― Ноа, Лея, ― звернулася принцеса звичним для себе спокійним голосом. ― Як обстановка нагорі?
― Селяни повтікали, як і інші зомбо-діти. Двох нам вдалося розчаклувати, спільними…
― Спільними зусиллями? ― у незрозумілій гримасі вишкірилася Лея, складаючи руки на грудях. ― Ви, заклинателі світла, нічорта не тямите у темних закляттях! Це виключно…
Вона явно хотіла сказати «моя заслуга», та Релі замахала руками, нервово усміхаючись:
― Ну, ну… це заслуга вас обох. Ви добре постарались, захистивши людей.
Ноа натомість пробурмотів:
― Сумніваюся, що їх усіх не розтерзали зомбо-діти. Нам вдалося врятувати Реґона і його «внутрішнє коло», ― він явно мав на увазі товстуна і Кірка, найбуркотливіших із селян, ― та за іншими ми не встигли. Венді потягнула нас сюди. Сказала, ти у смертельній небезпеці.
І в ту ж мить Лея та Ноа витріщились на Релі поглядами такими прискіпливими, наче це не вона була старшою від них ледь не вдвічі, а вони були її мамою і татом і збиралися просто зараз відчитати за погану поведінку.
― Ну, ну, не варто так перебільшувати, ― знову нервово посміхнувшись, замахала Релі руками, а тоді почесала скроню. Коли ж погляд її впав на мертвих дітей поряд з річкою і дівчину-перевертня, що поступово приходила до себе після дії магічного ланцюга, принцеса проказала: ― Схильна думати, що усі селяни в порядку і в цілісності й безпеці зуміли відшукати шлях до селища Кленового сиропу.
Лея насупилася:
― Чому ти так думаєш?
Релі показала рукою:
― Тому що коли вони побігли від вас, вони підкорялися наказу убити мене.
Лея і Ноа тут же насупилися. Усі разом вони підійшли до трупів. До Венді тим часом підійшли троє чоловіків на чолі із вже знайомим нам Реґоном, і вона, на щастя, не бачила всього цього жаху.
Спочатку, оглянувши трупи (а їх було більше двадцяти, усі зі смертельними рваними ранами на тілах), Лея і Ноа вели себе так, як і належить воїнам. Та тоді обличчя їхні скривилися у дивних гримасах…
― Як тобі вдалося? ― з підозрою зронив Ноа, дивлячись на Релі спідлоба.
― Що?
― Розчаклувати їх.
― На жаль, мені не вдалося їх врятувати. Справа у тому, що більшість із них були уже мертвими, коли…
Та Ноа дивився все таким же льодяним поглядом:
― Ні. Звідки у тебе вистачило сил на те, щоб розчаклувати їх, одна із яких вижила, і крім того повернути перевертня у людську подобу? ― він вказав рукою на дівчину у фіолетовому, що безсило лежала на камінні біля річки. Вочевидь, сутичка із магічними ланцюгами того чоловіка виснажила її повністю.
Релі всміхнулася, опускаючи очі вниз, а тоді поволі підводячи погляд спочатку на Лею, а потім на Ноа.
― Мені не вистачило, ― зізналась вона щиро. ― Ще коли я розчаклувала Венді, то зрозуміла ― справи у мене кепські.
― Чому не покликала нас? ― різко запитала Лея.
Релі уважно поглянула на неї. І знову вони робили те ж саме. Проявляли надмірну турботу до неї, по суті, абсолютно незнайомої їм людини.
― Ви були потрібні там. Ви мали захищати селян, ― просто сказала принцеса.
― До біса селян! ― гримнув Ноа. Його голос луною розлетівся каньйоном. Реґон та інші аж принишкли. ― У тебе було це! ― враз показав він на Чорну смерть на поясі Релі. ― Чому не скористалася?!
Релі поволі підвела погляд із кинджала на розлюченого Ноа. Таким хлопця вона іще не бачила. Їй спочатку здавалося, що Лея набагато гірше може контролювати свою злість та емоції, однак таким виявився Ноа. Хлопець до сих пір вміло стримував гнів, та тепер, схоже, його чаша переповнилася…
Дівчина не знала, що сказати. У таких випадках вона ніколи не знала, що сказати.
