Принцеса завше думала, що повернення у рідне місто викличе у неї захоплення й навіє теплі спогади про чудове дитинство. Та коли карета, запряжена рабами-заклинателями дісталася Елесберту, над яким більше не світило сонце, принцеса відчула тільки порожнечу в душі.

Двері палацу відчинилися, й гвардійці покинули її, залишивши наодинці у величезній залі для прийому. Це місце у пам’яті Релі здавалося геть іншим. Колись раніше трон не виділявся настільки серед всього іншого. Тут завжди хтось був. Її батько постійно мав відвідувачів й влаштовував прийоми. У залі лунали розмови, сміх і… це місце було живим.

Зараз же у залі не було жодного столу чи жодного крісла, один тільки червоний килим, що вів просто до трону, та кілька колон із квітами, вочевидь, зачарованими, адже, подумала Релі, у цій задушливій атмосфері порожнечі навряд чи стало б щось рости.

На троні сидів король. То був молодий чоловік, з вигляду нітрохи не старший за Релі. Він мав коротке каштанове волосся й проникливі світло-голубі очі. Обличчя було приємним, а одяг ― не надто вишуканим. На голові корона. Корона її батька.

― Релі. Ти прийшла, ― роздався спокійний голос короля Даріена.

Принцеса відчувала ком в горлі, який було неможливо ковтнути. Та ззовні у неї була та ж маска, що і завжди. М’яко всміхнувшись, дівчина поспішила вклонитись згідно правил етикету.

― Ваша Ясновельможносте.

Та тільки вона схилилась у поклоні, як Даріен зіскочив із трону і, спускаючись східцями із тронного підвищення, проговорив милозвучним тоном:

― Не варто цих прелюдій. Те, що я тепер король, не означає, що я перестав бути Даріеном. Даріеном, якого ти знала, ― додав він, усміхнувшись, коли наблизився до неї.

Принцеса звела погляд на короля. Він був майже удвічі вищим за неї. Вищим за Веймонда. Та лише трішечки.

«Даріеном, якого я знала? Даріен, якого я знала, не став би…»

― Тут усе змінилося, ― ковтнувши, промовила де Вантелл.

Король проказав словами мудрого правителя:

― Пройшло п’ять років, Релі.

Принцеса озирнулася. Окрім них та ще двох слуг із опущеними поглядами, у тронній залі більше нікого не було.

Даріен кинув:

― Спершу я не хотів нічого змінювати у зв’язку з… ― ковтнувши, Даріен зобразив на обличчі щирі емоції співчуття: ― Твій батько не заслужив того, що з ним зробили.

Релі мовчала. Вочевидь зрозумівши, що тема, яку він зачепив, не веде до вдалої бесіди, Даріен раптом м’яко всміхнувся й сказав:

― У цьому палаці тобі завжди раді, ба більше, по закону цей трон досі твій.

Релі сказала без тіні усмішки, проте в її голосі відчувалася повага до співрозмовника:

― Навіть якщо це було б так, мені це не потрібно.

На обличчі Даріена смикнувся м’яз:

― Ти стільки часу намагалася усе це повернути… чому тепер, коли усе це перед тобою…

Та Релі не дала йому договорити. Вона сказала просто:

― Вони ні за що не приймуть мене. Народ. Скільки б разів я не поверталась. До того ж… Моя мачуха завжди хотіла цього. Не я.

― Маріетта, ― багатозначно проказав Даріен, складаючи руки за спиною і прогулюючись трохи вбік від червоної килимової доріжки, на якій стояла принцеса. Шлейф парчової накидки потягнувся за ним по ідеально чистій блискучій підлозі. Підійшовши до панорамного вікна, з якого відкривався вид на узбережжя, король проказав: ― Авжеж, вона завжди мріяла про трон. І майже його отримала…

Вдихнувши повітря, Релі повернулася в його сторону:

― Чому ви покликали мене сюди, Ваша Яс…

Від цих слів Даріена мовби кип’ятком обдало. Різко повернувшись до неї, він наблизився й торкнувся плечей принцеси:

― Я хотів побачити тебе, Релі, ― очі його затремтіли, Релі бачила в них всю щирість, яку він не намагався стримувати. ― Після всього, що було, ми так і не мали змоги поговорити. До речі, мені є що тобі розповісти. Хіба тебе не цікавить, що стало із твоїми сестрами?

Звісно, цікавить…

Та не встигла Релі нічого сказати, як Даріен заговорив:

― Мені відомо, що твоя сестра Софі вийшла заміж за графа, як завжди того й бажала. Вони розпоряджаються справами одного з міст на півночі, і справляються дуже добре. Економіка нашої держави зростає. До слова, я чув, що Астрід тепер мисливиця. Вона завжди того хотіла, чи не так? Пам’ятаю ще… як ти розповідала, як вона постійно намагалася управлятися з шаблею. Повсюди таскала її з собою… ― на цьому моменті Даріен щиро всміхнувся. Релі уважно дивилася на нього. Він все ще не відпускав її плечей. ― Це було так… мило чи що? ― всміхнувшись ширше, король замахав головою: ― Та сумніваюся, що хотів би зіткнутися із твоєю сестрою зараз. Нечисті у наших краях поменшало.

