Дон Лука сидить у своєму великому кабінеті, з якого відкривається захопливий вид на місто. Дон любить сидіти на шкіряному кріслі і роздивлятися місто, яке лежить перед ним. Вікна його кабінету охоплюють величезний панорамний вид на вулиці, хмарочоси та вишукані будівлі. Він акуратно закурює сигару, поглиблюючись у свої думки.

Дон має вміння спостерігати за кожним кроком у місті. Він розглядає невеликі деталі: хто з ким зустрічається на вулицях, які автомобілі заїжджають у двори, і хто приймає рішення в бізнес-центрах. Він слідкує за великими й малими гравцями, знаючи таємниці міста, які дозволяють йому керувати його темними ринками.

Дон має відмінні аналітичні здібності, він вміє вгадувати думки своїх суперників і прочитати їхні наміри. Його відсутність на вулицях міста не заважає йому бути в курсі всіх подій - його влада поширюється і за межі кабінету, завдяки добре налагодженій мережі спільників та інформаторів. Він наче маленький Ескобар у маленькій Колумбії.

Двері до кабінету дона тихо відчинились, за ними з'явився його капореджиме. Лео виглядав невиразно, в темному костюмі, з виразом безстрашності на обличчі. Лука підняв погляд від вікна. Лео виявив повагу, кланяючись легким нахилом голови, і спостерігав за доном з повагою та покірністю.

- Я щодо ФБР. Почав Лео.

- Що там? Все в порядку?

- Так. Думаю ми домовились. У них таки були деякі прослуховування. Але нічого важливого у них немає.

Лука вказав сісти. Лео розповів про поточні розвитки подій в ФБР. Поділився новинами про конкурентів та розкрив стратегії інших угрупувань. Дон слухав уважно, і його глибокі, рішучі очі виявляли зосередженість на кожному слові. Після того, як Лео завершив свій звіт, дон зреагував поважливо та киваючи головою торкнувся підборіддя.

- Я Мері дав добро щодо відкритих справ на наших людей. Дозволив їй робити все на свій лад. Я їй довіряю.

- Вона тут? Я її не зустрічав. Промовив Лео роздивляючись кабінет.

- Ні. Я розмовляв із нею через телефон. Я такого нічого не сказав. Вона мене зрозуміла. Останні слова Лука промовив із хриплим голосом.

- Добре.


ТРИ ДНЯ ДО ЦЬОГО.


Сцена розгортається в місцевій бібліотеці, наповнену тишею та запахом книжок. Лео як завжди в темному костюмі, що виділяє його серед маси. Він стоїть в тіні, ретельно приховуючи свою особу від багатьох, його увага цілком зафіксована на одній особі.

Жінка, вбрана в сині джинси та білі кросівки без вишуканого макіяжу. Було видно, що вона надто зайнята справами. Зачіска була неакуратною. Вона сиділа за столом серед книг та ввесь час щось писала та вичитувала із різних сторінок різних книжок. Лео який йшов на справу у костюмі та без легенди свого життя хотів, щоб люди знали хто він насправді. Він вміло використовує свої навички, його кроки - невагомі та беззвучні.

Він слідкує за жінкою яка грається у детектива, обертаючи кімнату так, щоб завжди залишатися позаду неї. Його погляд ніби фотоапарат. Він навіть рідше кліпає очима. Розглядаючи кожен її жест, кожний подив на обличчі.

Лео був здивований її наполегливістю. Адже він помітив як за вікном настала темрява. По темних вуличках міста, Лео непомітно слідкує за недодетективом. Він вибирає тіньові переходи, уникає світла ліхтарів, намагаючись залишатися непоміченим. Його кроки легкі, а погляд заворожено зафіксований на об'єкті. Він пізніше зрозумів, що вона наближається до поліцейського відділку. Невже вона помітила? Думав Лео.

Він став аналізувати кожен рух, намагаючись не викликати підозр. Його погляд охоплює кожну деталь. По телефону наказав соратникам залиши автівку біля відділку поліції. З часом помічає, що жінка робить кілька непередбачуваних поворотів і невеликих зупинок, якби перевіряючи, чи за нею є слід. Лео урізноманітнює свою поведінку, щоб уникнути виявлення. Його сивий дим від сигарети непомітно розпливається в повітрі.

Повільно, жінка доходить до поліцейського відділку, і Лео вимушено визнає, що йому слід припинити слідкування. Він швидко зникає у вузькому переході між будинками, залишивши тільки погляд крізь кущів та дерев. Вона минула головний вхід та звернула за відділок. Лео зрадів її рішенням та рушив у слід.

Від відділку вона зробила ще декілька метрів. Вийшовши із світла ліхтаря Лео невагаючись прискорився та зробив різкий удар заду по голові. Не було навіть натяку на писк чи крик. Вона впала миттєво. Із сумки яка була на плечі розлетілись кілька листів із записами. Навіть там де ти хотіла відчути безпеку, отримала навпаки. Подумав Лео. 

Закриваючи багажника свого авто помітив як на балконі відділку вийшли покурити двоє недолугих поліцейських. Вони реготали та обговорювали новини футболу. Внизу було наскільки темно, що вони і не помітили капо мафіозі цього міста. Він сів за кермо. Завів двигун та рушив подальше від тієї нори справедливості.

Місцевий порт який свого часу був досить популярним завдяки виловлювання та продажу риби. Багато цехів закрито та занедбано ще у 80х роках. Місцева молодь та шпана прокрадаються туди щоб покурити марихуанни. Лео знав про ті місця більше ніж будь хто. Вони не одну справу там вирішили. 

