Мері сидить за своїм домашнім столом у світлому кабінеті, який прикрашений книгами та судовими документами. Вона зосереджено дивиться на монітор комп'ютера, читаючи останні новини в інтернеті. Її погляд відображає впевненість і рішучість, характерні для її професії.
На столі перед нею стоїть чашка з ароматною кавою, що виблискує у світлі. Вона відчуває запах, який наповнює кабінет, і відпочиває від напруженої роботи. Дівчина насолоджується його терпким смаком і теплом, яке розливається по її тілу.
Вона обережно відкладає чашку на стіл, не втрачаючи уваги до екрана комп'ютера. Її пальці легко клацають по клавіатурі, швидко переглядаючи новини та збираючи інформацію, яка може бути корисною.
Завдяки каві, Мері відчуває додатковий заряд енергії, який допомагає їй зосередитися і продовжувати працювати з великою увагою до деталей. Вона знає, що у своєму професійному житті немає місця для помилок, тому вона ніколи не зволікає з пошуком необхідної інформації та аналізом новин.
- Відомо нові докази, щодо вбивства Майкла Кроне у 2007.
Заголовки лунали один за одним. Переглядаючи новини їй нагадало список фільмів на вечір. Жанр - трилер.
Після короткого моменту самозосередження вона відправляється в ванну кімнату, де проводить швидкий душ, що надає їй свіжість на цілий день.
Після душу Мері вибирає стильний, але професійний одяг, який підходить для її робочого середовища. Вона уважно обирає костюм, що відображає її смак і стиль, а також підходить до образу прокурора. Прикрашається вона мінімально, носить ненав'язливий макіяж і створює образ, що випромінює професіоналізм.
Мері перевіряє свій робочий портфель, переконуючись, що всі необхідні документи знаходяться на місці. Вона бере з собою важливі речі, такі як ключі від машини та мобільний телефон, щоб бути готовою до будь-яких можливих ситуацій.
Збираючись на роботу, Мері відчуває внутрішню готовність до того, щоб зустріти виклики, що чекають на неї. Вона знає, що її робота має велике значення і вона готова віддати цілу себе, щоб захищати закон і принести правосуддя тим, хто його потребує.
Мері сидить за кермом свого автомобіля, готова вирушити до своєї роботи. Вона запускає двигун і відчуває, як машина оживає під її керуванням. Включає музику, яка створює приємну атмосферу в салоні, допомагаючи їй зосередитися на дорозі. Бейонси знає справу у хорошому настрої. Дорога прокладена через місто, і вона обережно маневрує серед руху, слідкуючи за дорожніми знаками та світлофорами. Щоб уникнути заторів, вона використовує навігаційну систему на своєму смартфоні, щоб швидко змінити маршрут, якщо це потрібно. Під час поїздки вона не тільки фокусується на дорозі, але також встигає розглядати навколишній пейзаж. Вона помічає зміну кольорів від ранкового сонця, яке виглядає яскравим. Під час зупинки на світлофорах вона користується цим часом, щоб випити каву з термоса, що стоїть поруч. З кожним кілометром вона наближається до своєї роботи, і вже відчуває енергію, що додається. Нарешті, вона приїжджає до свого місця призначення, відчуваючи вдячність за можливість ще одного дня з можливими й новими викликами.
- Пані, я принесла звіт.
- Так. Дякую. Промовила Мері.
Мері на мить стала перед вікном у своєму кабінеті. Її очі поглиблено спостерігають за містом яке живе за вікном. Промені сонця танцюють на її обличчі, додаючи йому теплоти та виразності.
Її погляд пристрасно співчутливий, немов вона розмовляє сама з собою про неймовірну красу, яку вона бачить за вікном. Її очі, як кришталеві блискавки, відображають ніжність і вдумливість, вона поглиблюється у свої мрії, можливо, відірватися від землі й піднятися в небеса.
Вона не поспішає, не тікає від цієї миті спокою. Вона відчуває зв'язок з навколишнім світом через вікно, яке стало своєрідним порталом до нових світів і можливостей. Її думки, мабуть, блукають по бетонній пустелі за вікном, створюючи неповторні образи й емоції в її уяві. Мері тримаючи телефон у руці. Натискає на кнопку, щоб набрати номер своєї найкращої подруги. Після декількох сигналів з'єднання встановлюється, і вона чує голос своєї подруги на іншому кінці лінії.
