Шериф сидів на стійці в барі, поглинаючи віскі у мовчазній мрійливості. Його вигляд нагадував жебрака у якого є гроші, але в очах тліла тривога, немовби відбиваючи нескінченність його роботи в цьому місті. Тоні вже знав його добре - суворий і відданий своїй роботі, ніколи не визнавав програшів.

- Що нового, шерифе? Запитав Тоні, роблячи невелику паузу перед тим, як підставити нову пляшку віскі перед Джеком. Шериф підняв свій стакан і довго дивився на золотавий напій, перш ніж знову зануритися в розмову.

- Кожен другий тут - злочинець. Він промовив, зберігаючи тонкий баланс між жартом і справжністю. Бармен поглянув на нього з усмішкою.

- Так, але ви завжди маєте спосіб приборкати їх, шерифе.Тоні відповів, засипаючи невелику порцію льоду у склянку.

- Тільки часом мені здається, що це невгамовне безладдя ніколи не скінчиться. Відповів шериф, випиваючи ще одну краплю віскі. - Але, мабуть, це те, що робить це місто таким цікавим. Додав він з ноткою усмішки. Тоні покивав головою з розумінням, знаючи, що шериф завжди готовий прийняти виклик та зберегти порядок у місті, особливо п'яним.

- Ви праві, шерифе.

Джек продовжив пити своє віскі, ділившись своїми думками з Тоні, який завжди був вірним супутником з кожним гостем бару. 

Пізніше він пройшов від барної стійки та обережно розглядав тих, хто був у приміщенні. Його погляд зачепив одну дівчину, яка сиділа на крайньому столику біля вікна. Шериф, відчуваючи певну приховану симпатію, підійшов до дівчини й відчув, як його серце трошки прискорюється. Він вже і забув як це. Він посміхнувся і сказав.

- Привіт. Як тебе звати?

Дівчина підняла погляд і усміхнулася, її очі яскраво світилися в полум'ї свічок.

- Привіт, я Лілі. Рада познайомитися. Вона відповіла, лагідно посміхаючись.

Їхня розмова розпочалася невимушено, як тиха річка, що повільно мандрує через долину. Вони ділилися історіями, жартами й сміхом. П'яний Джек зазирнув у її очі, і в них він бачив віддзеркалення свого власного існування.

Не зважаючи на шум навколо, для Шерифа і Лілі час сповільнився, немов вони захоплені своїм власним маленьким острівцем щастя. Шериф зробив важку, але відчутну рішучу дію.

- Лілі, чи не хочеш ти зі мною повечеряти завтра? Я просто не можу втратити можливість ще раз побачити твоє чудове обличчя. Сказав він, зігрітий вогнем власної сміливості. Лілі посміхнулася.

-Звучить чудово...

- Просто Джек.

- Джеку.

- Я з нетерпінням чекатиму на цю зустріч.

І так вони почали свою подорож - разом, рука об руку, в невідоме майбутнє, де можливості були безмежні, а кохання було вічним, як вічність самої природи. Принаймні Джек заснув із такими думками. Він під впливом алкоголю закохався. Чи то подумав, що закохався. 

На світанок Джек сидів у своєму кабінеті, світло лампи створювало атмосферу спокою. Він зосередив свій погляд на одній точці на стіні, але насправді його думки блукали далеко за межі кабінету, у світі спогадів.

У своїй уяві він знову зустрічав Лілі, яку він зустрів у барі минулої ночі. Він пригадував її теплу посмішку, очі, красу, що була як відображення весняного сонця на поверхні спокійного озера. Шериф відчував, як його серце трошки швидше б'ється, коли він думав про неї. Його розмова з Лілі звучала в його уяві, наче гарна мелодія, яка линула серед нічного повітря. Так він продовжував сидіти у своєму кабінеті, занурений у свої думки, де Лілі стала яскравим світлом у його темному та складному світі. Джек усміхнувся, знаючи, що це знайомство з дівчиною в барі минулої ночі має потенціал перерости в щось набагато більше, ніж просто зустріч на один вечір.

Перед ним лежала товста тека зі знаком "Конфіденційно" на обкладинці. Це була справа про вбивство сім'ї Смітів - жахлива трагедія, яка струсила спокійне місто у 1992.

Він відкрив тека та почав переглядати її страшні сторінки. Фотографії місця злочину, висновки детектива, викреслені докази та свідчення свідків - все це складалося у вибухову суміш фактів і домислів. Шериф ретельно читав кожну сторінку, занурюючись у деталі, які могли вести до розкриття цієї жахливої злочинної справи. Можливо він дещо пропустив.

Він аналізував кожен можливий куток, кожен доказ, намагаючись розгадати загадку цього вбивства. Він знаходився на відстані від мети, але не втрачав віри в те, що правда буде виявлена. Серйозність на обличчі шерифа була очевидною, його вираз віддзеркалював обов'язок перед людьми.

- Шалеваскі? Кеппо? Чим такі цікаві були ці Сміти для таких людей?

