В заплутаній атмосфері поліцейського відділку, де світло миготіло як дрібні спалахи вулкана у темряві, Джек зібрав своїх заступників навколо столу для наради. Вони обговорювали найтонші нюанси операції під прикриттям, в якій важливу роль відігравав агент із псевдонімом Едді Бронзіно.

- Джек, це ж те саме, що танець на гострих ножах.

Джек вдивлявся в папір з новою біографією Едді. Він відчував як літери двояться на аркушах. Вчорашня вечірка дається у знаки Подумав Джек.

- Це справжнє випробування, колеги. Якщо він зуміє, ми переможемо. Зараз важливо тримати свої обличчя в тіні.

Детектив піднявся зі стільця, збираючи папери. - Ми повинні забезпечити йому кожен можливий елемент підтримки. Сім'я, до якої він проникне, — це гігантський мурашник, і йому необхідно тримати в ньому сталевий кулак.

- Точно. Ми маємо для нього підготовлену історію, але пам'ятайте, що це тільки початок. Ця операція — найтонша грань між правдою і хитрістю. Це може зайняти не один рік.

- А якщо він викриється? Запитав молодший детектив, своїми зеленими очима, які пестять відвагу.

- Тоді ми знаємо, що ризикнули. Але ми впевнені в Бронзіно, він — наш найкращий агент. Залишається тільки сподіватися, що він збереже свою відданість під прикриттям роль в цій темряві. Відповів Джек, оглядаючи свою команду, яка віддавалася волі ризику, який лежав перед ними.

Коли Джек вийшов із кабінету він чув краєм вуха здивування у голосі.

- Бронзіно? Хто вигадує ці імена?

Сонце ласкаво грало високими хвилями на старому асфальті міста. Сутінки вже вирушали на зустріч вечірній таємниці, але вулиці ще відблискували останніми променями. Серед цього міського сполучення стояв Едді Бронзіно на перетині вулиць неподалік від Чорного фламінго.

Бронзіно був невеликим, струнким чоловіком з блакитними очима, що таємниче переливалися, як море в місячному світлі. Він відзначався непомітною простотою одягу, але з його врівноваженою поставою просвічувала схована сила. З поглядом було важко вгадати його справжні наміри, але Едді приховував щось глибше, ніж здавалося.

Він вміло маніпулював нитками в тіні, керуючи людьми, як ляльками на власній виставці. Цьому всьому йому підігравали його колеги. Вони зробили його відомим у кримінальному світі. Ззовні йому можна було спокійно дивитися в очі, і ти відчував лише лагідність, але за легендою вже понад десять років він керував внутрішніми інтригами мафії. Приїхавши у це маленьке містечко він хотів зробити велику справу для людства.

Усе почалося з великої бійки яку сам і почав, де Едді був тихим працівником, невидимим серед натовпу. Одного разу він випадково потрапив у аварію, врятувавши собаку від неминучої смерті. Його роботодавець налетів на нього наче шершень за пошкоджену автівку. Бронзіно вирішив, що час настав. З того часу його життя кардинально змінилося. Власник автосервісу попався Лео Капетті. Де він і розказав про неврівноваженого працівника. Лео зацікавився.

За кожним виразом обличчя була прихована думка, за кожним кроком – розроблений план. Він вбирався в образ простого чоловіка, але в його виразі була хитрість та непрохана влада.

Едді винайшов штучний світ, де кожен крок, кожен жест був повністю розрахований. Він став майстром маніпуляцій, навчившись керувати плином інтриг і заворожувати свою харизму. Сім'я Кеппо стала для нього не просто середовищем, а ареною його власних драматичних вистав.

Бронзіно, вбираючись в образ доброго, мовчазного віддавав своє життя місту, в якому таємниці вирували під покривом сонця, але сам він залишився невидимим режисером цього великого театру, здатним вирушити в невідоме в будь-який момент.

- Дізнайся де його можна знайти.

- Так. Авжеш. Промовив роботяга витираючи руки від чорної оливи.

Чоловік із зламаним носом із задоволенням почав шукати Едді. Адже він подумав, що на нього чекає карма. Але його очікувала не остання посада у світі гангстерів. Лео для нього приготував дещо особливе. Дещо, що йому підійде.

