На виборчу пресконференцію Лео зібралось чимало журналістів та представників ЗМІ. Зал обладнаний мікрофонами, камерами та сучасними мультимедійними системами для забезпечення масштабного висвітлення події.

Джон Браун він же Лео Капетті, виблискуючи впевненістю, виходить на сцену, супроводжуваний своїм комунікаційним штабом. Він одягнутий у стильний костюм, що підкреслює його авторитет та професіоналізм. За ним знаходяться багато консультантів та помічників, готових допомогти в будь-який момент. Було чути крики та оплески людей.

- Браун! Браун! Браун!

Під час виступу Джон просить вибачення за затримку та виражає вдячність присутнім за участь. Він розпочинає свій виступ із короткого огляду досягнень свого міського управління протягом останніх років. Він наголошує на успішних проектах з розвитку інфраструктури та освіти.

Далі Джон переходить до обговорення своєї програми на майбутній термін. Він представляє нові ініціативи щодо екології, економічного розвитку та соціальної підтримки. Він наголошує на важливості співпраці між владою та громадськістю для досягнення спільних цілей.

- Сьогодні я стою перед вами з великою вдячністю та покорою, щоб поділитися своїми думками та планами на майбутнє нашого міста. Ви, як мої шановані співмешканці, заслуговуєте на найкраще, і моя робота як мера полягає у тому, щоб забезпечити вам це. Минулі роки були для нашого міста часом великих досягнень та випробувань. Ми пройшли скрізь разом, працюючи над розвитком і покращенням нашого спільного дому. Великі проєкти із будівництва інфраструктури, підтримки освіти та здоров'я, а також розвиток економіки - це все наш спільний успіх. Проте перед нами ще багато викликів, які потребують нашої уваги та спільних зусиль. Ми повинні працювати над покращенням нашого середовища. Моя адміністрація готова взяти на себе лідерство у цьому питанні. Ми також повинні підтримувати нашу економіку та створювати нові можливості для всіх наших громадян. Це означає інвестування у підприємництво, розвиток малого бізнесу та створення робочих місць, які будуть вигідні для всіх наших мешканців.

- Браун! Браун! Браун!

- А найважливіше - це наша єдність та солідарність як спільноти. Ми повинні підтримувати один одного, допомагати тим, хто потребує допомоги, і підтримувати наші цінності в мирі та толерантності. Саме це робить наше місто місцем, в якому кожен може відчувати себе дома. Отже, мої шановані друзі, я звертаюся до вас з проханням підтримати мене в моїй місії служити нашому місту. Я обіцяю працювати над тим, щоб наше місто стало ще кращим місцем для життя для нас всіх. Дякую вам за вашу увагу та підтримку. Давайте разом зробимо наше місто кращим завтрашнім днем для всіх нас. Дякую.

Після цього Лео відповідає на запитання журналістів, демонструючи свою готовність до діалогу та відкритість до критики. Він відповідає на запитання чітко та впевнено, засвідчуючи свою компетентність та обізнаність у питаннях міського управління.

- Як ви поясните свою дружбу із паном Кеппо? Прозвучав голос із натовпа. Після чого до нього наблизився ще один мікрофон.

- Я зустрічався із багатьма людьми нашого міста. І пан Кеппо не виключення.

- Ви не відповіли на питання.

- Я вас запевняю мене із паном Кеппо нічого не пов'язує. Різко вівповів Джон Браун.

Завершуючи пресконференцію, Лео знову виражає вдячність за увагу та підтримку. Він закликає громадян до активної участі у виборах та обіцяє продовжувати працювати на благо міста та його жителів. Після цього він залишає сцену під оплески та фотокамер.

- Що то був за канал?

- П'ятий. Журналістку звати Лора Реннер.

- Дізнайтесь хто вона. Промовив Лео поправляючи свою краватку. 

- Уже, пане Браун. Це донька місцевого власника газети Роні Жашко.

Лео почувши це ім'я різко глянув в очі помічника. Його руки зупинились чи то забули, що вони робили. Опісля спокійно поклав руки на коліна почав любуватись видом із вікна автомобіля.

- Ви знайомі?

