Шериф виглядав, як зіграний сумішшю спекотного вітру та пилу пустелі. Його очі, які раніше світилися вогнем правосуддя, зараз вражали мішаниною безпорадності та зневіри. На його обличчі витерто натхнення, і залишилося лише віддзеркалення темряви власної душі.
У серці міста, де колись рішуче вигравалася мелодія справедливості, Джек тепер побачив лише вигадані ноти. Кожна справа, кожен затриманий, кожен обвинувачений - всі ці елементи створювали мозаїку втраченої віри у закон.
Він пам'ятав часи, коли його служба була світлом у темряві, а він сам був покликаний приносити правосуддя на вулиці. Та тепер ті дні віддалялися, залишаючи прибій, даруючи лише вологі сліди та загублені надії.
Останніми крапельками віри стали справи пов'язані із Кеппо, де кожен винуватець виявлявся не таким, яким здавалося, а кожна уважно вивчена подробиця розсипалася, наче зігнута картка паперу, яку намагалися вирівняти, але вже ніколи не повернути до первісної форми.
Шериф стояв на вулиці, дивлячись на бар "Чорний Фламінго". Він питав себе, як його серце, яке колись билося за справедливість, може тепер виправдати безперервний ряд невдач і помилок.
Джек відчував себе, як пустеля, в якій висихає кожна крапелька води. Зневіра важко тягнулася в його кроках, і в очах, колись гордо йдучи у бездонне небо, засяяла тепер холодна, зірка розчарування. Дійшовши поблище до бару він потушив сигару та відкрив двері. Прямуючи отримати свіжий ковток напів прозорої золотистої рідини.