― Як цікаво, ― пролунав спокійний голос Вея. ― Доволі могутні чари сховали його тут, і все ж, накопичивши достатньо люті, він навчився впливати на навколишній світ…

Принцеса пильно дивилася на юнака, котрий наблизився до них й витріщився на глечик. Щойно це сталося, глечик в руках Релі затремтів, мовби щулячись від страху. Брови Релі зійшлися на переніссі…

«Хто ж він такий?» ― і вона явно мала на увазі не хлопця в глечику…

Раптом принцеса дістала з-за пояса Чорну смерть. Не встигли Лея і Ноа зойкнути, як Релі, вихопивши із рук Вея глечик, з усієї сили устромила у нього кинджал!

Моментально він випав із рук принцеси, розбився, й хатину осяяло сліпучо-біле світло!

Краєм ока Релі помітила, ніби Вей вийшов трішки уперед, мовби захищаючи її від можливої загрози…

Та все закінчилось так само швидко, як і почалось, і перед ними уже стояв недолугий підліток з рудим розпатланим волоссям, довгим носом, веснянками і кривими зубами.

Ноа скривився в обличчі й не втримався від зауваження:

― Ну й потвора!

Релі:

― …

― П..принцесо? ― пробурмотів юнак із рудим волоссям, затинаючись і явно пропускаючи мимо вух уїдливий коментар Ноа.

Та в ту ж мить, як Вей знову зрівнявся з Релі і навіть обійшов її, аби продовжити готувати сніданок (ніби тут нічого й не відбувалося!), Лея виступила вперед й вигукнула із всією своєю нахабністю в голосі:

― Ей, ти! Гидка потворо! Як ти смієш говорити із Її Величністю?! ― в одну мить батіг Леї виявився розкинутим ледь не на всю площу невеликої відьомської хатини. Більше того, у процесі того, як Лея його діставала, батіг зачепив декілька банок з органами тварин і весь уміст з них при падінні вивалився на підлогу, обхлюпавши Ноа.

― …

Релі уже знала, що далі буде…

Ноа заволав, миттю оголюючи меч:

― ЯКОГО БІСА ТИ ВИТВОРЯЄШ?!!

― Ти це до мене???

А в наступну мить Релі уже довелося ухилятися від темних куль і світлових сфер, якими почали жбурлятися один в одного юні мисливці. Бідолашний рудий хлопчик, що з’явився з глечика, ошелешено позадкував і, торкнувшись спиною однієї з відьомських шаф, скинув на себе кілька сушених змій. Це злякало його не на жарт, він стрепенувся, заскавулів, скидаючи їх із себе… в наступну мить у шафу влучила темна сфера, запущена Леєю, і…

Релі дзвінко клацнула пальцями. Усі предмети, що опинилися у повітрі, так і зависли. Рудий хлопчик перелякано озирнувся ― завдяки магії Релі вдалося затримати шафу від падіння просто на нього. Запанікувавши, він тут же відскочив в сторону, до Вея, котрий подивився на нього так, мовби тут взагалі нічого не відбувалось, і продовжив нарізати сире м'ясо.

Лея та Ноа виявились сковані магією. Сфери світла та темряви, що зависли у повітрі між ними, моментально зникли.

Враз Релі проголосила, уже не здаючись такою добродушною, як раніше:

― Якщо хтось із вас збирається битись у моєму домі… ― обвела вона проникливо очима спочатку одну, а тоді іншого, ― тоді вам слід затямити одне-єдине правило. Будь-яка сила, застосована в цьому домі, буде обернена проти вас.

І, клацнувши пальцями, скасувала дію закляття. Відчувши свободу дій, Ноа і Лея вишкірились один на одного, явно намагаючись спепелити одним тільки поглядом, та тоді… до них раптово дійшло…

― Зажди-но… ― прищурився Ноа. ― Ти сказала… у твоєму домі???

― Це ж відьомський будинок!!! ― заволала Лея. ― І ти… ти спала тут із ним! ― вказала вона пальцем на Вея. ― Ваша Величносте, ти… ти… ти…!