- Ні. Відрізав він своїм давнім холодним поглядом. Наче пригадав хто він насправді.

Лео оточений своєю командою, стоїть на сцені перед тисячами весело галасливих прихильників. Зараз він не просто бандит, він - новообраний мер міста. Його обличчя відбиває радість, яка випромінюється як сонце на святковий день. Шістдесят три відсотки. Хто б міг подумати.

Музика відтворюється в тлі, а феєричне світло фотокамер робить кожен його крок величним. Люди кричать його ім'я, а їхні аплодисменти вражають як грім на небі.

Браун підіймає руку в знак подяки, а потім він починає свою промову. Його голос, наповнений емоціями, звучить як симфонія перемоги. Він дякує кожному з присутніх за їх підтримку та віру в нього.

- Це не просто перемога для мене, це перемога для нашого міста. Говорить він, усміхаючись від вуха до вуха. - Ми разом зробимо наше місто кращим, ми будемо працювати разом, щоб створити більш справедливе та квітуче майбутнє для всіх нас.

Лео дивиться на свою команду, що стоїть поруч з ним. Його серце переповнене щастям і гордістю за досягнення, яке він здійснив. І хоча він знає, що перед ним стоїть велика відповідальність, він також знає, що він має команду та громаду, які стоять разом з ним. Також він знає як він отримав цю посаду. І він би дуже хотів бачити серед своєї команди дона Кеппо.

Завершуючи свій виступ, Браун обіцяє своїм прихильникам, що вони не розчаруються в ньому. Його очі сяють вогнем перемоги, а його душа наповнена вірою в майбутнє. Це початок нової епохи для міста, і Лео готовий вести його на шляху до величі та процвітання.

МИНУЛО ЧОТИРИ ДНІ.

Лука із дивовижною радістю, крокує до свого Лео, який зазнав перемоги. Його постать відіграє тіньову гру. Завдяки його міцній руці та широкій посмішці, вони обіймаються, ніби дві зірки, які зіткнулися на небосхилі, відбиваючися одна від одної світлом перемоги.

- Вітаю, мій друже! Вигукує Лука Кеппо, його голос відбивається великим ехо в залі. - Твоя перемога - це не лише твій власний тріумф, але й тріумф нашої сім'ї, нашої спільної справи!

Лео і собі, відповідає на його привітання з тією самою радістю та енергією.

- Дякую, батьку! Він відзивається з вдячністю. - Моя перемога - це перемога нашої дружби, нашої спільної мети!

- Як ти мене щойно назвав?

Лео зніяковів та заховав посмішку за маскою страху. Він легко опустив свої руки та готуючись запалити сигару.

- Друже мій. Я дуже тобі вдячний за твою любов. Добавив Лука.

Соратники фіксують цей емоційний момент, який стане незабутнім у пам'яті обох чоловіків. Їхні обличчя випромінюють справжню дружбу та вірність, і їхні слова лунають як гімн перемозі та братерству.

- Ти, мабуть, вже чув про вступ у політику сім'ї Лукассе у столиці?

- Так, звісно, я чув! Прошепотів Лео.

- Це буде важка битва, але цікава. Усміхнувся Лука.

- Я впевнений, що ви здатні на більше, ніж просто перемогу на виборах мера міста. Ми здатні зробити щось особливе.

- Дякую за довіру, друже. Ми будемо працювати наполегливо, щоб виправдати ці очікування і зробити наші гаманці важчими.

- Я вірю у вас доне Кеппо. І я завжди тут, щоб підтримати вас в усьому, що потрібно.

- Це значить багато для мене, друже. Дякую за твою підтримку і за те, що завжди стоїш поруч у складний момент.

- Все, що потрібно, доне Кеппо. Ви мені як батько і брат.

- Дякую ще раз, друже. Давай зараз поїдемо до бару та відсвяткуймо перемогу.

- З усією повагою доне Кеппо.

- А, так. Ти уже мер. Гордовито промовив Лука.

- На жаль. Зніяковів Лео.

- Хвала Богам у мене велика вілла. Радісно промовив Лука. - Гайда у бар.

- Звичайно, як у старі добрі часи. Усміхнувся Лео.

