Грудна клітка принцеси стрімко здіймалася й опускалася. Опісля кількох таких разів, вона різко опустила сорочку донизу. Обличчя починало багровіти, та, перш ніж це сталося остаточно, дівчина вихопила із рукомийника поруч Чорну смерть і тут же наставила його на того, хто вийшов із дзеркала.
Його, бляха, Високість, Веймонд Скорканс, та чорт би його побрав!!!
Король Скорпіонів випростався. На обличчі його сяйнув ледь помітний багрянець. Кутики рота підтягнулися, і він протягнув багатозначним голосом:
― Ваша Величносте спадкоємна принцесо…
Релі, вирячивши очі, змахнула рукою із кинджалом:
― Ти… ти що тут робиш?!
І хоч принцеса зашипіла, неначе гримуча змія, Веймонд лиш всміхнувся на всі тридцять два і проказав, невинно піднімаючи обидві руки:
― Чув, що тебе треба рятувати.
Релі тут же відчайдушно замахала головою й відрубала:
― Мене не треба рятувати.
Веймонд окинув її оцінюючим поглядом. Голі й босі ноги, сорочка-туніка, яка, благо, прикриває все, що треба, і вкрай спантеличений вигляд. Якщо це не принцеса Медіаносу, яку треба рятувати, тоді він вже напевно останній бовдур.
― Я б так не сказав… ― майже проспівав хлопець.
Вдихнувши повітря, та так, що аж легені майже почали розриватись, Релі сунула кинджал на місце, де він лежав до того. Звісно, для цього довелось наблизитись до цього нахабного Короля Скорпіонів на явно не безпечну відстань.
І треба ж було йому в цю ж мить прошепотіти:
― Ваша Величносте спадкоємна принцесо.
Різко відскочивши, Релі бовкнула, вирячивши очі:
― Що?
Веймонд подарував їй м’яку, більш спокійну усмішку. І навіть попри те, що хлопець продовжував дивитися на неї упродовж наступних двох хвилин, принцеса розуміла ― усе те, про що вона могла подумати, насправді йому нецікаво. Це вже зовсім навряд, що він з’явився тут для того, аби поспостерігати за нею у ванній.
Побачивши, що він більше не збирається дуркувати, Релі запитала:
― Як ти тут опинився?
― …
У відповідь Вей просто підвів праву руку. На ній був срібний перстень із простим камінцем.
― Ось так, ― знявши його з пальця на неймовірній швидкості, хлопець так різко кинув його Релі, що вже могло здатися, що вона його просто не впіймає. Та за мить у руці принцеси опинилося кільце, яке вона уважно роздивлялася.
Веймонд пояснив:
― З його допомогою можна проходити крізь дзеркала на далекі відстані. Тільки от... Треба точно знати, куди хочеш перенестися, тобто…
В одну мить кільце із ще більшою силою кидка прилетіло в руку Веймонда. Він упіймав його так, ніби вони грались іграшковим м’ячиком у саду.
― Тобто, ― багатозначно кинула принцеса, розвертаючись і направляючись із ванною у кімнату. По дорозі підібравши свої штани, вона одягнула їх, а гаманець разом із спідницею взялася акуратно класти на ліжко.
Веймонд тут же схопився, аби:
― Стій! Зажди, принцесо! Я… можу…
― Нічого, ― із усмішкою розвернулася до нього Релі. Абсолютно спокійним голосом вона проказала: ― Вей, мене абсолютно не цікавить, як вийшло так, що ти бував у покоях мого мертвого батька.
Король Скорпіонів мертвотно зблід:
― ??? Справді?
Аби це звучало переконливо, Релі підійшла ближче й поглянула йому в очі. Для цього довелося і справді високо задирати голову ― тепер, коли він показався їй у своєму істинному обліку, між ними було щонайменше двадцять п’ять сантиметрів різниці в рості.
― Справді. Вей, ― м’яко звернулася Релі. Вигляд у неї був втомлений. ― Це було десять років тому. Гадаю, цього Короля Скорпіонів, що таємно пробирався у кімнату мого батька, більше не існує.
Брови Веймонда зійшлися на переніссі, очі уважно слідкували за емоціями принцеси. Вигляд у нього був стурбований, наляканий, можливо, трохи навіть самокритичний:
― Чому ти так думаєш? Чому так довіряєш мені?
Релі вирішила, що саме час ретельно скласти свої речі на ліжку. Повернувшись до нього спиною, вона проговорила:
― Тому що я вірю, що люди змінюються. І… не люди теж, ― дівчина розвела руками, явно маючи на увазі їх обох, як виключення з правил і серед нечисті, і серед людей. Врешті владнавши із речима, дівчина обернулася до хлопця. Він виглядав геть не у своїй тарілці. Релі спокійно проронила: ― То був ти в минулому, зараз ти інакший. І мені не потрібні слова про те, став ти кращим чи гіршим. Очевидний факт, що з часом усі ми так чи інакше змінюємось. Лиш тільки… не треба давати минулому мати владу над нами теперішніми.
