У момент, коли Релі узяла в руку пляшку червоного вина, позаду неї роздався ледь чутний смішок. А тоді й голос:

― Правду кажучи, мені більше подобається просто «Вей».

Коли принцеса озирнулася, то побачила, що за столом сидів уже не той двадцятирічний юнак, а хлопець років тридцяти, цілком, як вона, а то й старший. Його шкіра була такою ж смаглявою, а погляд майже не змінився, за винятком того, що явно втратив усю свою юнацьку невинність. Брови його стали густішими, губи виразнішими, а краї обличчя ширшими. Таке ж чорне хвилясте волосся тепер сягало рівня плечей, менша його частина була зібрана ззаду у пучок. Передні прядки були зібрані ззаду у невеликий пучок. На чоло елегантно спадало кілька пасем, додаючи йому неабиякого шарму і харизми.

Одяг на ньому не змінився ― все така ж лляна сорочка із широким вирізом на грудях, за якими… о, ні, за ними уже не ховалося тіло юнака. То було тіло чоловіка. І від погляду на нього Релі забула, що треба дихати.

Поклавши на стіл сильні передпліччя, він поглянув на неї й м’яко усміхнувся.

― Вино, значить, ― проказали його уста, і Релі зауважила, що голос, в принципі, також не зазнав жодних змін ― залишався все таким же спокійним та мелодійним, приємним вуху. ― Такий вибір важко не схвалити.

Змусивши себе підвести нижню щелепу якомога вище, Релі зрушила з місця. Дивом їй пощастило не перечепитися через власне ж взуття! Вдавши, що хотіла сісти, і одразу ж передумала, Релі всміхнулася і поклала пляшку на стіл.

Веймонд узяв її і швидко наповнив два бокали.

Коли ж Релі сіла навпроти, уста його проронили із щирим захопленням:

― Ваша Величносте спадкоємна принцесо, для мене це честь.

Релі широко всміхнулася, торкаючись елегантними пальчиками ніжки свого бокала:

― Як і для мене, Ваша Високосте Король Скорпіонів.

Усміхнувшись так само харизматично, він також підняв свій бокал, і вони стукнулись. А тоді раптово розсміялися… розсміялися так щиро, мовби давно уже хотіли це зробити. І нарешті змогли. Нарешті, коли кожен із них запевнився ― між ними більше не існує якоїсь межі допустимого і недопустимого. Між ними існує лише затишок, комфорт і… невимушений спокій.

Посміявшись так якусь мить, при цьому не спускаючи очей один з одного, вони нарешті ковтнули вина і, поставивши бокали перед собою, знову уважно поглянули один на одного.

― То, виходить, ти зовсім невипадково опинився у тому заїжджому дворі тиждень тому, ― промовила Релі, уважно позираючи в його глибокі зелені очі. Відповідь не прозвучала, та й було зрозуміло ― вона непотрібна. Принцеса продовжила: ― Як і тоді у річковому каньйоні. Ти послав до мене своїх підданих, Лісанну й Давіса, однак… подумавши, що вони не справляться, вирішив з’явитись сам?

― На це запитання можна дати одразу дві відповіді. Скажімо, мені просто було нічого робити й я випадково проходив повз. Або ж… я відправився у всі ці місця із конкретною ціллю ― зустріти тебе, Ваша Величносте спадкоємна принцесо.

Ці слова виявилися такими проникливими, що на мить Релі подумала, що просто проковтне язика.

Аби цього не сталося, вона похапцем запитала:

― Й це тому ти вирішив прийняти подобу невинного юнака ще тоді у темниці? Боявся злякати мене?

― А ти й сама посуди, Ваша Величносте. З’явись я перед тобою у своєму початковій подобі десять років тому, чи стала б ти мене навіть слухати?

Релі подумала про те, що це не мало жодного сенсу, адже навіть будучи в образі юнака, він не намагався їй що-небудь розповісти. До того ж сам і допоміг втекти.

― Одначе… ― зненацька заговорив Веймонд, ― мене таки й справді зацікавило, яким же чином тобі вдалося так швидко мене розкусити?

Релі м’яко всміхнулася, пригадуючи собі те, що наштовхувало її на цю думку ― срібний ланцюг на поясі, відомий як Хвіст Скорпіона, неймовірна магічна сила, стійкість до отрут… чого ж іще варті об’ємні знання й досвід, винятково спокійна поведінка у небезпечних ситуаціях та відсутність страху до будь-яких існуючих загроз.

Хто б іще це міг бути, якщо не наймогутніший у світі веркастр, гібрид перевертня й заклинателя темряви, Веймонд Скорканс?

― Ну, не наймогутніший, ― відказав на ці припущення Король Скорпіонів. ― Не варто применшувати власні здібності, хоч вони й сковані проклятими кайданками.

Релі опустила очі на свої наручні, що приховували від стороннього погляду алевіати на її руках.

― Та все ж, ― зронила принцеса, ― реальність така, що сили твої на даний момент набагато перевершують мої. Тож…

― Хочеш запитати, яку ціль я переслідую? ― блиснув очима Вей, усміхаючись все такою ж м’якою усмішкою. ― Для чого зблизився з тобою, Ваша Величносте спадкоємна принцесо?