МИНУЛО ДВА ДНІ.

Лука повертається додому після напруженого дня, повного переговорів, зустрічей та розв'язання різних питань у своїй імперії. Він відчуває важкість в плечах, втомленість і сильне бажання розслабитися. Перш за все, йому потрібно трохи часу для себе.

Він відправляється до своєї ванної кімнати, де вже готова гаряча ванна. Він знімає свій дорогий костюм і впускається в теплу воду, яка ласкаво обгортає його втомлене тіло. Спритний масаж від чистої води знімає напругу з його м'язів, даруючи відчуття спокою та розслаблення.

Після душу Лука вдягає шовковий халат і повертається до гостьової кімнати. Він наливає собі склянку дорогого віскі, яке вже довгий час чекало на нього на столі. Запалюється камін, і він опускається в зручне крісло, щоб насолодитися відпочинком.

Дон Кеппо дивиться на вогонь, дозволяючи йому розсіяти його думки й відпочити. Він повільно ковзає пальцем по склянці із віскі, насолоджуючись його ароматом та смаком. Цей момент - час для самого себе, час, коли він може розслабитися і насолоджуватися простою розкішшю життя. Жити.

НА СВІТАНКУ.

Лука відкриває свої темні очі, відчуваючи перші промені ранкового сонця, що проникають через штори спальні. Він розтягується на широкому, м'якому ліжку, відчуваючи, як кожен м'яз його тіла розслабляється після глибокого сну.

Піднімаючись з ліжка, він натискав кнопку на бічному столику, вмикаючи стереосистему, яка наповнює кімнату ніжними звуками джазової музики. Запах свіжої кави наповнює повітря, і його прибиральниця з'являється зі склянкою еспресо.

Вийшовши на терасу своєї вілли, Лука запалює собі сигару, насолоджуючись спокоєм світанку. Він спостерігає, як сонце повільно підійматися над горизонтом, освітлюючи його розкішну віллу та декоративний сад, що оточує її.

Кінчик сигари блищить через ранковий туман, створюючи гіпнотичні візерунки диму в повітрі. Легкий вітерець розносить аромат тютюну, і Кеппо відчуває себе як король свого власного королівства, спокійний і владний на своїй території.

- Ми перемогли. Усміхнувся він готуючись зробити нову затяжку.

Після закінчення сигари, Лука глибоко вдихає свіже повітря та відправляється всередину, готуватися до наступного дня, який сповнений викликів.

Пізніше він почув стукіт у двері. Хто б це міг бути у таку рань. Він загасив сигару та поклав чашку кави на широкий дубовий стіл. Коли він відкрив двері своєї спальні на порозі стояв чорношкірий чоловік. Це був один з його відданих юристів. У його руках була невелика синя тека.

- Що у тебе? Сухо запитав Лука.

- Це вам із ФБР.

- Це так важливо?

- Думаю, так, доне Кеппо.

Лука Кеппо на порозі встиг прочитати на теці надпис червоним -"Копія". Він легко та обережно поклав її на стіл. Що ж там його чекає. Він сів навпроти та дивився наче на вогонь чи воду яка тече у невідоме. Невже цей ранок йому приніс погані новини. А які ж іще можуть бути із ФБР. Подумав він.

Після місяців таємних розслідувань і набуття важливої інформації агенти ФБР збираються на нараді в секретному місці. Усі обговорюють план дій, ретельно виважуючи кожен крок.

Робоча група агентів планує вчинити рейд у великій сім'ї, де перебуває цільова сім'я Кеппо. Вони знають, що це буде небезпечна операція, адже ці люди не залишаться останніми без бою.

Після довгих годин підготовки, команда агентів ФБР почне операцію. Вони вводяться в дію з великою рішучістю після виборів у мери. Кожен знатиме свою роль і свою місію. Вони проникають в резиденцію Кеппо, використовуючи таємні проходи. Коли агенти ФБР оточують будинок, вони починають арештовувати членів сім'ї. Може звучати сутичка, вогонь, напруга та бійка.

- Що за дурня? Хто так в біса описує?