― …
Брови Веймонда супились, супились, сам він стояв весь в напрузі, а Релі лиш тільки підготувалась знову направитись у ванну, вочевидь, аби завершити те, що збиралася ― помитися у гарячій водичці.
Та Король Скорпіонів враз запитав:
― Значить… тебе зовсім і не бентежить, що я вискочив перед тобою ось так, коли ти… була гола?
― …
Тепер ступор охопив уже принцесу. Вона заклякла на місці, і Веймонд уже подумав, що зумів змусити її остовпіти, як раптом дівчина обернулася, схопила хлопця за руку, а в наступну мить затягнула у ванну кімнату, поспішно зачиняючи за собою двері.
― Що ти…? ― не встиг сказати Веймонд, як Релі тягнула його все далі, ближче до ванної, уже повної гарячої води.
― Чш-ш! ― засичала принцеса.
Зненацька з коридору долинув голос Олівана:
― Ваша Величносте, можна увійти?
― Скажи, що ні! ― зашипів Веймонд.
І Релі була б рада. Якби тільки нога її не зачепилася об її ж розкидані на підлозі чоботи… а в наступну мить вони обоє із плюскотом опинилися у величезній ванній, заповненій гарячою водою по самі вінця.
Плю-плюсь! Вода розлилася на підлогу; очевидно, цей звук долинув і до вух Олівана, що тепер уже знаходився у кімнаті:
― Ваша Величносте, ви у ванній? Ваша Величносте?
Буль-буль!!! У спробі звільнитися, Релі так і занурила бідолаху Веймонда у ванну з головою.
― Скоріше…
― Вбу-убу-бу!
Релі потягнулася, аби схопити його за руку й вирятувати з цього кошмару, як в ту ж мить прозвучав характерний скрип, і двері у ванну кімнату відчинилися.
У них стояв Оліван. Обличчя його охопив шок:
― Ви… в порядку, Ваша…?!
Та в поле його зору потрапила лиш Релі, наполовину занурена у воду, тільки ноги й стирчали попереду. І голова із звичною миловидною ніяковою посмішкою.
― Ваша Вели… що тут відбу… ― Оліван з підозрою зібрався озирнутися довкола, проте там, прямо над ним, на стелі завис Веймонд. Аби утриматися, йому довелося змусити свою сутність перевертня проявитися ― його ліва рука обернулася комахоподібною лапою, що міцно вхопилася за стелю.
Второпавши, що Оліван от-от його помітить, Релі поспішила із плюскотом підняти руку й, скориставшись силою тьми, прикликати до себе один з рушників. І траєкторія його, наче з чистої випадковості, пройшлася просто по обличчю Олівана!..
― …
Ляпас рушником вийшов гідним, та за мить Релі уже стояла біля ванної, уся мокра, проте з рушником в руці. Витерши обличчя, дівчина винувато всміхнулася:
― Я в порядку. Просто послизнулася.
І подарувала слузі свою найчарівнішу усмішку.
Та на Олівана це, схоже, не справило очікуваного ефекту. Бо він проговорив абсолютно не переконаним голосом:
― Посли…
Релі поспішила рятувати ситуацію далі:
― Прошу, наступного разу не входьте без стуку. Ви мене налякали.
― Але… я не чув вашого голосу, Ваша Величносте, ― із ноткою небезпеки в голосі зронив Оліван. Погляд його став якимось темним, Релі чітко відмітила це, опускаючи руку із рушником. ― Ви й самі знаєте ― слуга зобов’язаний негайно увійти, якщо королівська особа не відкликається.
Звісно, це було доволі логічним. Якщо, наприклад, принцу чи принцесі раптово ставало погано, скажімо, у ванній, у слуги був великий шанс врятувати їх, поки вони, втративши свідомість, не втопились у власних же покоях. У такому випадку вимагати дозволу на проникнення в покої здається просто безглуздям. Швидка реакція ж може урятувати життя.
Релі прекрасно знала дане правило, й була переконана у його дієвості, адже пам’ятала, як одного разу слузі вдалося врятувати життя її бабусі, коли та почала давитися виноградною кісточкою. Звісно, через рік бабуся усе одно померла через проблему із серцем, та правило діяло, і це було доведено на практиці.