Жінка прокинулась та відчула сильний біль голови. Вона намагалась закричати крізь скотч який був обмотаний декілька раз навколо голови. Руки та ноги було зв'язано дуже туго. Вона була наче приклеїна до бетону. Навколишня темрява була без найменших натяків, що вона тут робить. Раптом позаду вона відчула тепло Лео. Він у рукавичках тримав чорний револьвер намагаючись влити його у її ніжну руку. Це тривало близько хвилини. Після того як він отримав її відбитки, кинув його до прозорого пакета. Він поводився наче криміналіст на місці злочину. Тільки злочин ще не завершено.

Вона намагалася щось сказати та Лео ні на мить не було цікаво. Він робив усе за інструкціями дона. Накидаючи чорний пакет їй на голову він почув як вона плаче. Зав'язавши його на її шиї почав відкривати рибні консерви. Виймавши руками із них кусочки меленої риби почав обмазувати її одяг. Перевірив ще раз руки та ноги. Взявши її на руки наче наречену підніс та кинув до невеличкого катера. Він ще раз почув її схлипування. 

Вийшовши далеко у море він озернувся. Тиша настільки сильна, що навіть насторожує. Лео спокійно обернувся до жінки та почав брати її на руки. Вона була досить легкою. Ще одне схлипування. - Пробач. Лео почав полегко спускати її у воду. - Пробач! Пішли перші бульбашки. Другі. Треті. Це все подумав Лео. Завівши катер полегко почав наближуватись до берега. 

Найлегшим у цій справі було заховати револьвера у її домі. На це пішло близько двадцяти хвилин. У домі блукав тільки кіт. Після того як він заховав пістолет, він забрав із собою документи та деякий одяг із валізою. Пізніше все спалив позаду бару.


НАШІ ДНІ.


Після візиту до боса, Лео відчуває суміш емоцій, що хвилюють його психіку. Спочатку, можливо, відчуття страху і напруження - біля боса завжди панує атмосфера влади й невизначеності. Сам вихід на зустріч із доном і може бути невизначеним і загадковим, призводячи до певної тривоги.

Потрапляючи в кабінет боса, соратники можуть відчувати тиск від його присутності і гострість погляду, який проникає глибоко в їхні душі. Лука Кеппо може висловлювати свої вимоги або давати директиви, створюючи атмосферу кримінальної імперії.

З іншого боку, може виникнути також відчуття захоплення або важливості. Лука - це постать, яка визнає твої можливості або, можливо, надає довіру та підтримки. Це може зробити чоловіка відчуваючи себе частиною чогось більшого, важливого.

Після візиту може виникнути також внутрішнє відчуття зобов'язаності або відповідальності перед сім'єю. Він може відчувати, що тепер йому доведеться виконати завдання чи служити інтересам імперії, і це призводить до певного тиску та відчуття обов'язку.

Узагальнюючи, візит до Луки Кеппо може залишити за собою враження напруження, емоційної змішаної реакції і свідомості про новий рівень взаємодії з кримінальним світом.

Перед виходом Лука передавав Лео нову ідентичність та паспорт з іншим іменем. Це стратегічний хід, який дозволить йому чинити уклін перед законом і залишатися в тіні одночасно.

Бос віддає паспорт Лео, вкладаючи в цей жест свою повну довіру. Важливою частиною цього процесу є дотримання внутрішніх звичаїв та конфіденційності. Лука надав довіреному другові новий паспорт, в якому вказані інше ім'я, нова біографічна інформація. Цей паспорт може відкривати нові можливості для друга в уникненні переслідувань, виконанні справ і навіть приховані його зв'язки з мафією. Хоча дон не дуже полюбляв це слово.

Такий жест є виявом великої довіри. Він підкреслює важливість і розмірковування кожного рішення, взятого Лукою, і його здатність захистити та підтримувати своїх людей в тіні кримінального світу.

Лео був дуже здивований. Адже недавно із цим були деякі проблеми. Лео просто виганяли із кабінетів коли почули його ім'я та від кого він прийшов. "Ми не у часи Аль Капоне живемо" кричали йому у слід. Або "Забирайся звідси поки я копів не викликав".

- Я обіцяв. Я зробив. Промовив дон.

- Джон Браун. Прочитав Лео своє нове ім’я.

Під світлом приглушеного ліхтаря великої спальні, Лео розпочинає свою ритуальну підготовку до сну. Він розташовується у великому ліжку. Зі шумом відділяючись від турбот дня, замислюється над своїм життям, що пройшло і тим, яке ще має статись на його підйомі.

Лео, розглядаючи темряву за вікном, переглядає всі ті моменти, коли йому довелося приймати важкі рішення і робити непростий вибір. Він розмірковує про те, як змінилося його життя під впливом дона Кеппо. Думав про ту жінку. Тільки б не наснилась мені.

У його думках проходять обличчя людей, долі яких вирішував він. Його мозковий біль не вщухає. Поступово, його думки змінюються на більш особисті аспекти життя - його особисті цілі, таємниці та невиконані мрії. Він розмірковує про цінні родинні моменти, які втратив у вихорі кримінального життя.

При настанні спокою, Лео, вкривши свої думки темрявою. Зітхаючи, він залишається з сумішшю власної сутності - злочинцем, але, можливо, також шукачем сенсу і підтвердження в житті.