- Привіт, де ти?
- Я у бібліотеці. Прошепотіла дівчина на другому кінці.
Їх розмова переплітається зі сміхом і різними тонкостями. Вони обговорюють останні події у своїх життях, розповідають одна одній про свої пригоди. Мері розповідає про свої нові справи, а подруга слухає її уважно, додаючи свої коментарі й переживання.
Попри відстань, яка розділяє їх фізично, їх зв'язок залишається міцним. Вони відчуваються ближче, ніж будь-коли, навіть через телефонну лінію. Кожна розмова дарує їм обом підтримку, радість і спільні моменти, які ніколи не зітруться з пам'яті.
Двері до кабінету різко відкрилися, і в кімнату увійшов Лео, впевнений у собі. Його вираз обличчя віддавав владу та владолюбство, а рухи були рішучими та майстерними. При першому погляді стало зрозуміло, що це не просто хтось інший, а представник мафії.
Мері збентежено підняла погляд зі свого столу і зустріла його з вираженою обережністю у своїх очах. Вона відчула, як тривога наповнила її серце. Проте, вона зібралася з духом і зі стільця піднялася, готова стати на власні ноги перед цим непростим гостем.
- Чому ти знову тут? Запитала вона з виразом рішучості у своєму голосі, спробувавши приховати тривогу.
Лео крокував вперед, розглядаючи кабінет як вперше та не відводячи погляду від Мері.
- Мені потрібно, щоб ти зробила для мене одну річ. І я сподіваюся, що ти розумієш, що буде, якщо ти відмовишся? Голос звучав тихо.
Мері почула, як вона стискається від тривоги, але вона знала про те, що їй потрібно захистити свої принципи та своїх близьких. Зібравшись зі всієї своєї внутрішньої сили, вона відповіла з рішучістю в очах.
- Я тобі не зобов'язана нічим. - Ти не маєш права мене шантажувати. Покинь мій кабінет. - Негайно.
Лео відступив крок назад, у його погляді засвітилася певна амбівалентність, але він впевнено обернувся і вийшов, залишивши Мері з важким почуттям перемоги в серці. Вона знала, що вибрала свою дорогу, незалежну та мужню, навіть у важких ситуаціях.
У цей час вітер пронизливо завивав за вікном, ніби сповіщаючи про надходження темної влади в цю ніч. На вулицях міста, освітленого місячним світлом, тільки віддзеркалювався мовчазний образ безмежного спокою, не виявляючи жодних підозрілих знаків.
Поза досяжністю людського ока, розгорнулася сцена, що малювалася темними та містичними барвами. По вузькій вуличці крокував майбутній мер цього міста, його силует втілював у собі загадковість. Він був увібраний у тіні, але його кроки були впевнені, як вирок смерті.
На вигляд він був непомітним, але знаючи, хто він був, не можна було не відчути його вплив. Він підходив до молодого прокурора, який стояв поруч зі своїм автомобілем, сповненим розслідувальних документів та злочинних планів. Мері миттєво усвідомила небезпеку, яка надійшла до неї, але було вже занадто пізно.
В мить розгубленості її доля вже була вирішена. Лео витягнув з-під пальта вогнепальну зброю і безжально натиснув на спусковий гачок. По кілька разів він вистрілював у молоду дівчину, і її тіло відкинулося назад, утративши свою останню краплю життя.
Вона забарвила асфальт темно червоною кров'ю, а постріли відгукнулися від вулиць міста, як морок, що прийшов за душею. Лео дихав зловісним задоволенням, знаючи, що його влада отримала перезавантаження в цьому місті.
НА СВІТАНКУ.
- Камери спостереження?
- Немає. Навпроти прокуратури вони є. Але того вечора не працювали.
- Це сплановано. Промовив Джек. Він усміхнувся та дивився на своїх підлеглих. - Це сплановано! Закричав він.
- Можливо є свідки. Ми спробуємо.
- Не марнуйте свого часу. Не існує доказів. Не існує свідків. Джек кричав та розкидував паперами зі свого столу.