Та в ту ж мить їх обох підхопив вихор тьми, що налетів просто нізвідки і, вхопивши обох, рвучко викинув із будинку. Двері зачинилися самі по собі, залишаючи крик юних мисливців надворі, і в будиночку запанувала тиша, яку ритмічно розрізали звуки стукоту ножа по дошці. Вей готував сніданок. Тут творився такий хаос, а Вей готував сніданок.

Важко зітхнувши, Релі направилась до рудоволосого хлопчика, на якому просто не було обличчя.

― Пробач мені за цей хаос. Та мої помічники полюбляють чинити безлад.

― О, не те, що полюбляють, ― не стримався від коментаря Вей. ― Це їхній сенс життя.

Релі на мить замислилася. Чи не казали юні мисливці, що знати не знають Вея?

А тоді замахала головою. Усе по порядку. Треба дізнатися, що це за хлопчик і чому він був у глечику. Всміхнувшись своєю звичною миловидною усмішкою, Релі поцікавилася:

― Мене звати Релі, а тебе як?

Хлопчик опустив блакитні очі з довгими світлими віями і пробурмотів:

― Н-норвел..

― І що ж ти робив у глечику, Норвеле?

Малий звів погляд і прокричав:

― Мене прокляли! Принцеса! Але… ― відвів він очі на стіл, на якому Вей уже приготував їжу, ― не ти… інша принцеса…

У ту ж мить до будинку без стуку зайшли Ноа та Лея, тихо, як миші.

― Як її звали? ― запитала де Вантелл.

Малий вигукнув:

― Кіара!

Це ім’я спровокувало появу численної кількості спогадів у голові принцеси. Вони цілою купою картинок ніби замелькали перед її очима, поки нарешті не звільнився один особливо чіткий…

То було свято Миру. Момент, коли усі королі оголосили промови, й було вирішено приступити до трапези. Хто з’їв основні страви швидше, збиралися біля солодкого столу, аби скуштувати вишукані десерти найкращих кухарів Медіаносу. Релі підходила туди із своєю служанкою, дівчиною азіатської зовнішності, Мей, коли побачила, як поруч із стійкою з кексами стоїть дівчина незвичайної вроди. У неї була засмагла шкіра, великі темні очі й довге темно-каштанове волосся, що грубими хвилями спадало на оголені плечі. Одягнена дівчина була у вишукане червоне плаття із голою спиною та ледь прикритим бюстом.

― Хто це? ― поцікавилася Релі у Мей. Вигляд принцеси на святі Миру дуже контрастував із образом дівчини в червоному ― у Релі був набагато скромніший вигляд, плаття мало світло-голубий відтінок й вирізи у ньому узагалі не можна було назвати відвертими. У волоссі у неї були квіти й невеличка сяюча діадема, на противагу важкій золотій короні на голові тієї дівчини і масивним золотим прикрасам у вухах, на руках та на пальцях.

Мей, одягнена у темно-червоне ханьфу, проказала:

― Це Кіара Лоран. Донька королеви Ізадори, принцеса Мерідії.

― Знайди собі щось випити, ― мовила на це принцеса і, навіть не озираючись на служницю, вирішила підійти до загадкової незнайомки в червоному.

Та Кіара обернулася швидше, ніж того очікувала вісімнадцятирічна Релі де Вантелл. Підійшовши до неї упритул і вишкірившись їй прямо в очі, принцеса Мерідії шепотом процідила:

― Невдовзі ти і все твоє королівство згорите у безпощадному полум’ї.

Ці слова закарбувались у пам’яті Релі разом із шоком, який вона відчула у той момент. Не було жодного сумніву, до сих пір, за всі свої вісімнадцять років життя у королівському палаці, Релі ще ніколи не відчувала такого лютого страху.

― Кіара, принцеса Мерідії, ― повторив Норвел, кліпаючи рясними світлими війками. Очі у нього, на відміну від самого обличчя, були дійсно дуже красивими.

― Королева, ― раптом прозвучав звичний жорсткий голос Леї. Релі навіть не второпала, в який момент ці двоє наважилися знову увійти в дім. ― Кіара Лоран ― теперішня королева Мерідії.

