Коли до Луки, прийшли Сміти, які просили його допомогти продати картини, сцена була незвичайною. Дон, традиційно відомий своєю суворістю, знаходився у своєму офісі, оточений своїми довіреними людьми. Таких як Лео та "хірург". Увійшовши, незвичайно вишукані й добре одягнені відвідувачі зробили враження на всіх. Особливо на дона. Адже він знав, що Анна його не любила.

Здавалося, що вони не на тій хвилі, але їх серйозні обличчя і вірні рухи вказали на те, що вони розуміють, з ким мають справу. Вони ввійшли в кабінет і ввічливо запитали чи можна сісти.

Лука Кеппо підняв брову, дивлячись на них. Його цікавило, що такі люди, як вони, можуть мати спільного з ним. Проте, він вирішив дати їм можливість висловитися. З поваги до Анни.

- Доне Кеппо. Почала Анна.

- Чому? Чому говориш ти?

Анна зніяковіла та глянула на Вільяма. Вільям почав ворушити губами та все було без звуку.

- Ми звернулися до вас через вашу репутацію та вплив. У нас є колекція картин. Нам потрібна допомога в їх продажу.

Дон знову підняв брову. Це було несподівано. Він очікує щось інше, але відповідно можливо, що це може бути вигідно і для нього.

- Продовжуйте. Сказав він коротко.

- Наші картини - це шедеври маловідомих, але великих майстрів. Ми можемо забезпечити вам величезний прибуток від їх продажу. Проте, нам потрібна ваша допомога в знаходженні покупців і в організації безпечної угоди. Вільям говорив досить впевнено.

Дон подумав кілька секунд. Йому завжди подобалася ідея заробити гроші з мистецтва, але він також розумів інші ризики. Це може бути вигідно для його імперії.

- Добре, сказав він нарешті. Ми зробимо це. Але це буде коштувати. Я хочу ваш будиночок той що біля озера.

Обличчя Вільяма побіліло та зависло. Він ще якийсь час дивився на дона та Лео. Глянувши в очі Анни там читалось "погоджуємось". Так почалася незвичайна співпраця між мафією та звичайним художником. 

Після зустрічі. Вільям та Анна сіли у своє авто і рушили додому. Вони відчували суміш емоцій: трохи напружені від самої зустрічі, але й вражені тим, що все минуло досить гладко.

У автомобілі панувала напружена тиша. Обидва думали про те, що відбулося, і як це може вплинути на їхнє майбутнє. Вільям, тримаючи руль, поглядав уперед, намагаючись зосередитися на дорозі, але його думки все ще крутяться навколо зустрічі з доном. Він повторював його слова у своїй голові.

Анна сиділа поруч, легко напружена, замислена, намагаючись осягнути все, що відбулося. Вона відчувала себе трохи нервово, але також відчувала і певний вид адреналіну від того, що була частиною цього незвичайного досвіду.

- Ти думаєш, що все пройшло гладко? Заговорив Вільям перериваючи мовчання. Це ж наш будиночок. Я там виріс.

- Сподіваюсь. Відповіла вона, відвернувшись від вікна, щоб подивитися на нього. - Але все ж таки, це хороша плата. Ти казав, що у картинах мільйони.

Вільям усміхнувся. Їхня мовчанка продовжувалася протягом всього шляху назад, але обидва знали, що це тільки початок. Зустріч з доном залишиться в їхній пам'яті надовго, але тепер вони повинні думати про наступні кроки й наслідки цієї зустрічі.

Чорний, затонований фургон тихо слідував за Смітами. Його масивний силует поєднувався з темрявою вулиці, створюючи враження, що він плаває в тіні. Вільям помітив його зовсім недавно.

Він тримався на відстані, щоб не викликати підозр. Тоновані вікна фургона приховували вміст і тих, хто перебував у середині. Він не викликав, на перший погляд, ніяких недоліків, але водночас створив загадкову ауру.

- За нами хвіст.

- Що? Анна озирнулась.

Вільям мовчки спостерігав за машиною у дзеркалах. Він, не знаючи хто у фургоні, продовжував свою дорогу. Вони були поглиблені в розмову, роздумуючи про минулу зустріч і про те, що чекає їх у майбутньому. Їх машини плавно пересувалися по вулицях, зберігаючи свій ритм, не зважаючи на те, що за ними стежать.

- Він наче хоче, щоб ми знали про нього.

- Думаєш? Схвильовано промовила Анна знову глянула у заднє вікно.

Фургон продовжував слідувати за ними, мовчки та незримо, готовий діяти за потреби. Його присутність в тіні викликала певну тривогу, але він не збирався видавати себе, поки не настав час.

- От і маєш наслідки. Загримів Вільям.

Вже у іншому кінці міста Лео та Лука обговорюють план дій. Дон Кеппо розповідав хто такий цей Вільям та чим дихає ця сім'я. Він також розповів хто така Анна. Розповів версію чому вона його не долюблює. Лео уважно слухав та ввесь час кивав головою. 

- Тобто його слово це залізо-бетонно?

- Якщо ти про картини, то так. Думаю він б не прийшов до нас з пустими руками.

- Ким був його батько?

- Цього і я не знаю. Промовив тихо дон.