Та поява раптової темряви на обличчі Олівана змусила Релі промовити:
― Посмію внести свої правки у дане правило. Оліване, тобі чудово відомо, що я і не людина зовсім. А отже, щоб нанести мені справжню шкоду, побутових нещасних випадків навряд чи буде достатньо…
― Однак, Ваша Величносте… ― Оліван зиркнув униз, дуже підозріло зиркнув униз… ― Король Даріен сказав за вами нагля…
Релі увесь час дивилася на Олівана, та тепер її очі помітили, як на стелі просто за ним уже спускається Веймонд… він уже на стіні, він от-от…
Принцеса швидко взяла ситуацію у свої руки, свердлячи Олівана проникливим поглядом:
― Прошу вибачити, але тобі доведеться ослухатися наказу Його Ясновельможності. Я приїхала сюди як гостя, а не полонянка, і, отже, в будь-який момент можу піти. І я зроблю це, не вагаючись ні миті, якщо побачу, що за мною намагаються вести нагляд. До того ж, я прибула сюди, аби допомогти вам, чи не так?
Коли Оліван поглянув на Релі, очі його все ще були якимись дуже дивними, але він дістав з-за пояса карту і простягнув її принцесі:
― Це територія королівства Нордесте. Згідно з нашими даними, викрадене дзеркало знаходиться тут.
І ткнув пальцем в червону точку на карті. Тоді відійшов убік, аби дати принцесі ознайомитися з картою. А сам опустив очі… що Релі, звичайно ж, чітко помітила…
Веймонд уже стояв позаду нього і, безперечно, він підкрався без жодного звуку, от тільки… від раптового купання у ванній разом з Релі він був повністю мокрий і вода зараз… потекла просто під ноги явно не дурного Олівана.
Момент істини тривав декілька секунд.
Та не встиг Оліван зронити щось на кшталт «Ваша Вели…» і вихопити з-за пояса шаблю, як рука Веймонда блискавично обхопила його шию, стискаючи так міцно, що той тут же почав марно намагатись вхопити повітря.
Голос Короля Скорпіонів прозвучав шовково, просто над вухом королівського слуги:
― Ну здрастуй, Оліване… так тебе звуть, авжеж?
Тінь із обличчя хлопця нікуди не зникла, страху як такого не було, проте намагатись судомно вдихнути він продовжував:
― К-король Скорпіонів!
Релі відчула потребу викрикнути:
― Веймонде!
Та він навіть не звернув на неї увагу. Раптово схопивши Олівана однією рукою за шию, він жбурнув його уперед. Той з силою вдарився об плитку ванної кімнати й проїхався по ній спиною, зупинившись уже від удару об саму ванну.
Веймонд зробив крок уперед, аби процідити із крижаним спокоєм в очах:
― Так, значить, це тебе цей мерзотний виблюдок Даріен підіслав до Її Величності?
Релі відчула, як усе її тіло охопило дивне відчуття. Веймонд обійшов її, аби наблизитися до слуги, котрий починав тремтіти зі страху, щойно хлопець простягнув руку, і в ній з’явилась зловісна хмара тьми.
― Ні, ні!
В одну мить тьма із руки Веймонда обвилась довкола горлянки Олівана. Йому не потрібно було навіть наближатись, аби знову почати стискати його глотку.
Релі не втрималася:
― Веймонде, що ти робиш?!
Та він не дивився на неї. Обличчя його змінилось до невпізнання! Не було уже ні крихти цього ввічливого юнака, що знав усе на світі і… ні крихти того Веймонда, що фліртував із нею, з’явившись із дзеркала у такий непідходящий для цього момент.
Була лише тьма. І вона охоплювала його наскрізь. Очі пашіли нею, а обличчя здавалося крижаним, наче лід:
― Ця мала погань… Паршива погань мусить заплатити за все.
І стиснув руку в кулак. Паралельно із цим тьма обхопила горло Олівана, серйозно блокуючи йому доступ до кисню.
― За… за що.. я просто…
На обличчі Веймонда несподівано мелькнула посмішка. Очі його, однак, не містили ані тіні усмішки. Опустивши руку, він неочікувано надав жертві можливість зробити кілька швидких рятівних вдихів:
― Авжеж, ти нічого не робив… ― дещо відступив назад Веймонд. ― Зовсім нічого… ти сам обрав свій шлях. Тож тепер приймай розплату.
І, піднявши лише два пальці догори, змусив тьму довкола Олівана так різко підкинути його вгору до стелі, що той заволав:
― Що?! Що ти витворяєш!! Та ти… божевільний покидьок! Я… я… я… ти за це заплатиш! Ось побачиш! Не оглянешся, і я буду вище, ніж ти коли-небудь був!!!
Та тьма силою вдавила його в стелю, і він заткнувся, розуміючи, що ризикує прямо зараз виплюнути власні легені через рот.
Однак в ту ж мить Релі ошелешено відступила крок назад.
Ці слова… те, що сказав цей чоловік…
Невже…
У голові принцеси виникли спогади.