Релі швидко повернула собі своє звичайне обличчя з легкою усмішкою на устах:

― Юний друже, чому ти думаєш, що я принцеса?

Сяйнувши очима, юнак змінив позу. Сидіти на дні твердого воза було не дуже зручно, тож він підібгав під себе ліву ногу і сперся на неї лівим передпліччям, від чого світло осяяло рельєфні м’язи на ній. Хоч хлопець і виглядав молодо, проте очі у нього були аналогічними як у принцеси; незважаючи на миловидну зовнішність, у очах їх обох ховалася деяка темрява, безліч таємниць, досвіду і, очевидно, немало болю.

Та хлопець проникливо поглянув на Релі й проказав таким же ввічливим тоном:

― Якщо леді бажає знати правду, я з радістю їй розповім.

Релі поглянула перед собою. У очах починало трохи мерехтіти, плисти, голова відчувалася, наче після перепою… та принцеса плавно випросталася, вмостившись у позі лотоса, розкинула плаття на ноги й сказала, уважно дивлячись на хлопця:

― Насправді, я ніяка не принцеса, ― проговорила дівчина. ― Моє істинне призначення…

Вона явно мала намір не обривати речення на півслові, та раптом, коли віз качнуло, принцеса ледь не звалилася набік.

«Ох-х… що ж таке? Не поворухнутися, і все тіло жаром обдає!..» ― раптово пролунало у голові дівчини. Вона закліпала очима й виявила, що світ перед ними не те, що пливе, він кружляє так сильно, мовби вони зараз не у возі, а десь в океані посеред шторму.

Ох, невже вона таки й досі не вибралася з Фаару і на її нещасний човник налетів шторм, а вона, виснажена безліччю днів в океані без їжі і води, ось так от марить???

― Не може бути, ― важко проронила дівчина, повертаючи голову в сторону хлопця, що сидів, ніби нічого й не було. ― У напої, мабуть, була якась отрута…

У голові дівчини тут же виникли спогади, як у розпал бійки в шинку хтось запропонував їм обом дивний фіолетовий напій… вони випили, толком не дивлячись у склянки, а тоді знову зчепились з кимось…

Точно! Хлопець перед нею. Він же також пив.

Релі насупилася. Спробувала пригадати деталі.

«Фіолетовий колір… запах лимону… ця отрута смертельна для людей! ― з жахом усвідомила вона подумки. ― Мені вона не зашкодить, оскільки я перевертень і зцілююсь швидше, але… якийсь час я відчуватиму себе ось так. Натомість… цей хлопець… не схоже, щоб у нього були якісь проблеми. Він же…»

― Не хвилюйся, ― раптом спокійно проказав юнак. Він мав якийсь такий дивний вплив… раніше, коли принцеса чула ці слова, сказані кимось, то абсолютно ніколи не відчувала себе спокійніше, однак його голос… він чинив на неї невідомий вплив, він… заспокоював. ― Я знаю про отруту. Якби ми були людьми, уже померли б.

Релі важко дихала. Отрута виявлялася сильнішою, ніж вона очікувала. Регенерація не справлялася так швидко, як мала б… долоні дівчини були неймовірно гарячі, вона вся буквально горіла, піт стікав просто річкою.

Зрештою, не витримавши чекати, поки все пройде саме по собі, дівчина вихопила з-за пояса Чорну смерть і проказала голосом дещо віддаленим, не своїм:

― Пробач. Тобі краще… не бачити цього. Але… мої сили дещо обмежені, боюся, доведеться втрутитись…

Кинджал Чорна смерть славився не лише тим, що міг смертельно ранити будь-яку нечисть, а ще й тим, руйнував дії заклять, прокльонів та отрут. Звісно, для цього Релі довелося б…

Дівчина уже піднесла кинджал до свого зап’ястя, щоб його магія змогла наситити її кров, як хлопець раптово проказав:

― Могла б і попросити.

― Що? ― поглянула на нього Де Вантелл. Піт заливав очі. Хлопець був занадто спокійним.

― Магічну силу.

Релі затнулася:

― Я…

Юнак не відводив від неї очей:

― У цьому немає нічого такого. Попросити допомоги. У світі, де нечисть і людство у протистоянні один з одним убивають і зраджують своїх же, мабуть, нелегко наважитися на такий крок. Моя думка така, що вони просто забули, хто з самого початку був на їхньому боці.