Та раптом озвалася дівчинка-перевертень:
― Через мене… ― ледь чутно прохрипіла вона. ― Мисливиця… вона… не хотіла ранити мене…
Лея та Ноа яструбиними поглядами озирнулися на перевертня. Вмить, скориставшись блискавичною швидкістю переміщення і лишаючи по собі сліди відповідно тьми і світла, юні мисливці опинилися поруч із дівчинкою і схопили її під руки. У руці Леї в ту ж секунду блиснув кинджал, вона приставила його до горлянки дівчини й процідила:
― Назви мені бодай одну причину, чому я не повинна…
― Ні! ― тут же скрикнула Релі, виставляючи праву руку вперед. ― Негайно відпустіть її!
Лея та Ноа зміряли принцесу розлюченими поглядами. В сенсі відпустити?
Та де Вантелл уже тримала в руках свій кинджал і проговорювала спокійним голосом:
― Відпустіть її.
Невідома сила заволоділа тілами Ноа та Леї, невідома сила такої потужності, що вони просто не могли їй пручатись. Так само, як і тоді у таверні…
Руки їх самі по собі звільнили дівчинку, яка тут же опустилася на каміння перед ними. Релі прудко заховала кинджал, і в ту ж мить дівчинка-перевертень розплакалася:
― Я… я… мені так жаль! Це все моя провина… усі ці діти… я… всього лиш хотіла друзів…
Ноа округлив очі:
― Друзів?! Вони усі мертві! ― показав він на гору дитячих трупів.
― Я знаю, я… мені так жаль, я… я зібрала їх усіх, бо слідкувала за їхніми сім’ями… я бачила, що їх не люблять так, як не любили і мене… я бачила, що вони хотіли бути потрібними, що хотіли, щоб їх хтось любив, поки їхні батьки цілими днями тільки те й робили, що варили той дурний кленовий сироп… я… я думала все буде добре, що ми пограємось і я поверну їх у їхні будинки… я думала, що принесу радість і собі, і їм, але тоді… тоді я…
Релі уже розуміла, до чого все йде. Ноа і Лея також, хоч і далі стояли із озлобленими обличчями, проте тепер уже слухали, не перебиваючи.
― Я народилася у сім’ї, яка з народження вважала мене монстром. Вони викинули мене в ліс на поталу диким звірам, але я вижила. Довший час я… і сама гадки не мала, як мені це вдається, ― дівчинка поглянула на Релі, і принцеса відчула, як усе всередині стиснулось. Слухати цю історію було неймовірно боляче. ― Та у той день все стало зрозуміло. Це було п’ять років тому. Тоді, як і зараз, була повня, і тоді я… вперше перетворилася на звіра. Ми з іншими дітками якраз гралися ось тут, у розщелині, коли я… не змогла себе контролювати…
Вона приречено опустила погляд. Аби продовжити, знадобилося декілька хвилин. Увесь цей час Релі дивилася то на трупи дітей, то на дівчину, ту, через яку все це і сталося.
