Лео зробив як наказав Лука. Усі люди які працюють у барі є жителями міста. Він полюбляв викурювати сигару стоячи навпроти бару. Любив дивитись як Чорний Фламінго провалюється у темряву. Адже ззовні він виглядав наче спаленим. Легке жовте світло вікон та фіолетова вивіска двометрового фламінго скликало своїх гостей.

У вікна Чорного Фламінго просочується місячне світло. Зовнішність бару стала прихованою у тіні, тільки неоновий фламінго підсвічує вулицю.

Після переступання порогу ви опиняєтесь в іншій реальності. Інтер'єр Чорного Фламінго — це мікс елегантності й загадковості. Стіни вибиті темним деревом, а на них висять великі картини улюблених художників дона, які підсвічуються слабким світлом. Свічі на столах створюють м'яке, таємниче освітлення.

Барна стійка, обтягнута шкіряним матеріалом, має матовий відтінок чорного, який контрастує з темним лакованим деревом. Місце, де бармени вміло змішують напої, нагадує лабораторію, де створюються чарівні зілля. Металеві стільці в барі мають чорне сидіння, а їхні ніжки схожі на ноги фламінго.

Живий Джаз, що ллється з невидимих динаміків, є саундтреком нічного міста, в якому загубилися всі, хто вирушив у гості до Чорного Фламінго. Запах спиртних напоїв та аромат дорогих парфумів відвідувачів, створює атмосферу таємничості та приголомшливої ​​краси.

Це місце для тих, хто шукає не тільки напій, але і пригоди в туманних куточках міста, де Чорний Фламінго відкриває свої крила, даючи всім можливість зануритися у світ неймовірного та незабутнього.



- Привіт, Тоні. Виглядаєш, як завжди, неперевершено. Що тут у тебе сьогодні?

- Кого я бачу. Що будеш сьогодні?

- Віскі з льодом.

- Лео, ми місяць як відкрились, а ти тільки втретє відвідуєш бар.

- Думаю, сьогоднішній вечір буде цікавим.
- Особливі гості? Поцікавився Тоні.

Лео посміхається. - Ну, може, це пов'язано з тим, що деякі люди сьогодні не вернуться додому. Бармен протираючи сотий раз стакан до неперевершеної прозорості на мить зупинився.

- Щось серйозне?

- Пам'ятаєш вбивство сім'ї рік тому? - У поліції кажуть є підозрювані. - Є наче б то докази навіть.

Бармен киваючи головою. - Блефують? Лео? Наливаючи вдруге віскі Тоні завершив фразою. - Вечірка буде неперевершеною.

- Наші джерела у поліції кажуть, що знайшли знаряддя вбивства. А саме револьвер. - Тоні, той самий револьвер. Лео дивився у стакан із віскі. Пізніше поглядає на Тоні промовив ще раз. - Той самий чортовий револьвер.

- Слонова кістка?

- То справжня краса Тоні. Револьвер із прокляттям. Коли тримаєш його в руці, відчуваєш магію минулого, але з тим прикусом небезпеки. Наче він може тебе телепортувати в Америку у часи сухого закону. І тебе прийме сам Капоне.

- Так, це справжній шедевр, Лео. Я багато чув про нього.

- Подарунок Джузеппе Раванно від його брата Генрі. Говорять, що ця кістка слона принесла йому щастя в багатьох справах. І тепер це руків'я — унікальна реліквія.

- Ходять легенди, що вона приносить удачу?

- Ага. Таку ж удачу, яку приніс сім'ї Раванно. Усміхнувся Лео. - Ти вдумайся Тоні. Звичайну сім'ю вбивають і неподалік знаходять револьвер Раванно. Того самого.

- А що як підробка?

- Не виключено. Підкреслив Капо.

Після розмови із барменом Лео сидів у темному куточку бару, поглиблено розглядаючи свою склянку віскі. В очах його блукає вогонь сумнівів, а обличчя вражене відбитками останніх подій.


Віддалено слухаючи гомін усього навколо, він думає про старого Теді. Про рішення, яке прийняв старий пердун. І про Смітів, яких він поклав на своєму шляху. В кожному кутку пам'яті виринає образ старого який говорить" Я хочу, щоб моя вулиця була чистою від таких як Гаррі."  - Від таких як Гаррі. - Від таких як Гаррі. - Від таких як Гаррі. 


Лео повторював ще кілька разів та зрозумів. Старий не збирався вбивати Гаррі чи підставляти. Він хотів очистити вулицю від подібних Гаррі. - Та хто ж такі вони? Ті Сміти? Роздратовано вирвалось із Лео.


Безтурботні гомони та джаз, не йдуть йому на користь. Він замислюється над тим, чи коли-небудь його життя буде вільним від тіні інтриг та таємниць. Припливаючи до висновку, він нахиляє пляшку віскі в сторону склянки, вирішивши віддати себе думкам і вечору, поки вогонь сумнівів продовжує тліти в його очах. Сон перемагає.


У барі ранок почався із закриття. Тоні розпочав ранкове прибирання. Лео прокинувся за столиком розкиданих карт та порожніх бутилок віскі. Зловивши себе за голову він закрив очі та відкрив їх ширше. Сфокусувавшись на порожньому барі він усвідомив, що нічка і дійсно була цікавою.

- Лео? Як ти друже? Із насмішкою заговорив Тоні копирсаючись за барною стійкою.

Проігнорував його Лео не на зло. Виходячи з чорних дверей бару він  викликав таксі. Втомлено влаштувавшись у заднє сидіння, стало зрозуміло, що ця поїздка виявиться більше, ніж просто дорогою додому. Таксист сміявся над своїми анекдотами та обговорюючи життя. Під завісу розважальної поїздки Лео здогадався, що історії, що розповідає таксист, це більше, ніж просто розмови. Таксі стало не тільки транспортом, але й вікном у світ простого життя.