Він сказав це так багатозначно і так проникливо, що Релі вже й забула про жар і мерехтіння перед очима, дозволивши хлопцеві узяти її руку і наситити магією. Вона розлилася тілом повільно, поширюючи блаженний холод. Жар від отрути пройшов за лічені хвилини, тіло наситилося магією сповна, Релі навіть відчула, що отримала більше, ніж будь-коли мала відтоді, як прокинулася на острові Фаар з алевіатами на руках. Її свідомість прояснилася, вона відчула неабиякий приплив сил, ніби зовсім і не йшла кілька днів без сну, а спала, щонайменше, цілу ніч і пів дня.

Вражено поглянула на незнайомця.

«У тілі цього молодика неймовірна сила. Я думала, він перевертень, раз отрута на нього не подіяла, та, схоже, я помилялася».

Зрештою, принцеса привела свій одяг до порядку і зронила, причепивши Чорну смерть на поясі, поки незнайомець уважно вивчав кинджал поглядом:

― Я гадаю, твоя думка неабияк розумна, юний друже, ― ввічливо озвалася принцеса. ― Але ж… якби усе дійсно так і було, обидва види, і люди, і нечисть, назавжди згинули б. Адже саме єдність допомогла одним і іншим зберігати свою популяцію впродовж багатьох тисяч років.

Незнайомець легко усміхнувся. Очима і далі розглядав Релі. Злегка нахиливши голову, він проказав:

― Ну, щурі завжди знайдуть вихід з тонучого корабля. Так і щурячі представники обох видів, і людей, і нечисті, знайшли, як залишитися. Істина лиш в тому, що насправді обидва види схожі більше, ніж здається.

― Ти стверджуєш про те, що усі ми являємося потомками невиправних боягузів, себто, щурів?

― Якщо образно говорити, то так.

Релі ввічливо посміхнулася на знак згоди. Хлопець засувався на місці, змінив позу і, знову поглянувши прямо на Релі, проговорив:

― За усе своє життя я мав можливість неодноразово переконуватися, що насправді у цьому світі нас оточують три типи особистостей, і неважливо, будь то люди, чи нечисть.

Релі злегка нахилила голову, мовляв, продовжуй.

А в голові лиш зазвучало: «А він напрочуд розумний, як на свій вік. І не боїться виражати думку, котру точно не підтримала б більшість».

― Перший тип: тигри. Вони мають все, розкіш, багатство і владу, все досягають без жодних зусиль. Другий же тип: собаки. У них немає нічого, вони бідні й живуть у злиднях, і всякі спроби покращити своє життя у них приречені на довгі страждання. А третій тип найцікавіший, ― він спеціально зробив паузу, щоб поправити рукава сорочки, що почали скочуватись на передпліччя. ― Щури. Вони ― не одне, і не інше. Вони щось між тиграми і собаками. Основне їхнє вміння ― бути і тими, і іншими. Якщо у них нічого немає, вони знайдуть спосіб це отримати, навіть якщо для цього їм доведеться стати тиграми, вдаючи при цьому абсолютно невинних добродушних собак. Вони прогризуть дно там, де воно найтовстіше, і залізуть туди, куди немає доступу ні в кого. Вони хижі, справжні мисливці, ті, хто не зупиняється ні перед чим. Адже першому і другому типу завжди є що втрачати ― у тигрів є золото і слава, у собак же милосердя і добродушність. Щури ж просто щури.

― І ти, юний друже, вважаєш, що щури становлять абсолютну більшість у нашому суспільстві?

― Звичайно. Ти можеш дивитися на собаку, але то буде щур. Ти можеш бути впевненим, що це тигр, та це буде щур. Один цілковитий обман.

Релі відчула, що згідна із кожним сказаним словом:

― Твої слова не позбавлені сенсу.

Але юнак не збирався на цьому закінчувати. Його голова схилилася убік, і він сказав:

― Проте… іноді у суспільстві зустрічається четвертий тип. Виключення з правил. Наприклад, принцеса, істинним бажанням якої є не влада і багатство, а бажання допомагати простим людям, які потрапили в біду.

Несподівано Релі захотілося, щоб віз різко наткнувся на яку-небудь перепону, йому відірвало колесо і вони звалилися у яку-небудь прірву, розбившись ущент.

***

Принцесі знадобилося кілька секунд, аби знайти у собі сили поглянути на хлопця. Щойно це сталося (а він того мовби тільки й чекав!), уста незнайомця заворушилися:

― Я гадаю, четвертий тип викликає найбільше захоплення. Зазвичай особи, в руках яких присутні розкіш і багатство, не здатні на подібні вчинки, як от… щире бажання миру всім людям. Щира віра у мир між нечистю і людьми. Бажання допомогти всім.