Наприкінці, після жорсткої боротьби, агенти ФБР виявляються переможцями. Вони затримують всіх живих, головних членів мафіозної сім'ї та витягають на світло Луку Кеппо, впроваджуючи справедливість і закон у середину кримінального світу. Ремарка: Дона Кеппо брати живим або мертвим. Грегора Махорі брати живим, він же "хірург". Знаменитий кілер у вузьких кругах.

- Грегор? Повторив Лука. Здається навіть Лука не достеменно знав справжнє  ім'я свого кілера. Його руки почали трястись коли він побачив у кінці всього довбаного роману від ФБР про мафію ім'я Джон Браун. Підпис. Дата. П'ять місяців тому.

- Що? Лука зловився за серце та деякий час так сидів. Насправді із його серцем все було гаразд. Здоров'я в нього було, хоч поле орати. Це все слабка моральна сторона. Лука пригадує Лео, в якого він колись віддавав безмежну вірність, а тепер відчуває моральне розчарування. Погляд його холодний, сповнений люті та роздумів.

- Ти ж той, на кого я завжди міг покластися. Зітхає Кеппо, чутливість його голосу відображає внутрішній конфлікт. - А тепер... Тепер я бачу, що ти не той... Він згадує моменти, коли вони разом переживали труднощі, обмінювалися секретами, підтримували один одного в найскладніші моменти. Але тепер ці спогади виглядають як тіні минулого, які вже не мають сили. Як вони могли опинитись на різних берегах?

Він відчував, як зрада важить на його плечах. Втомленість відчувається у кожному слові. І важко вірити, що він... що він зробив це йому.

Дон Лука Кеппо відчуває розчарування, яке глибоко коріниться в його серці. Для нього це не просто втрата довіри до друга, але й втрата частини себе, яка була пов'язана з ним. Вони вибирали свої шляхи самі.

Лука провів час у своїй віллі, де кожен куток вибудований з розрахунком на комфорт та елегантністю. Він відчувається тут як владар, повний спокою та впевненості в собі. Він оглядав всі книги на полицях. Роздивлявся картини на стінах наче вперше. Дорогою натиснув кілька клавіш на фортепіано. Зняв японський меч зі стіни та замахнувся раз, другий у повітря. На дворі він бачив як будинок тільки конструювався. Він пригадав як вперше приїхав сюди. Молодим та енергійним. У великій вітальні, затишно освітленій теплим світлом ламп, Лука розслабляється в комфортному кріслі, читаючи свіжу газету. Атмосфера сповнена тиші та вишуканості. У своєму кабінеті він займався своїми справами, переглядає документи та робить важливі досі рішення. Великий дерев'яний стіл, вкритий паперами. В кімнаті де є великий бар. Він насолоджується вишуканою вечерею, сміється та обговорює минулий день із прибиральницею. Атмосфера наповнена теплом та родинною злагодою. Він знав про сьогоднішній візит Лео та готувався до нього з усіх сил. Лука та Грегор сидять за великим дерев'яним шаховим столом у затишному кабінеті. Вогні каміну розгортаються та створюють атмосферу тепла та затишку. Фігури на шаховій дошці відображають тонку гру між двома великими розумами. Дон Кеппо робить свій хід, впевнено поставивши свою фігуру. Його глибокий погляд висвітлює його стратегічний розрахунок, його готовність до відповіді на будь-який хід ворога. "Хірург" розмірковує, дивлячись на дошку. Він береться до свого ходу, уважно обмірковуючи всі можливі варіанти. Спокій та концентрація присутні в кожному його русі. Хід за ходом, гра ведеться зі спокоєм та розумом. Лука та його Грегор обдумують свої стратегії, використовуючи шахову дошку як майданчик для виявлення своїх найкращих розумових здібностей. Кожен хід є стратегічним кроком в напрямку перемоги. Не тільки фігури на дошці рухаються, але і думки двох друзів рухаються вперед. І після довгих хвилин гри, коли кінець наближається, один з них визнає поразку, але з гордістю за велику гру, яку вони ведуть один проти одного. Вони обійнялись. -

- Дякую.

- Доне Кеппо. Ви мій друг. Захрипів Грегор.

