Лука Кеппо - бос мафії". Лео сів навпроти дона за столом.

- Що ви пропонуєте?

- Я нічого не пропоную. На мені шапка не загориться. - Цей жебрак тільки й чекає моєї реакції. Говорить бос, обгортаючи дорогу сигару пальцем. - Ти знаєш, що наше завдання важливе. Це місто – наше! - продовжує Лука, його голос струнко переходить в тонкий шепіт, але його слова залишаються більшими, наче заповідь. - Ми входимо в новий етап, і я розумію, що ти вірний, як завжди. Але це завдання потребує тієї самої темряви, якою ми володіли ввесь час. Промовив подаючи вперед свій крижаний погляд, який зустрічається з вірним Капореджиме. - Ти є моєю продовженою рукою, моїм спритним радником, що допоможе мені зберегти порядок в цьому місті.