- Ми спробуємо. Заговорив один з офіцерів.
- Залиште мене. Вимітайтесь звідси! Лютував Джек.
Джек сидів у своєму кабінеті, в оточенні полиць з документами та фотографіями злочинів, які залишалися нерозв'язаними. Його обличчя відбивало відчай і втому, а очі мовчазно свідчили про безсилля перед хвилями злочинності, які валилися на його місто.
З тремтячими руками він наливав собі віскі у склянку, і його рухи були механічними, непевними, ніби вони втратили зв'язок з реальністю. З кожним ковтком його тривога і безпорадність здавалися ніби видуманими.
За столом відчувалася тиша, тільки дим від його сигари пронизував повітря, утворюючи непрозору вуаль навколо нього. Джек схилився над склянкою, відчуваючи, як горе і важкість тиснуть на його плечі, як невидимий тягар, що не покидав його ні на хвилину.
Його думки блукали серед спогадів про минулі успіхи й невдачі, про тих, кого він не зміг захистити, і про тих, кого він не зміг врятувати. Віскі було його єдиним компаньйоном у ці хвилини самотності, і Джек пив його, намагаючись забути сторінку своєї болісної історії.
Але навіть в цій хвилині слабості, у його очах ще лишалася іскра волі та рішучості, хоча вона можливо й ледь-ледь горіла. Він знаходився на межі, де відчай змішувався з відданістю своїй роботі, і він знав, що завтра йому доведеться встати знову і боротися зі злом, щоб захистити своє місто від темряви, яка загрожувала забрати його душу.
ДОН КЕППО.
За вікном вітер шепоче та пливе тоненькими струмочками по вулиці. Лука Кеппо сидить у затишній кімнаті, його думки пливуть далеко, далеко, назад до часів, коли він вперше зустрівся з її ніжним поглядом і безмежними посмішками. Він згадує кожен момент, проведений разом, кожне слово, що огорнуло його серце теплом. Але тепер вона десь далеко, поза його досяжністю, і тільки пустота залишилася в його серці. Сльози підступають до очей, але він силою волі стримує їх, віддавши себе спогадам, які тепер стали його єдиним компаньйоном у цій тихій кімнаті.
Пізніше задимлена кімната відбивалася від його гнівних вигуків, нічне світло лампи віддзеркалювалося на струмках пітного лоба. Його очі, зазвичай такі холодні й безжальні, зараз виринали в пекло, готові розтопити кожного, хто б став на його шлях.
- Я віддав усе заради цього клану! Голос його проривався через простір, як грім під час бурі. - І що я отримав відповідь? Зраду!
Руки Луки були скручені в кулаки, його дихання ставало розгубленим і неврівноваженим. Смуток перетворювався на гнів, а гнів - на безумство. Він шукав відповіді в кожному кутку свого розуму, намагаючись розібратися в цьому жорстокому світі, де навіть родинні зв'язки не змогли стримати хвилю насильства й відчуженості. Заскигливши від горя та злості, Лука зірвав зі стіни фотографію Мері - прекрасного ангела, який колись був променем світла в його житті.
- Лука. Дорогий друже. Зазвучав голос за зачиненими дверима.
- Так. Входи.
Він увійшов у приміщенні де змішувалася димка від паперосів і запах старого віскі. У кімнату увійшов відомий кілер, відомий у підземному світі як "Хірург". Його крок був безшумним, майже невловимим, ніби він танцював зі смертю.
Він стояв позаду Луки з невиразним виразом обличчя, але його очі виблискували своєю холодністю. Навіть у темряві їх можна було помітити, як дві зірки в безодні ночі, що вгамовують своїм світлом та загадкою.
- Я спиною відчуваю твій холод. Заговорив Лука з ноткою гумору.
Його наявність наповнювала кімнату напругою, а його присутність викликала мікроземлетруси в душі кожного, хто був достатньо нерозсудливим, щоб перейти йому шлях.
Під владою кілера немає місця для слабких сердець і невпевнених душ. Його вхід у кімнату був як знак - знак надії для одних і знак страху для інших, але для всіх - невіддільна частина підземного світу, яка робить свою роботу беззаперечно і безжально.