Нарешті, гра закінчує день, проводячи час у своєму приватному кабінеті, де він розмірковував про майбутні плани, підшукуючи нові можливості та вирішуючи завдання, що стояли перед ними. Закутавшись у свій розкішний халат, він випиває склянку дорогого віскі, насолоджуючись спокоєм та самотністю після дня у якому було життя.

- Доне Кеппо. Прибув містер Лео Капетті.

Лука сидить у своєму кабінеті. Він розташований за великим дерев'яним столом. Кабінет переповнений атмосферою тиші. На столі стоїть дві склянки віскі, одна з яких чекає свого гостя. Лука Кеппо влаштувався в комфортне крісло, одягнутий в дорогий халат. В кабінеті царює тиша, яку періодично перериває шепіт каміну. Фламінго замислено дивиться на вогонь, втягнувшись у свої думки. Коли він чекає друга час іде повільно, але він відчуває невеличке хвилювання в очікуванні зустрічі із ним.

І врешті-решт, коли хвилини минули, двері кабінету відчиняються, і Лео входить, виражаючи радість в обличчі. Лука вітає його з усмішкою, і обидва друзі насолоджуються моментом спільної зустрічі, обмінюючись ароматним віскі.

- Привіт, мій добрий друже.

- Добридень доне Кеппо.

- Я сьогодні насолоджувався ввесь день віскі та життям.

- Наш бос жив життям. Пожартував Лео.

- Так. Лука не усміхнувся.

- Маю сказати, що я буду рідко до вас навідуватись.

- Я розумію. Лука дивився у склянку із віскі.

- Ми можемо зустрічатись на нейтральних територіях.

- Так. Звісно, друже. Ти ж тепер публічна персона. Гордо відповів Лука.

- Та куди там. Я все той же Капетті із ферми.

Лука та Мер міста зайшли у великий розкішний більярдний зал, який виглядає як справжній рай для любителів цієї гри. Загалом, затишна атмосфера доповнюється гомоном сміху та радісними обговореннями цими ж героями.

- Хто перший? Запитує Лео, беручи кийок у руки.

- Почнімо з тебе, Лео. Відповідає Лука роблячи крок вперед, щоб наблизитися до більярдного столу. Гра розпочалася, кулі стукаються об одну до одної зі звуком, що викликає битву. Кожен з гравців проявляє майстерність та вправність у своїх ударах, намагаючись відправити кулі у відведені кишені. Лука цілиться наче снайпер.

Пізніше вони насолоджуються часом разом, обмінюючись жартами та дружніми змаганнями. Напруженість гри змішується зі спілкуванням, і кожен удар стає новим етапом в їхній спільній подорожі.

Після години гри, Лука зупинився на хвилину, щоб відпочити й закурити сигару. Він сидів біля барної стійки та дивився на Лео. Він був життєрадісним як завжди та говірким. Малий Біллі любив його. Майже пританцьовувавши виконував усі його вказівки та забаганки. В цей момент Лука відчув дружбу та солідарность, яка ще більше підсилюється, і він знав, що незалежно від того, який буде результат гри, вони завжди будуть підтримувати один одного.

МИНУЛО ДВІ ГОДИНИ.

Влада у цьому місті належала сім'ї Кеппо. Містер Лука він же "Фламінго" впливовий голова злочинного угруповання. Проте, ніхто не міг знати його справжніх мотивів та, що знаходиться позаду кам'яних очей. Того ж самого хмарного вечора, прийшовши у свій кабінет, де високі полиці із книгами бачили завжди впевнений та невразливий погляд Луки. Але цього разу він був інший. Усередині нього тліла внутрішня боротьба, яку ніхто сьогодні не помічав. 

Він закрився у своєму кабінеті, приглушив світло, і на мить зупинився перед великим вікном, з якого відкривався вид на місто, де він володів усім. Потім він взяв пістолет зі сховища. Його рішення було однозначним – самогубство. 

У момент пострілу нічого особливого не відбувалось. Вуличні вогні тліли яскраво, освітлюючи містичний пейзаж вулиць в темряві. Звуки міста віддавались в нічному повітрі, створюючи мелодію хаосу. У цьому танці звуків, на тлі містичного світла ліхтарів, вибивається постріл людини у розпачі.