«Поменшало. Я от лише за два тижні, як тут, уже встигла зустріти цілу купу…»

Даріен видихнув, а тоді зазирнув принцесі в очі проникливим поглядом:

― Послухай, Релі, ти знаєш мене, як ніхто інший…

Принцеса відчула непереборну потребу позбутися його рук на своїх плечах. Ступивши крок назад, вона здійснила своє бажання. Даріен відчув розгубленість ― це чітко відобразилося на його фізіономії. Він зніяковів. Принцеса ж не відчула нічого. Лиш сказала зі звичною ввічливістю:

― Для чого ці відвертості, Ваша Ясновельможносте? Ви покликали мене сюди уже не як знайому з дитинства. Я більше не принцеса цього королівства, воно тепер належить вам. Ви відправили своїх людей привести мене, значить, вам потрібно щось від мене. Кажіть, прошу вас, адже маю сумнів, що я тут тільки для того, аби ви спробували викликати у мене почуття туги за домом та старими часами, які уже не повернути.

Від цих слів обличчя короля вкрилось багатозначними емоціями. Воно здавалося щирим, справді щирим… із сумом він видихнув:

― Релі…

Та принцеса залишалася непохитною:

― У такому разі я дозволю собі поставити вам запитання, Ваша Ясновельможносте. До мене дійшла інформація, що ви зійшли на трон, знищивши темну сутність, що намагалася заволодіти мною та моїм розумом і схилити Медіанос до своїх ніг?

― Так, це… ― Даріен, було видно, розгубився через таке раптове пряме запитання. Та, побачивши з погляду Релі, що вона цілком серйозно, зронив більш впевненим, явно поставленим за всі ці роки, королівським голосом: ― Це був я.

― Чи знали ви, що цією темною сутністю був відомий на Континенті імператор-завойовник Маелор Жахливий? Істота незрівнянної сили, веркастр із силою пітьми та світла водночас. Істота, кинути виклик якій…

У ту мить очі Даріена уже не здавалися такими по-дитячому наївними, як тоді, коли він намагався згадувати минуле. Тепер у них було лише жорстке усвідомлення сучасності. Він завершив за принцесу:

― …могла у той час лише ти. Але, Релі… коли ти оголосила йому війну, він не прийшов. Він… насправді не такий могутній, як ти думала. Він не прийшов, бо знав, що ти знищиш його. У тобі було більше сили. І тому він знав, що вона поглине тебе. Він цього чекав.

Релі уважно поглянула на Даріена. Звісно, вона знала це. Маелор Жахливий хотів схилити до своїх ніг увесь світ, вона ж ― урятувати. Вони обоє були кінцями однієї палиці. Істотами одного виду, єдиними наймогутнішими у всьому світі.

Магічна сила Маелора Жахливого була незрівнянна. Але саме його здатність знищувати морально й була тим, чого боялися усі. Саме вона й стала причиною того, чому Релі опісля п’яти років вмовлянь нарешті прийшла у палац Короля Скорпіонів і пристала на його пропозицію. Звільнити тьму. Іншу частину себе, що була запечатана з народження…

Обвівши короля проникливим поглядом, принцеса зронила:

― Як вам вдалося із ним покінчити?

На це Даріен відповів уже без жодної нотки схожості на того знайомого з дитинства, яким намагався здатись на початку цієї розмови:

― Ти знаєш відповідь на це запитання, Релі, ― витримавши паузу, він відійшов від неї і знову став намотувати повільні круги перед тронним підвищенням. ― Я всього лиш перевертень, і єдине, що я вмію, це змінювати личину. Тому… я звернувся за угодою до Прародительки Ірвін.

Релі насупилася:

― Якою була ціна угоди?

Даріен зупинився, аби неочікувано підняти один із широких рукавів свого королівського вбрання. Релі насупилася ще більше, побачивши шкіру його лівого передпліччя. На ній не було живого місця! Рука була чорна, мертвотно чорна, виник навіть сумнів, що вона все ще могла функціонувати. Та Даріен опустив рукав і проговорив, поглядаючи чітко в очі принцеси:

― Моє здоров’я. Мені недовго залишилось, Релі, ― проговорив він без явної надії на краще. ― Я… я знаю що, можливо, не виправдав себе у минулому… але… у мене було багато часу, аби зрозуміти, що я повинен робити. Як діяти, ― тепер він говорив проникливо, як справжній король. ― Народ нашої держави… він страждав. Страждав усі ці роки. Страждав від нападів з боку Мерідії і Нордесте… і підбурювань з Ас’асхари і її божевільного Короля Скорпіонів, який все це й почав… я… ― враз затнувся Даріен, аби зімкнути губи і поглянути на Релі очима, повними жалю. ― Я подумав, що останнє, що зроблю, перш ніж відійти, це люди. Я хочу повернути їм надію на світле майбутнє, Релі.

Ці слова виявились проникливішими, ніж могла витримати маска непохитності принцеси. Він говорив усе це із такою щирістю, такою ж, як і тоді в дитинстві, коли вони стільки часу проводили разом…

Та зараз усе й справді було інакше. Вона більше не була спадкоємною принцесою, а він більше не був простим сином коваля. Він був королем. І його королівство руйнувалось на очах. Розруха, рабство, загроза чергової війни…

 Очі принцеси заповнилися слізьми, заблищали, та, перш ніж одна із них торкнулася вії і сповзла вниз, Релі стиснула губи й запитала без жодної нотки емоцій:

― Для чого… для чого ти покликав мене сюди, Даріене?

Привіт, читачу!

Що думаєш про короля Даріена? Варто йому довіряти?

З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))