- Не мав подібного на думці.
- Сідай.
Зігнувшись над невеликою дерев'яною шафкою, Лука відкрив пляшку віскі й розлив кришталеву рідину у дві склянки. Кожен рух був виміряним і точним, мов стрілка годинника, що визначає час.
Після того, як всі склянки були наповнені, Лука підняв свою власну склянку. Його погляд зупинився на ньому, здавалося, що вони розуміють один одного без слів.
- Знайди тих виродків.
- Я приведу їх до вас живими.
Хірург побачив що, Лука, збентежений і сумний. Він діставав слова з важкістю, і "Хірург" терпляче чекав, слухаючи кожне слово, що виходило з його рота.
- Я не знаю, куди дітися. Сказав Лука, його голос переплітався з емоціями. - Все пішло не так.
- Ви ж знаєте, що я завжди тут, щоб підтримати вас. Відповів "Хірург", його голос був спокійним і тямущим, мова йшла не тільки про слова, але й про співчуття, яке переповнювало його серце.
Він підійшов і обняв свого друга, Луку, слова були зайві, адже в цих обіймах було все те співчуття і підтримка, яка так потрібна в цей складний момент. Для "Хірурга" було важливо не лише виконувати свої обов'язки, а й бути підтримкою для тих, хто стояв поруч.
ДЖЕК.
В кабінеті шерифа панувала напружена тиша, яка переривалася лише його важким диханням. Він стояв перед своїм столом, злегка нахилившись над ним, обличчям затягнутим гнівом та роздратуванням.
Знову... Знову вони забрали справу. Той, до кого він мав довіру, тепер знову витягував усе з під його носа. Шериф відчував, як його кров кипить у жилах, як серце б'ється все швидше і швидше, ненависть до безправ'я. Навіть у високих кабінетах.
Його кулаки стискаються, м'язи напружувалися. Джек відчував, як від кожного його дихання виходить нестримна хвиля гніву.
- Це не може продовжуватися. Він буркнув, його голос звучав як грім на чистому небі, повідомляючи про його обурення. Рішуче взявши свою шапку, він вибіг з кабінету, готовий виплеснути свою гнівну енергію на тих, хто ігнорує закон.
Його думки були затягнуті напруженням, яке не збирались покидати його. Зупинившись перед баром, він вийшов і ввійшов у приміщення "Чорного Фламінго", де вже відчув запах віскі та диму від сигар. Шериф спочатку кинув погляд на стіл, де кілька місць були вільні, але потім він побачив порожнє місце за барною стійкою. Де на нього вже дивився Тоні.
Він сів на високий стілець і замовив собі велику чарку віскі без льоду. Його руки тремтіли трохи, віддавши йому відчуття спокою, яке він так довго шукав. Він доторкнувся до склянки, відчуваючи її холодну поверхню, і згорнув пальці навколо неї.
Смак віскі був витонченим і пряним, він відчував, як кожен грам спадає вниз, вбираючи в себе всю його напругу і нерви. Джек насолоджувався цим моментом спокою, в якому він може відпустити всі свої турботи та обов'язки, принаймні на короткий час. У барі він був не шерифом, а просто людиною.
- Лео бува, тут не вештається? Заговорив впевнено Джек.
- Останніми днями не було його. Ви ж знаєте, йому потрібно готуватись до виборів.
- До виборів. Із сарказмом повторив шериф.
- Що ви маєте на увазі? Повторив Тоні.
- Бандит стане мером. Ось це я розумію кар'єрний ріст. Говорив Джек попиваючи віскі.
- Ви ніяк не вгомонитеся? Засміявся Тоні.
- Невже тобі не набридло?
- Ви про що? Відразу ж заговорив Тоні витираючи келихи до блиску.
- Кланятись тій наволочі.
Тоні глянув на нього холодно, але емоційно. Його рухи стали швидшими. Він не відводячи погляд із п'яних очей шерифа. Бурмотів собі під носа щось італійською.
- Ще щось? Заговорив Тоні як бармен. З повагою.
- Смердючий макаронник.
Джек кинув кілька доларів за барну стійку та легковажно підвівся. Двері за ним теж досить голосно закрились.