Крики, що розривають тишу у коридорі, неначе віддзеркалюють страждання душі кожного із соратників. Вони несуться зі зброєю. Безнадійно б'ються у зачинені двері, зриваючи червону фарбу. Кожен крик - це заклик до неба. Грегор наче великий синій кит прямував у червоні двері. Навіть у той момент його боялись. Давши йому дорогу він із лускотом влетів у кабінет Дона Кеппо.

Серце ледь тримається, готове лопнути від болю та розпачу. Кожен стукіт, ніби кличе до дії. Треба рятувати. Пронизуючи кожну клітинку тіла, немов тоне в бурі безсилля. Розпачливі вигуки нагадують про безглуздість життя, про його загадковість і несправедливість.

- Доне! Ні! Кричав "Хірург".

У кабінеті, заповненому тяжким повітрям смерті, зібралася сім'я. Бра на стінах розсіювали на їхніх обличчях, сум, змішуючи тіні зі срібними слізьми. Серце Грегора калатає. Кілер, вбивця мафії, лежить спокійно біля свого боса. Плаче наче дитина. Малий Біллі, обнявши ще тепле тіло Луки, мовчить та дивиться у вікно. Але туга виходить назовні безперечно, мов річка з безодні глибини. Їхні руки обтяжені, темні та тремтять у повітрі, немов тепер вони несуть біль і втрату цілої сім'ї. Охоронці, обвившись один навколо одного, тремтять від болю, який пронизує їхні серця. Їхні очі, зволожені від сліз, віддзеркалюють втрату та безнадію. Їхні долоні пітніють, намагаючись зберегти ще трошки тепла в цьому світі без дона, без голови родини. Кожен куток кабінету наповнився глибоким спустошенням, які виходять з душі кожного з сім'ї. Їхні сльози обіймають їхні обличчя, мов річка болю, що ніколи не перестає текти. У цьому моменті вони є єдиною сутністю, яка понесла важкий вантаж втрати. Всі розуміли найгірше. Дону Кеппо вже ніяк не допоможеш.

Повітря стоїть напружене, мов хмара, що готова вибухнути. Сонце, здається, затримало своє світло, усе навколо поглинуте тінню. У цей момент час здається зупинився, і все зникає, крім одного образу - образу свіжої новини.

Лео стоїть на порозі вілли, у серці відчуваючи безнадійну пустоту. Його очі зорють у нікуди, намагаючись сприйняти те, що він почув через телефон. Він відчуває тиск, що стискає його серце, і сильний біль, який впливає на кожен його крок.

Шум годинника віддаляється, неначе він відділяється від реальності, впиваючись у свої думки. Кожен звук стає приглушеним, мінливим. Тіні стають більш глибокими, а колір здається вигорілим, чорно-білим як спогади про минуле. Його кроки до кабінету важкі, мов камінь, що тягне його на дно бездонної журби. Він прагне знайти відповіді, але вони, здається, далеко від нього. Його серце прагне зупинити час, повернути той момент, коли все було щасливим.

Серед чорної тиші, що пронизує кожну клітинку повітря, тяжіє безмежний біль. На обрії малюються сумні контури похоронного місця, де збираються ті, хто віддав останню шану босу. Чорні вінки з ромашок і лілій, ніби віддзеркалюють сум. Кожен крок на цій священній землі мовчазно стверджує нестримне бажання попрощатися, але слова застрягають в горлі, немов вигадані птахи, які не можуть вилетіти.

Отець проявляючи глибоку повагу перед життям Кеппо молиться над його тілом. Його слова молитви розривають тишу, обіймаючи тих, хто зібрався. Кожна краплина дощу, що впивається в землю, стає символом смутку, що сповільнює час. Здається, що небеса теж плачуть, виражаючи свою тугу над втратою великого лідера. Десяток соратників стоять рядами, обіймаючи один одного, знаючи, що сьогодні вони втратили не тільки лідера, але і друга, світлу підказку у цьому темному світі. Його душа, злившись зі землею, залишає незгасний вогонь в їхніх серцях, пам'ять, яка буде вічно світити.