― Коли я отямилася, то помітила, що лежу у крові. У їхній крові, ― голос її затремтів, очі наповнилися сльозами. Закусивши губу, вона продовжила: ― Деякі з них були ще живі. Але вони помирали. Рани, що їх я завдала, були надто серйозні… я не могла це так залишити… тож я…
Дівчинка знизила плечима:
― Я не знаю… я… я просто… хотіла, щоб вони жили… щоб вони… ― і захлинулася сльозами, важко схлипуючи і трясучись чи то від холоду, чи то від стресу. ― Щоб вони знову могли сміятися і радіти. І вони встали. Їхні рани затягнулися, але вони більше не були такими, як раніше. Вони любили мене і підкорялися моїм словам, але… вони більше не були собою. А я… я не змогла зізнатись їхнім батькам, що це була я. Усі в селі знали мене, як страшка із лісу, ніхто й подумати не міг, що чудовиськом, що вкрало їхніх дітей, була я, ― обличчя дівчинки скорчилось у гримасі усвідомлення власного гріха. ― Я не могла дивитися на їхні рани, тож щоразу наносила такі ж собі… я ранила себе, я хотіла, аби моє тіло було таким же спотвореним, як їхні, спотворені мною, хотіла, аби люди боялися мене, уникали, аби не заходили в ліс і не стали розтерзані моїм внутрішнім звіром… але за якийсь час все заживало… я не могла… не могла ранити себе, не могла вбити…
Раптово озвався Ноа:
― Ось цей момент мене якраз найбільше і цікавить. Яким чином тобі вдалося їх оживити? Зробити живими мерцями? Як ти твориш магію, якщо ти, усім це чітко видно і зрозуміло, просто перевертень?
― Сотворити живих мерців може відьма, ― припустила Лея. ― Якщо вона знає необхідне закляття. Але це процес нелегкий і потребує практики. Наскільки мені відомо, новоспечена відьма не може…
Ноа ж стояв на своєму:
― Вона перевертень…
― …єдине, кому таке під силу, це заклинатель темряви. Точно, ― ніби вголос роздумувала Лея, крокуючи туди-сюди. ― Саме тому я й змогла розчаклувати тих двох нещасних дітей. Я управляю тьмою, і той, хто створив їх, також управляв тьмою…
Та не встигла вона договорити, а Ноа вирячити очі від здивування від цих припущень, як Релі наблизилася до дівчинки-перевертня і, простягнувши їй свої руки, допомогла підвестися. Коли ж дівчинка поглянула на неї вкрай здивованими очима, принцеса проговорила із ледь помітною усмішкою на устах:
― Оце так. Як я і думала спочатку, ми з тобою виявилися неймовірно схожими.
Ці слова вмить змусили Лею і Ноа насупитись. Вони чи не в один голос зронили з підозрою:
― Ваша Величносте, що це означає?
― Це зовсім не твоя провина, що ти виявилася посеред усього цього хаосу, сонце, ― Релі притягнула дівчинку до себе й щиро обійняла. Та, будучи в шоці від такого повороту подій, і собі опісля хвилини наважилася обхопити спину принцеси тремтячими брудними руками, стараючись при цьому не зачепити поранені плечі.
Нарешті, Релі поглянула на юних мисливців і сказала:
― Угу. Ця дівчинка така ж, як і я. Гібрид перевертня і заклинателя темряви. Веркáстр.
Це пояснювало багато що, зокрема й те, чому дівчинка могла торкатися заліза, котре обпікало перевертнів, і також те, як їй вдалося створити живих мерців. Лея із явною недовірою окинула очима Релі:
― Я думала, веркастри ― страшна рідкість.
Релі зізналася щиро:
― Я теж.
Тоді, усміхаючись і дозволяючи дівчинці відступити вбік, але все ще утримуючи її за тендітне плече, запитала:
― До речі. Як тебе звати?
Дівчинка підвела на неї своє обличчя тепер уже без жодного шраму, і Релі побачила, які у неї великі гарні з фіолетовим відтінком очі. Нарешті, уста її проронили повільно, виважено, і було в тому голосі щось таке, що віщувало тривогу:
― Мене зва…
Релі поволі видихнула, не розуміючи причини такої тривоги всередині себе.
Та враз голосок дівчинки обернувся глухим зітханням.
В наступну мить очі Леї і Ноа шоковано розширилися. Прозвучав звук входження леза в людську плоть.
Із рота дівчинки виплеснулась кров.
Нападник підкрався ззаду надто тихо, надто неочікувано, скориставшись виснаженістю здібностей Релі і розсіяністю уваги з боку юних мисливців.
Удар було розраховано з винятковою чіткістю ― срібний ніж із блискучим лезом прошив серце наскрізь.
Дівчинка повалилася обличчям у каміння швидше, ніж Релі устигла її упіймати.
Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))