― Гей, зачекай! ― Релі враз зірвалася з місця, намагаючись наздогнати дівчинку, силует якої промелькнув поруч із будинком на протилежному боці вулиці. Та щойно принцеса прорвалася крізь натовп людей, котрому якраз закортіло з’явитися у неї на шляху, як дівчинки і слід зник.

 Релі уже перебувала поруч з лісом, що починався за останнім двором, як у кущах неподалік почувся шурхіт. Різко поглянувши туди, принцеса гукнула:

― Гей, не бійся! Я хочу просто поговорити!

― Ваша Величносте… ― тільки встигли наздогнати Релі Лея та Ноа, як дівчина знову кинулась бігти.

З-за дерева показався силует дівчинки-підлітка у брудному одязі, що більше скидався на якесь шмаття. Вона прудко прошмигнула між деревами, а Релі ― за нею.

Досить швидко принцеса усвідомила, що дівчинка орієнтується в лісі краще, ніж вона думала, а тому в даному випадку знаходиться у позиції набагато вигіднішій. Знаючи, куди повертати, аби заплутати сліди і швиденько сховатися, дівчинка просто зникала на очах. Дерева буквально ховали її раз за разом, коли Релі дивилася під ноги, аби не спіткнутися об якусь корягу і не опинитися обличчям у землі. В один із таких моментів, нарешті підвівши голову, принцеса не помітила дівчинки на горизонті.

Зупинилася й стала озиратися, намагаючись знайти бодай якийсь слід… та ліс був густим, а зелень від вітру колихалася, ніби замітаючи сліди…

Й раптом Релі відчула… Було у цьому лісі щось таке… темне. Вітер наче співав словами, словами… мерців. Де Вантелл відчула холодок по шкірі, коли позаду неї неочікувано прозвучав чоловічий голос:

― Ну і що ти тут робиш, принцесо?

Релі не довелося навіть озиратися, аби зрозуміти, що то був той самий чоловік ― Реґон, голова групи селян, що мали намір сьогодні уночі вполювати монстра. Дівчина озирнулася спокійно, і вже збиралася ступити крок уперед, як…

― Ваша Величносте, обережно!!! ― то був голос Ноа. Він волав дуже голосно, несучись серед дерев, при цьому високо піднімаючи ноги, аби не зашпортатись на бігу об який-небудь корінь, яких тут під ногами траплялося чимало.

Релі заклякла, спрямовуючи на нього здивовані очі. В ту ж мить відчула поряд присутність іще когось.

― Прямо перед тобою, ― прозвучав нахабний голос Леї, і Релі, тільки після того, як обвела її очима, вирішила спрямувати погляд униз.

Просто в сантиметрі від її черевиків знаходився замаскований гілками і листям ведмежий капкан!

Зненацька Реґон, довкола якого з-за дерев зібралися ще двоє його дружків, голосно реготнув.

Релі ж спокійно підвела очі, поглядаючи на Ноа, у котрого душа пішла в п’ятки, таким вже блідим він був:

― Дякую. Справді, дякую. Було б дуже неприємно наступити на цю штуку… ― скривившись, вона знову придивилася до пастки, мовби прикидаючи, яких травм вона могла їй завдати.

Реґон реготнув знову, цього разу із ще більшим презирством. Підвівшись і провернувши в руці невеличку сокиру, якою він, мабуть якраз майстрував іще пастки, чоловік окинув Релі нахабним поглядом і зронив:

― Треба ж, я не помилився, ― обвів він її очима знизу догори. ― Ти і справді принцеса.

Лея та Ноа уже якраз стояли по обидва боки від Релі, і темношкіра виступила дещо вперед, явно показово торкаючись рукою свого пояса, де був закріплений бойовий батіг ― її основна зброя.

― Її Величність ― принцеса одного із королівств на Континенті.

― О, ― вишкірив нездорові зуби Реґон, озираючись до своїх товаришів, котрі починали реготати аналогічно противним чином, ― одного із тих, що тепер під владою Асавейри?