Едді Бронзіно вже передали інформацію про те, що його шукає сам капореджиме Луки Кеппо. І це гарна можливість. Проте у Едді почали відігравати нотки страху. Хоча страх це ж нормально. Думав він що хвилини. По раціїї йому передали що до його дому підїхала чорна автівка. У ній троє чоловіків. - Серед них є Капетті. Схвильовано та водночас радісно кричали у рацію. - Рідно матір. Ми ж можемо його просто взяти тут. Говорили на фоні офіцери. Едді вимкнув рацію та викинув в унітаз. Змивши пішов назад на балкон четвертого поверху, відокремленому від натовпу шурхотливим струмом міста, стояв Едді наче заглиблений у власні думки.

В руці у нього плавно підіймалася сигара. Дим витягувався вгору, танцюючи наче невловима чорна магія. Обличчя Едді було обрамлене димом, і в його очах відбивалася віддалена світова туга.

Шарф чорного кашеміру обіймав його шию, і тонкий вітерець вигойдував кінці, ніжно чіпаючи обличчя. З-під капюшона таємниче сходили сині очі, споглядаючи на місто, як величезне полотно, на якому відбивались спогади.

Поруч стояв столик із висококласним віскі, виграваючи в бокалах неймовірно золотавим відтінком. Коли чоловік пристосовував сигару в попільничку, він взяв в руки кришталевий бокал. Золотистий напій танцював у ньому, відбиваючи світло, а аромат віскі проникав кожним подихом в глибини його свідомості. Позаду він відчув чиюсь присутність. Та він не подавав страху чи подиву. Його руки витримано тримали склянку, а в кутику губ стояла тендітна посмішка. Чоловік обережно попивав, відчуваючи, як віскі огортає його кожну клітину.

- Було відчинено. Заговорив голос позаду.

- Невже? Відповів Едді не повертаючись. Там і справді було відчинено.

Сигара в його руці згорала до кінчика. Чоловік був сам собі господарем цього таємничого моменту, де час і простір поступово зливалися в одне витончене шедевральне відчуття волі. Едді спокійно повернувся та побачив перед собою чоловіка якого бачив раніше на фотознімках чи відеоматеріалах. Лео Капетті тримав обидві руки у кишенях блідо жовтого пальта. Позаду стояв здоровань зростом у понад два метри. У другого меншого був гострий погляд. Він ввесь час роздивлявся кімнату та реагував на кожен шум на вулиці.

- Випиймо? Запропонував Лео.

Раніше Едді уже бував у барі яке називали ще логовом зла. Вони сіли за столик у кінці зали. Подалі від сцени де грав живий джаз. Едді поводився наче один із них. Наче вони рибаки хоча і із різних країн і часів. 

- А у вас тут майже нічого не змінилось. Промовив Едді. 

- Раніше бував у нас?

- Були справи у місті. Залітав до вас на кілька склянок.

Лео усміхнувся. Він глянув позаду Едді на Тоні. Той через лічені секунди приніс віскі та дві склянки. Лео був максимально спокійним. Він наче менеджер який проводив співбесіду на офісну роботу.

- Мене звуть Лео Капетті.

- Це лишнє. Я знаю хто ви. - Едді Бронзіно. Додав він.

- Чому ми раніше не зустрічались?

- Я здебільшого працював за містом. І чи хотів б я вам переходити дорогу? Едді усміхнувся. 

Лео наповнив склянки. Піднявши свою він глянув у вічі Едді. Той повторив. За ними спостерігав Тоні який протерав до прозорості келихи. Вони зробили ковтки та Лео продовжив розмову. 

- Я маю для тебе пропозицію.

- Співпраця?

- Не зовсім. Як ти дивишся на те, щоб працювати на сім'ю Кеппо.

- Я слухаю. Він змінив позу та підсунувся блище.

- Завтра я ще до тебе заїду. Будь вдома. 

Лео підвівся та прямував до виходу. Кивнув Тоні та одягнув пальто. Едді сидів наче облитий холодною водою. Видихнувши він допив віскі до дна. Невже він зробив щось не так?

- Едді будь обережним. Вони будуть тебе провіряти та пробивати по базі даних. Там все зроблено але найменший їх сумнів і все піде коту під хвіст.

- Це у кращому випадку. Додав Джек.