Пізніше він відчинив шафу, в якій знаходилася його колекція віскі. Зі спокійним жестом він витягнув одну з пляшок і відкрутив пробку з легким скрипом. Аромат дорогого віскі розповсюдився по кабінету, створюючи атмосферу зосередженості та розслаблення. Джек уважно розглядав пляшку, згадуючи всі ті моменти, коли він вже відкривав її в минулому. Віскі для нього був не просто напоєм, він став символом часу, що минув, і моментів, які треба цінувати, і великим розчаруванням у світі. Потім він взяв чисту чарку і налив собі віскі. Кришталева рідина летіла в чарку, відбиваючи світло від лампи. Шериф підняв чарку до світла, а потім помахав нею, допоки віскі не покрило внутрішню стінку чарки тонким шаром. Після короткого моменту роздумів, шериф випив, відчуваючи, як тепле віскі розливається в його горлі. Знову занурений у свої думки, Джек поглянув у віддзеркалення віскі на дно чарки й махнувши рукою, повернувся до справи, яка чекала на нього на столі. Він знову побачив фотографію мертвого Вільяма у його будинку.

- Вільям Сміт. Джек вводив ім'я у базі даних. Результатів нуль.

Він зосереджено сидів за комп'ютером, гортаючи базу даних поліції. Він не так давно працює із комп'ютером, але керування системою було для нього майже інтуїтивно зрозумілим.

Легким клацанням миші шериф вдруге відкрив вікно пошуку і ввів лише прізвище. База даних почала фільтрувати та відображати результати, а точніше не результати. Їх було не багато. Шериф уважно переглядав інформацію, яка з'являлася на екрані.

- Майкл Сміт. Причетність до банди Гральяно. - Ого! Давненько це було.

Він перевіряв дані про минулі злочини, телефонні номери, адреси, зв'язки та будь-яку іншу доступну інформацію, яка може бути корисною для його розслідування. Кожен детальний запис, кожне свідчення могло бути ключем до вирішення справи.

- Бінго! Заверещав Джек.

Залишаючись зосередженим, Джек взявся друкувати деякі сторінки. Тут може бути важлива підказка, яка допоможе розкрити та вирішити справу. Через кілька секунд до кабінету ввірвалась жінка офіцер.

- Все гаразд?

- Неперевершено. Заволав Джек.

- Вибачте мені. Просто почула ваш крик.

- Ти знала, що батько Вільяма Сміта був гангстером. Його прізвисько "Нон грата". Медвежатник.

- Отакої. Здивовано відповіла вона.

- Вони орудували у шістдесятих роках. Пишуть він був профі. Ювелірні, банки, будинки олігархів, і...

- Що?

- Твою ж мати! Тут вказана його домашня адреса. Сьогодні це бар Луки Кеппо.

Жінка офіцер сіла за стіл. Вона дивилась на монітор який стояв екраном від неї. Її губи рухались наче вона щось рахувала. Джек розумів цей стан. Це коли ти гортаєш у голові всі можливі версії.

- Що із ним сталось?  Його посадили?

- Його так і не впіймали. Востаннє його бачили у 1966. Тоді й зник. - Але куди?

- Це так захоплює. Заговорила вона.

- Останньою його справою була картинна галерея. Джек підняв погляд на офіцера. Він також почав ворушити губами. Він відчував, що він близько. 

- Він грабував для дона Гральяно? Джек знову кинув на неї погляд. Він наче чекав вибачень. Наче йому плюнули в обляччя.

- Вибачте! Просто Гральяно.

- Я думаю здебільшого для нього. Джек заспокоївся. Близькі друзі знали, що він не переносить подібне звертання до бандита.

- Що робитимемо?

- У 1963 поліція мала навіть ордер на обшук його будинку.

- Хочу дещо вам нагадати.

- Давай. Джек кивнув.

- У 1990 була ДТП. Тоді загинула місцева жителька. - За кермом був Вільям. Досить дивно, що його не має у нашій базі даних. 

- Дивно.

Насправді не дивно. Джек прекрасно знав чому його не має у цій довбаній базі. Він дуже добре пам'ятає той час. Пам'ятає добре дзвінки від Кеппо та його макаронників. Можна подумати, що йому стало соромно у ті хвилини. Але це не точно. 

- Залиш мене. Додав Джек.

Джек відразу ж налив собі склянку віскі, розплескуючи кришталевий напій у чисту чарку. Запах диму та дубових бочок миттєво наповнив знову його кабінет. Після того, як він налив собі напій, підійняв чарку до рівня очей і подивився на годинник, що висів на стіні проти нього. Стрілки медитативно тикали, нагадуючи про течію часу, який немов би відчутно минає, навіть у тих найскладніших моментах. Він розумів, що теж пов'язаний із бандитами. А саме із Кеппо.

- Дон Кеппо. Глузуючи заговорив сивим голосом. - ДОН!

Через склянку віскі, його погляд став більш роздумливим, коли він дивився на годинник. Він міркував над тим, як багато вже пройшло часу, скільки було можливостей. Коли саме стався той переломний момент? Коли він забув хто він? Якого дня почав себе втрачати? 

Він і не думав, що вчорашня зустріч яка його захопила, зможе за щось заховатись. Але життя мало для нього сюрприз. Лілі й нові подробиці у справі. Це просто чудовий день. Він наповний склянку знову.