Невдовзі полонених привели до табору, що розміщувався на вершині скелі, вид із якої розкривався на неймовірний північний ліс. Десь вдалині уже виднілись гостроверхі гори, а за ними, Релі була переконана, уже й столиця Нордесте ― Нордрок.

Табір являв собою невелику територію, огороджену кілковим забором, всередині якого знаходилася кам’яна вежа. Льодяних істот тут було ще більше, тож Релі швидко прийшла до думки, що це і є солдати королеви. По суті, їй не потрібно навіть мати справжніх воїнів; з умінням створювати їх із льоду вона може отримати навіть набагато більшу військову міць. Та, все ж, люди тут також були. Слуги трудилися поряд із вогнищами, вочевидь, готували їжу. Був уже ранок й довкола стояла метушня. Та коли на територію увійшла королева (ведмедя було залишено неподалік), усі балачки припинились і люди почали озиратися, аби не пропустити шансу поклонитися своїй правительці.

Проходячи табором, Релі помітила, що хоч усі й припадають на коліна, Адріель на це не звертає абсолютно ніякої уваги. Та чомусь дівчина була впевнена, що якби вони цього не робили, королева знайшла б спосіб змусити їх пошкодувати.

Руки обох, і Релі, і Веймонда, виявилися зв’язані, і вів їх за мотузку один із найкрупніших льодяних істот. У таборі стояла гробова тиша, та щойно на території ступила нога Кіари, її жвавий голосочок роздався довкола надмірною луною:

― Вставайте і прокидайтеся, любі друзі! Хто не встиг, той запізнився! Увазі всіх представляю наш трофей! Її Величність спадкоємна принцеса Медіаносу ― Релі де Вантелл! ― принцеса аж насупилася, коли почула, що Кіара назвала її «Релі», а не повним іменем, як було б логічніше, коли називаєш повний титул. Та Кіара була мовби не зі світу цього, тож для неї це було нормою: ― …Владичиця Воронів у чорносяйві неба, королева хаосу! І… ще оцей красень, здається, її вірний песик! Ха-ха-ха-ха!

І, вистрибуючи перед Адріель, що йшла попереду в оточенні двох льодяних істот, Кіара висмикнула з-за пояса Чорну смерть:

― А це легендарний кинджал принцеси! Зброя, здатна підчиняти волю нечисті! Що ж… спробуємо??? ― раптово підскочила вона до двох льодяних істот, що стояли поряд із входом у кам’яну вежу. ― М-м-м… ― на мить задумалася Кіара, ― ану ставай на руки! ― наказала вона, витягуючи руку із кинджалом перед собою.

Релі відчула, що повинна зауважити:

― Це не так працює. Не володіючи силою тьми, ти не зможеш наказувати кинджалу.

Кіара опинилася поруч швидше за стрілу. За нею простягнувся вогняний шлейф ― загорілася трава.

Вишкірившись в обличчя принцесі, королева Мерідії виглядала так, мовби прямо зараз візьме і проткне її наскрізь тим кинджалом. Та тоді зненацька розсміялася:

― Ха-ха-ах! Я налякала тебе, принцесо??? Не мала на меті! Та… це було так весело!

Зненацька просто на вогонь, що розгорівся на траві за Кіарою, налетіла льодова хмара, миттєво гасячи його і покриваючи обгорілу траву інеєм.

― Знову дуркуєш, Кіаро? ― прозвучав із кам’яної вежі голос високого харизматичного хлопця із білим волоссям, що короткими пасмами спадало на його ідеальне обличчя. Одягнений він був у темно-синій одяг з теплих тканин, на плечах мав довгу накидку з білим хутром, зовсім як у Адріель.

Від цього голосу Кіара обернулася, наче ошпарена.

Озвалася Адріель:

― Рόвене, ― звернулася вона до того чоловіка. ― За мить розпочинаємо засідання.

Чоловік кивнув, повертаючись всередину. Кіара пильно слідкувала за ним, начисто забувши про свої намагання познущатися з полонених.

Адріель повернулася до льодяних істот, аби віддати наказ:

― У яму полонених.

А тоді увійшла у вежу. Двері за нею зачинили двоє льодяних сторожів, і Релі відчула, як льодяний монстр потягнув їх із Веймондом кудись вбік. Кіара явно задивилася вслід уже давно зниклому Ровену, їй довелося підбігати, аби наздогнати полонених та льодяного монстра уже над самою ямою.

Релі оглянулася назад. Яма здавалася дуже глибокою, хоча сама її площа була досить невеликою. Унизу було темно.

― Вода, ― пробурмотів льодяний монстр.

Вочевидь, він мав на увазі, що на дні вода, тож ніхто не збирається їх туди спускати ― доведеться стрибати.

Зненацька заговорив Веймонд:

― Що ж. Тоді… зустрінемося внизу?

Він поглянув на Релі лиш на мить, а тоді, щойно льодяний монстр обрізав мотузку, що з’єднувала його з принцесою, кинувся вниз!

Де Вантелл помітно збентежилася таким раптовим стрибком, чому він узагалі зробив це, хоча їх іще ніхто не збирався скидувати туди силою!

― Я згадувала, що її супутник ― ще той розумник? ― зауважила Кіара, поглядаючи на льодяного монстра так, мовби він був її найулюбленішим співрозмовником.

Релі озирнулася на табір. Це місце явно ховало у собі багато загадок. І сумнівів тепер уже не було ― їх сюди заманили спеціально.

Викрасти Дзеркало Багатодушшя у Даріена… хто б іще міг це зробити, як не проворна й запальна Кіара? Проникнути в палац непоміченою, підсмажити кількох охоронців, а тоді… авжеж, за бажання вона могла обернутися полум’ям і зістрибнути із найвищої вежі задля втечі. А тоді, божевільно сміючись, бігти лісами Елесберта із Дзеркалом під пахвою…

Релі уявила цю картину надто чітко, та в ту ж мить перед її очима уже замахала рука Кіари:

― Ей, принцесо? Ти стрибати збираєшся, чи тобі допомогти?

Де Вантелл ступила декілька кроків назад. Льодяна істота вже обрізала її мотузку. Дівчина порухала руками ― в принципі, вона уже вільна. За бажання вона може прикликати тьму, це відволіче їх, і тоді…

Е ні, вона прийшла сюди не для того, аби в останній момент відступити. Ці двоє хотіли, аби вона була тут. Вони заманили її сюди спеціально. А, отже, аби з’ясувати, для чого, доведеться пограти за їхніми правилами.

Тож, ступивши крок назад у порожнечу, принцеса відчула, як її підхопив вітер. Вона падала униз, протягом кількох секунд спостерігаючи за тим, як Кіарине обличчя схиляється над ямою і слідкує за її падінням і кидає услід Чорну смерть зі словами:

― Лови свою зубочистку, мені вона непотрібна! Темрявою тхне аж занадто, бр-р!

Релі побачила, що кинджал направився униз слідом за нею, та поки що їх розділяла чимала відстань. Світло ранішнього неба почало поступово зникати, а тоді дівчину охопила цілковита темрява.

Прозвучав плескіт ― вона упала у воду. Глибина була немала, а темрява непроглядна.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))