Обличчя Ноа пронизав лютий холод, рука смикнулася, проте до меча, закріпленого за спиною, не потягнулася.

«Вони вирішили заступитися за мене, видаючи неправду за дійсність. Чи значить це те, що вони дійсно бажають мені добра?» ― пронеслося в голові Релі. Поки що вона обрала тактику спостереження.

 ― Рано чи пізно Імператор Асавейри зажадає і ці землі, ― відчужено кинув Ноа, мовби прекрасно розумів, що означає словосполучення «імперія Асавейра», мовби мав можливість відчути його на собі.

― О… ― показово здивувався Реґон, ― бачу, я зачепив вас за живе, ― він підняв руки, в одній з яких між двома пальцями знаходилось руків’я сокири, і замахав ними нібито невинно: ― Не мав наміру принижувати тих, чия держава поневолена. Мої найщиріші вибачення, принцесо, ― останнє слово він проказав із явною уїдливістю, та Релі ні на мить не насупилася, поки її супутники із шкіри лізли, тільки б не накинутися на нього і не роздерти на шматки.

Звісно, де Вантелл знала, що їм це було під силу, ба ні, їм це було надто під силу ― будь-кому з цих двох достатньо клацнути пальцем, щоб ці нахабні людинки відправилися у світ мерців. Та дівчина розуміла ― цього ніяк не можна допустити.

Тож за звичкою вона ніяк не зреагувала на сповнені уїдливості слова й ввічливо посміхнулася, злегка вклоняючись перед незнайомцями:

― Вельми вдячна за такі теплі слова, бравий воїне. Насмілюсь поцікавитись ― ви готуєтеся до нічного полювання?

Одначе від цих слів Ноа і Лею тільки пронизала ще більша злість…

― Ви розставили пастки просто на стежці! ― Лея хоч і не мала більше наміру діставати батіг, проте стримати запал не змогла. ― А раптом хтось із селища йтиме і втрапить у них?!

Реґон лиш пройшов кілька кроків убік і відказав, змахуючи рукою:

― Тоді це будуть їхні проблеми. У всьому селищі відомо, що ми збираємося нині провести зачистку. Той, хто поткнеться сюди уночі, сам прирече себе на загибель. Полюючи на твар, ми не сумніватимемося і будь-хто, хто попаде нам під руку, буде негайно знищений.

― А як же дівчинка? ― раптом запитала Релі. Очі її стали такими проникливими, що Реґон, на секунду поглянувши на неї, аж забувся.

― Дівчинка? ― закліпав він очима. ― Яка ще дівчинка? ― а тоді мовби згадав, від одного доторку і шепоту на вухо одного з товаришів. ― А, дівчинка! Пх, ви про ту малявку що живе в лісі? Ми уже говорили їй, аби забиралася геть, але вона не розуміє людської мови. Тож це не наша справа, якщо раптово вночі вона вискочить з-за дерев і ми сприймемо її за монстра. На одного страшка у світі стане менше, ― додав він, зареготавши, від чого його друзі підхопили сміх.

― Страшка? ― перепитала Релі без жодної нотки докору у голосі.

Все ще сміючись, Реґон підтвердив:

― Угу, страшка. Ви ж бігли за нею, принцесо, невже не бачили її понівечену шрамами ліву сторону обличчя?

Та враз його штовхнув один з товаришів:

― Ліву? Та ж хіба ті шрами зліва?

Реґон крикнув:

― Та яка різниця!

― А я бачив, що справа… ― буркнув собі під ніс той чоловік, знизуючи плечима.

Реґон поглянув на Релі, але вона знову усміхалася своєю звичною ввічливою посмішкою:

― Прошу мене вибачити, шановні пани…

Поглянувши на своїх супутників на кожного по разу, Релі зібралася заглибитися у ліс.