Що більше він такого говорив, то більше Релі хотіла, щоб їхній віз прямо зараз розбився. Це ж треба… він же говорить усе цілковито про неї!!! Адже… не може ж бути такого, щоб у світі десь була іще одна така принцеса, така безглуздо недалека принцеса, істинним бажанням якої є допомогти всім???

Релі подумала, що хлопець, мабуть, просто знущається з неї, користуючись знанням про те, хто вона насправді. Мабуть, так само, як і ті двоє юних мисливців, із котрими вони розійшлися ще у селищі Кленового сиропу.

Та раптом уста незнайомця проронили:

― Та насправді, це далеко не безглузде бажання. Я б сказав, що той, хто ставить собі за ціль врятувати всіх, насправді володіє неабиякою сміливістю і силою духу.

Релі не втрималася, аби не зауважити:

― Або ж ця людина просто недостатньо зріла, і кидається словами на вітер.

Хлопець, однак, не погодився:

― Не думаю, що подібний вираз говорять, маючи на меті кинути слова на вітер.

Релі не відводила погляду:

― Можливо, той, хто його говорив, просто не знав, що насправді ховається за подібним бажанням.

«Який біль і які страждання», ось що мала б додати Релі, та, дивлячись на юнака, чомусь подумала, що не варто. Хоча в силу того, яким він їй здавався юним, вона згадувала і себе у його віці, коли також була впевнена, що все їй під силу і одного бажання й наполегливості достатньо, аби здійснити бажане.

Але хлопець виявився напрочуд напористим:

― І що ж за ним ховається?

Він навіть підсунувся ближче, дивлячись Релі просто в очі. Дівчина погляду не відвела, і проказала просто, вирішивши не вдаватись до правди:

― Не знаю. Мабуть, нічого хорошого.

На цьому хлопець перестав настоювати. Він повернувся на своє місце й поправив волосся. Релі відчула непереборне бажання зауважити:

― Ти неймовірно розумний і освічений, як на свій вік, юний друже. Чи можна поцікавитися, чим ти займаєшся у житті?

Юнак відповів просто, не задумуючись:

― То тим, то іншим. Не люблю довго затримуватися на одному місці.

― А твоя сім’я? ― Релі й гадки не мала, звідки набралась такої допитливості.

― Батьки померли, молодша сестра далеко. Я утік з дому, щойно почалася війна. Став займатися то тим, то іншим, щоб заробити собі на хліб.

Релі аналізувала кожне сказане слово. «Війна… можливо, він і не з Лантеї зовсім. З Континенту тут було багато біженців з Віделісу, ще коли Маелор Жахливий взяв князівство під контроль».

Та второпавши, що запитувати ось так про все і відразу буде неввічливо, Релі усміхнулась й проказала:

― До речі, досить незручно вийшло, що ми уже стільки бесідуємо, а так і не знаємо імен один одного. Тож як я можу тебе називати?

Очі хлопця блиснули у світлі сфери, що літала всередині возу, плавно переміщуючись туди-сюди. Він виглядав так, мовби ця частина розмови була їм зовсім і не потрібна, проте, невдовзі, після довгого багатозначного погляду, його уста зронили:

― У мене довге і негарне ім’я. Усі звикли називати мене просто Вей.

Релі всміхнулася, хоча очі її були зовсім не такі, як раніше. Мовби у її голові уже давно назріли якісь висновки, котрі тільки все більше підтверджувалися певною поведінкою співрозмовника. І немовби зараз… вона уже не мала жодних сумнівів.

― Мене звати Релі, ― відказала принцеса, і додала ніби між іншим: ― До речі, дякую за порятунок.

― У барі? Здається, після того, що я зробив, стало тільки гірше.

Він явно говорив про те, що після того, як він вилив тому розбійнику спиртне в обличчя, у барі розпочалася масова бійка, і їм довелося рятуватися втечею.

Та Релі мала на увазі явно не це і вже точно не випадок у каньйоні, де Вей скористався своїм дивним магічним ланцюгом, який вона якраз розглядала на його поясі прямо зараз.

― Ні, ― спокійно сказала принцеса, зводячи очі на хлопця. Тепер у її погляді теж пробіг яскравий блиск: ― У темниці Короля Скорпіонів, десять років тому, ― раптово проговорила вона шовковим голосом. ― Ти допоміг мені втекти.

Привіт, читачу! Ось і відкрилася істина назви цієї книги. Що думаєш з цього приводу? Часто доводилося зустрічати у своєму житті щурів? А тигрів? Що робити із такими людьми?

З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))