У темних закутках вілли, де тіні розповідають свої історії, відбувалася неймовірна гра в шахи між Доном і його вірним другом, відомим як "Хірург".

Кожен хід на шаховій дошці перетворювався на стратегічний крок в грі великих планів та складних маніпуляцій. На вигляд це була просто гра в шахи, але в реальності, це був танець двох умів. Хірург, вміло викидав пішаків дона за борт. Дон обережно вів свою армію по шаховій дошці. Його рухи були холоднокровні, як у світі злочину. На кожний його хід відгукувалася тінь руки якою він владарював. Світло із вікна відігравало свою роль у мовчазній грі.

Напроти нього сидів "Хірург" – таємнича постать, яка оберталася в легендах та загадках. Його рухи були важкими для передбачення, і кожен хід створював новий план. Його відсутність емоцій робила гру непередбачуваною. Гра могла тривати до двох годин. Шахматна дошка стала ареною, де вирішувалися долі багатьох пішаків. Кожен хід був розрахований, кожна фігура мала свою роль. Завершилася ця епічна битва між Кеппо та "Хірургом" перемогою дона.


Після гри дон подякував за битву та попросив залишити його самого. У кімнаті наповнену запахом сигар і дорогого алкоголю, Дон Лука залишився сам.

Лука був чоловіком рішучим, з глибокими зморшками на обличчі, що відзначали кожен його вибір у кримінальному світі. Його майже сиве волосся та врівноважений погляд свідчили про невпинність, якою він управляв світом мафії.

Приглушене освітлення створювало містичну ауру, а скляна стінка невеличкого бару гралася із променями сонця. Він відсів від столика зі грою за великий дерев'яний стіл, обтягнутий по краях темно-червоною шкірою, і взяв у руки склянку з віскі. Його думки мандрували по шляхах спогадів. Останні події не залишили його самого. Завіса про слонову кістку розгорталася навколо нього, і він почав відчувати тягу до розкриття цієї загадки.

Лука наскільки поглибився у свої думки, думаючи про те, яким буде його наступний крок. Що не звернув уваги на гудіння двигуна за вікном. Машина була не знайомою йому. Він глянув у вікно та побачив як таксист допомагає вийти Капореджиме з автівки.

Лука знову всівшись у крісло почав діставати сигару. Він відчував, що його вирішальний момент настає, і йому слід вибрати шлях, який визначить його долю та долю всіх, хто вірив у його лідерство.


Коли Лео зайшов у кімнату, Дон сидів на тому ж розкішному кріслі. Він смакуючи улюбленим віскі глянув на нього. - Лео, я тебе давно таким не бачив. - Чому не пішов у душ чи не пірнув у басейн? Чи не підпалив себе?
- Дон Лука, у нас є проблема. - Слонова кістка. Прошепотів він до дона.

- Ти тримав цю інформацію від вчорашнього вечора? Лео помітив, що Дон знервований. І не задоволений його виглядом.

- Я до останнього думав, що це якась помилка чи жарт. - Я хотів дещо перевірити та принести вам правдиву інформацію.

- Перевірив? Холоднокровно поцікавився Лука.

- Доне Кеппо я розумію як це виглядає. Та я ввесь вечір був у барі. - Думав там буде шериф. Але він так і не прийшов.

- А що як я тобі скажу, що він був. - Дивися Лео я не серджуся, що ти вчора відпочивав. Це твоє право. - Я просто не хочу, щоб тебе бачили слабким. Вороги можуть скористатись твоїм станом. Повір мені.


Лео розумів, що Дон має рацію. Як і завжди. Він розумів про доброту та захист Луки. Він погоджувався із тим, що вороги справді могли таки цим скористатись.

- Добре, що ти був у нашому барі. Продовжив Дон. - Але і там не є на сто відсотків безпечно. Дон простягнув йому склянку віскі з льодом та усміхнувся. - Я радий тебе бачити, а тепер приведи себе в порядок.




 Лео вийшов із вілли та побачив свого мустанга який вже чекав на власника. Відкриваючи двері поглядом подякував малому Біллі за те, що він потурбувався про нього. Золоті сонячні промені освітлювали жовтий металік кузова, і в цьому світлі мустанг справді виглядав, як живий. Лео глянув під водійське сидіння чи там ще є пістолет. Чорний револьвер був на своєму місці. Мустанг завівся. Від ревіння двигуна малюк Біллі підскочив та щось вигукнув на кшталт - "Зроби це ще раз".

 Лео миттєво розвернувся. Дорогою подав команду відкрити головні ворота. Якщо бува, дивитись із вулиці на якій проживав Дон. З високих воріт вилетів жовтий мустанг наче він був не лише автомобілем, але й ракетою яку запустили у відкритий космос.

 Звук двигуна ще раз загримів, і мустанг вирушив додому. Дорогою Лео подумав, що все ще добре закінчилось. Адже Дон Лука має рацію щодо ризику. Він визнавав, що вчора досить сильно розклеївся. - Ніби хлопчисько! Буркнув собі під ніс та стукаючи по керму.

 Коли Лео зайшов до квартири він порушив тишу яка блукала коридорами майже тиждень. Минаючи стіни із картинами  почав розстібати сорочку. Увійшовши до ванної кімнати глянув на себе у дзеркалі. На секунду зрозумів, що у нього гірший вигляд ніж він собі уявляв. Сонні червоні очі. Зім'ята зачіска та запах сигар в перемішку з алкоголем.