Після смерті Ленні деякі розуми намагалися замінити його та вони й близько не стояли. Це визнавав навіть Кеппо. Усе стало на свої місця після двох, трьох тижнів. Справу закрили через брак доказів. Або їх відсутність. Поліція дотримується версії щодо його ворогів які він міг нажити за все життя. Для народу вона не виключає і Луку Кеппо. Але народ не знає, що поліція належить йому. 

Мері яка знала звідки ростуть ноги удавала, що все так і є. Вороги все-таки добрались до нього. Вона деякий час моніторила новини та була у розпачі. Як можливо перед виборами витворяти подібне. Також її вразило прохання від Лео надати якусь інформацію щодо журналістки Лори Реннер. Пізніше вона читала її статтю. Невже її також приберуть? Думала вона.

Роні Жашко просив її не друкуватись із такою статтею. Він наполягав, щоб щоб вона передумала. Застерігав її навіть щодо заголовка. Роні знав те, чого не знала його донька Лора. Адже у її шість років саме дон врятував її життя. 

Ранок в серці великого міста розцвітає мов калейдоскоп вражень, а вікна квартири Лори Реннер відчиняються перед світом, що торкається міського шуму. Слабкий промінь сонця ледь пробивається крізь завісу і розтікається по відкритій стороні ліжка, змусивши її відкрити очі від глибокого сну.

Помічаючи гарячий дотик світла на обличчі, Лора вставала, обгортаючи себе теплим покривалом. Аромат свіжого кавового зерна линув із кухні, створюючи неповторний аромат насолоди.

Відкриваючи вікно на кухні, вона слухала звуки вулиці – гомін автомобілів, шурхіт кроків під вікнами, та тихий голос міста, що відтворює свою власну мелодію. Лора зітхнула, відчуваючи бурю ідей, які, наче чайки в повітрі, кружляли над нею.

На кухні її чекала чорна кавоварка, що шипіла своїм звільненим ритмом. Вона налила собі в чашку ароматного еспресо, а запах кави наповнював повітря, прокидаючи всі чуття. Лора поглиблено читала кожну новину у ноутбуці.

Обгортаючи своє тіло тонким покривалом, вона виходила на балкон, де ранок дарував свіжість та нескінченні можливості. Щоранку для Лори Реннер – це початок нової глави в історії міста, яке вона прагнула розповісти своїм пером.

На широкому столі, де час залишав свої сліди Лора сіла писати наступну статтю. За паперовими сторінками, знаходилася дівчина із загадковим поглядом та власним світом. Вона виглядала як чарівна книжкова фея, готова випустити на світ власні крила слів.

Перед нею лежав ноутбук для письма, в якому вона втомливо вбивала кожне слово. Затерті від пальців клавіші були свідками безлічі історій, що розквітали. Одягнена у тепле покривало, Лора нагадувала персонажа зі стародавньої Греції. Її чорне волосся опадало в легкі локони, а за великими окулярами втрачалася глибока серйозність погляду.

На її столі лежала купа документів, фотографій та нотаток про мафіозних постатей, які вона вивчала з надзвичайною увагою. Дон Кеппо. Лео Капетті. Про їхні зв'язки із "Гірським куточком". Про можливих куплених можновладців та про вибори Лео під псевдонімом Джон Браун.

Кожне слово, що виходило з голови Лори, було викувано часом. Вона була втіленням самої суті своїх розслідувань. Плавно переходячи між світом мафії та закону. Вона наповнює простір між словами ароматом ризику для свого ж життя.

Батько зайшовши до доньки легенько постукавши у відчинені двері. За округлими окулярами вирував непідвладний допитливий погляд, яким вона глянула на нього. Він знав, що це означає. Лора вже глибоко зацікавлена у своїй темі.

- Пишеш? Майже пошепки запитав батько.

- Так. Киваючи відповіла вона та продовжувала набирати текст.

У її образі присутній був елемент строгості. Сховавши блокнот і ручку в невеличку сумочку, вона піднялась та попросила поглядом батька вийти із кімнати. Батько у коридорі дивився на старі фотографії де вони разом. Він ледь стримував сльози.

- Доню. Нам треба поговорити.

- Так батьку. Кажи. У кімнаті було чутно скрип шафи та гучних кроків по кімнаті.

- Сядьмо за чашку кави та я все тобі розповім.

Двері миттєво відчинились і за ними появилась Лора. Збираючи своє волосся, у губах вона тримала шпильку. Батько невпинно йшов за нею до самої кухні.

- Про що ти хотів поговорити?

- Я переживаю за тебе. Не пиши про дона Кеппо.

- Припини. Це всього-на-всього газета. Відрізала Лора.

- Я перед ним в боргу. Роні знітився та осоромившись в очах Лори присів за стіл.

- Ти що? Але як це сталось? Як ваші дороги могли...?

- Це було давно. Він заплакав. - Я не міг втратити ще й тебе.

- Про що це ти? Вона його обійняла.

- Твій шрам.

- Аварія. Ти мені вже розповідав про неї.

Роні похитав головою та випустив ще кілька сліз. Для Лори це був не просто ранок, а можливість відкрити власні двері у світ секретів.

- У 1989 коли тобі виповнилось шість рочків. Тобі потрібна була пересадка серця.

- Батьку.

- Я просив у дона Кеппо допомоги. Повір, він добрий. Він мене пожалів та зробив усе швидко. Операцію робили найкращі лікарі. На яких у мене не було грошей.

Лора піднялась та підійшла до вікна. Мовчки вона глянула у район шраму та знову на батька.

- Чому раніше не сказав?

- Я намагався тебе вберегти. Його очі були наповнені сльозами. - Пробач мені.

- Все добре.

Віддаючись роботі, Лора несла в собі прагнення розкрити правду, яке вигорало в її очах. Кожен рядок статті, кожен знак інтерв'ю – це був її особистий крок на територію мафії, де історії розквітали, як троянди серед брудних вулиць міста. Вона була вчена в мистецтві розкриття таємниць, а тепер вона розуміє, що сама має зв'язок із мафіозним світом.