Та Реґон знову окликнув її, махнувши рукою:

― Гей, принцесо! Ми попередили тебе! Сьогодні у лісі…

Де Вантелл махнула рукою аналогічно, навіть не обертаючись до нього:

― Так, так, ми зрозуміли, попадемося вам, і ви нас знищите! Тож давайте не попадатися один одному!

Лея та Ноа перезирнулися між собою, а тоді зрівнялися з Релі і швидко зникли між деревами.

Щойно їхній слід зник, один з товаришів Реґона пробурмотів:

― Це була погроза?

― Що? ― майструючи розтяжку між двома деревами, запитав голова.

― Те, що вона сказала, ― той чоловік був трохи товстуном, тож мисливська одежа виглядала на ньому дещо смішно. Руками він також щось скручував, схоже, гачок, який висітиме у повітрі з якоїсь гілки і активуватиме пастку-сітку. ― Вона ж мала на увазі, що нам слід остерігатися їх.

Реґон зиркнув на нього, наче на ідіота:

― Пф, і що вони можуть? Божевільна кучерява стерва із її іграшковим батогом і цей блондин з мечем, якого, боюся, ніколи навіть не тримав у руках.

І знову взявся до роботи. Якусь мить товстун крутив гачок у гладких пальцях, після чого пробурмотів:

― А принцеса?

Того разу до нього озвався третій товариш, чоловік із волоссям до плечей, що колов дрова кількома метрами далі.

― А що принцеса? Ти не чув, що вони сказали? Її королівство захопив імператор Маелор, вони біженці, от і ховаються тут, намагаючись вижити і заробити собі на хліб мисливством. Кляті нікчеми, ― пхикнув він і замахнувся сокирою, розколюючи колоду одним ударом.

Товстун потиснув губами:

― Але їхні слова про імператора. Ти думаєш…

Тепер його співрозмовник остаточно відволікся від коління дров:

― Що? Що він піде сюди? Пх. Та якби хотів, уже б давно це зробив. Скільки часу минуло, як він встановив контроль на більшій частині Континенту? Двадцять років? Більше?

Товстун опустив очі. Імперія Асавейра утворилася завдяки появі могутнього володаря на степових теренах, де довший час не існувало жодної стабільної держави, й народи, що жили там, постійно кочували з місця на місце. Спочатку могутній імператор Маелор, прославлений своїм стратегічним мисленням, припинив усі чвари всередині кочових племен, об’єднавши їх в одну державу західного зразка, ввів кілька основоположних законів і започаткував регулярну армію. Його стратегія полягала в тому, що він обіцяв людям, об’єднуючи їх у державу, не брати з них податки, натомість, якщо вони воюватимуть для нього.

Досить швидко йому вдалося захопити кілька слабких держав, із якими межували степи, й так на заході й сході Континенту вперше почули назву імперії Асавейра.

А тоді невідомо звідки взялася могутня армія, протистояти якій було просто нічим. І якщо східні держави Континенту здалися без бою, згодившись добровільно платити данину і продавати своїх жителів в якості рабів, то на заході війська Асавейри зіткнулися з потужним опором. Князівство Віделіс, будучи могутньою державою заходу, довго стримувало натиск… та невдовзі, опісля кількох років виснажливої боротьби, щити Віделісу пали.

Історія ця була добре відома кожному жителю Лантеї. Кожна дитина знала, що слід боятися не бабайки під ліжком, а істот пітьми ― відьом, заклинателів, перевертнів і… воїнів Асавейри.

Їх порівнювали із незнищенними істотами темряви, швидкими, мов вітер, смертоносними, мов яструб, і численними, мов мурашине гніздо…

Насправді, достеменно ніхто не знав, чи є у планах Маелора Жахливого, імператора Асавейри, завойовувати Лантею і держави на ній.

Ніхто не знав, хоча насправді кожен розумів, що забажай він цього, його бажання тут же здійснилося б. У його війська була сила, ніхто не знав яка і звідки, але вона була, і вона вже точно могла підкорити їх усіх одним махом.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))