― Ну, ну, ― чисто у його манері відповіла Релі. ― Я давно уже не спадкоємиця. Принаймні, тепер, коли у моєму королівстві уже є король.

― І все ж, цей трон по праву твій, ― зауважив уже більш серйозним голосом Веймонд.

― Поки королівством править нинішній король, це не так. Коли Ірвін-Прародителька прокляла Лантею, умовою було те, що у жодній королівській родині не народжуватимуться спадкоємці-хлопчики. За цих умов я була б єдиною спадкоємицею Медіаносу, як найстарша із доньок короля. Та, як то кажуть, у кожної магії, у кожного закляття чи прокльону, є лазівка.

Веймонд озвався коротким смішком.

― Сумніваюся, що король Даріен був би в захваті почути, що його називають лазівкою.

Релі блиснула очима, й відпила трохи вина із свого бокалу.

― Одначе, ти так і не відповіла, принцесо, ― зауважив Король Скорпіонів, ― невже тебе не обходить, яку ціль я переслідую? Для чого намагаюся зблизитися із тобою?

На це Релі відповіла просто:

― Насправді, якби ти хотів мені про це сказати, то сказав би. А якщо не хочеш, то я не витягну це із тебе, навіть якщо намагатимусь. Твої цілі ― вони твої, мені до них справи не має бути, допоки ти сам не забажаєш посвятити мене в них.

― Вельми розумна відповідь. Але… чи не задумувалася ти, принцесо, що, скажімо, насправді мої цілі включають у себе тебе? Що, як насправді я переслідую якийсь злий умисел?

― Моя думка така, ― із проникливою усмішкою відповіла Релі, ― що якби ти й справді переслідував злий умисел, то не став би намагатися так ретельно зі мною фліртувати.

Від цих слів Вей засміявся. А тоді, не зводячи з дівчини очей, зауважив:

― Хтозна, можливо, у такий спосіб я збираюся втертися у твою довіру, Ваша Величносте.

Випивши своє вино до кінця, Релі підвелася з-за столу й потягнула руки.

― Я думаю, ― сказала вона, не повертаючись до нього обличчям. ― Насправді ти далеко не такий, як про тебе озиваються на Лантеї. Провівши серед людей п’ять років, я зрозуміла одну просту річ. Насправді неважливо, ким тебе називають люди, величним королем чи безчесним злодюгою, має значення тільки те, ким ти являєшся насправді. Скажімо, якщо ти сподобався мені, виявися ти безчесним злодюгою, цього не змінити; і якщо ти мені не сподобався, стань ти хоч величним королем, моя думка не зміниться. Те ж саме і щодо людей та нечисті. Спілкуючись з кимось, слід звертати увагу на його принципи, характер та вчинки, але аж ніяк не на походження. Ти сам говорив, що наш світ поділений на тигрів, собак та щурів. Й істина в тому, що усі ці типи присутні як серед людей, так і серед нечисті. Тож… гадаю, немає й потреби запитувати. Якщо у людини сформувалася якась конкретна думка про тебе, цього не змінити. Тебе можуть ненавидіти сотні, а любити хтось один, і цього іноді може бути достатньо.

Слова Релі справили на Веймонда колосальне враження.

Второпавши, що він не збирається нічого говорити, Релі повернулася й поцікавилася із звично спокійним виразом обличчя:

― Чи не чекають на тебе твої піддані?

Вей здивувався такому раптовому запитанню.

― Ти… проганяєш мене, принцесо?

Релі м’яко посміхнулася:

― В жодному разі. Та, мабуть, будучи королем, ти маєш цілу купу справ при дворі. Таке раптове зникнення на цілий тиждень, напевне, наведе занепокоєння серед твоїх підданих.

― Зовсім ні, ― відказав на це Веймонд, ― я король. А отже, не повинен ні перед ким звітувати. Ні про свої переміщення, ні про свої цілі та бажання. На даний момент я побажав провести час із тобою, Ваша Величносте спадкоємна принцесо.

І підвівся з-за столу, допиваючи своє вино.

― Однак у твоїх словах є істина. Мене й справді чекають насущні справи, ― проговорив Король Скорпіонів шовковим голосом. ― До того ж… усе має свій початок і кінець, рівносильно, як і будь-яке пишне свято коли-небудь добігає до свого завершення.

― О, ― промовила на це Релі, ― у цьому немає жодних сумнівів, любий друже. Наша зустріч абсолютно випадкова. Якщо доля того забажає, ми зустрінемось знову, якщо ж ні ― так тому й бути.

На це Веймонд усміхнувся широкою м’якою посмішкою. Обидва усвідомлювали прихований сенс сказаних слів, і обом не потрібно було вдаватись у відвертості, аби донести думку.

Невдовзі двері відьомського будиночка відчинились й зачинились ― принцеса залишилась одна.

Привіт, читачу! Ну як тобі проникливість принцеси? Відчайдуха з самого початку здогадувалася, хто такий Вей))) 

Що думаєш про слова Релі?

Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))