Раптово принцеса відчула, наче між нею і Норвелом, в принципі, не існувало ніякої різниці ― ніби у тому глечику вона сиділа разом з ним, й тому пропустила усі важливі події на Лантеї.

― Королева… ― задумливо прошепотів Норвел, поглядаючи на свої руки. Пройшло уже так багато часу, а він все ще був підлітком.

― І чому ж вона тебе прокляла? ― запитав тоді Ноа голосом анітрохи не добрішим, ніж у Леї.

Губи хлопчика затряслися, він стиснув руки в кулаки і стрілою метнувся до дверей із криком:

― Вона… вона пошкодує!!!

Та в ту ж мить наткнувся на невидиму перепону, схопився за ніс і звалився на спину.

Релі озирнулася на Вея. Якраз загрузивши м'ясо для смаження у камін, він підвівся і, клацнувши пальцями, сотворив перед рудоволосим хлопчиком невидимий бар’єр.

Та малий різко скочив на ноги й заволав:

― Випустіть мене!! Я повинен помститися їй! Вона… вона має заплатити за все, що скоїла!!!

Голосно хмикнувши, Лея склала руки на грудях й наблизилася до Норвела, обводячи його вкрай прискіпливим поглядом:

― І що ж вона скоїла??? Боюся, ти, дрібний поганцю, сам умудрився насолити принцесі. І то так, що вона, ще добре, що зглянулась над тобою і не наказала стратити…

Норвел вирячив очі:

― Стратити?? Вона любила мене!

Релі підійшла ближче, бо тепер в усій цій історії починала вимальовуватися якась картина, але тоді прозвучав уїдливий голос Ноа:

― Ха... Щоб сама Кіара Лоран і любила когось такого, як ти? ― проговоривши це, він поглянув на хлопчика так, наче той був справжнім сміттям.

Релі чомусь стало дуже шкода хлопчика. І поки Вей уважно на неї дивився, а малий намагався сперечатися із юними мисливцями, Релі замислилася.

«Я думала, що багато пропустила, але… Ні, Кіара точно не здатна на таке. Проклясти цю невинну дитину просто за її почуття, ні, це не про принцесу Мерідії».

У голові принцеси виникли чергові спогади.

Обличчя Кіари виглядало справді моторошно. Вісімнадцятирічна Аврелія де Вантелл уже почала відчувати, як по спині прокрадається холодок, а усі звуки довкола стають просто фоновими, як раптом Кіара розсміялася на весь голос і проголосила:

― Жартую. Насправді я не збираюся нічого спалювати, ― вона сміялася так щиро, і посмішка її була такою гарною, що Релі відчула себе ще більш ніяково. Звуки вечірки, спілкування світських осіб та музика, знову зазвучали у її вухах звичною какофонією. Та зненацька обличчя Кіари змінилося на стривожене. Вона прошепотіла: ― А от моя мама…

Релі насупилася:

― Що? Твоя мама?

― Вона психована сучка, ― кинула Кіара, роззираючись довкола, аби переконатись, що ніхто їх не підслуховує. А тоді, взявши принцесу під руку, підвела поближче до стола із десертами. Взяла один із кексиків, надкусила його, і з повним ротом, що геть не личило особі її статусу, запитала: ― Хіба ти не знала? ― пережувавши, Кіара дала Релі час на те, що усвідомити почути. Нарешті, ще раз озирнувшись, дівчина зашепотіла: ― Вона вже давно планує напад на Медіанос. Постійна посуха понищила всі запаси у нашій країні. Люди мруть від голоду, поки ми тут вдаємо, що повсюди мир.

Обличчя Релі змінилось у тривозі:

― Я… я можу якось допомогти?

Та Кіара кинула голосом абсолютно не стривоженим з цього приводу:

― Звісно, можеш. Попередь своїх. Моя мама налаштована рішуче. Батько уже давно не управляє армією. Вони нападуть наступного тижня.

Де Вантелл нічого не розуміла. Намагаючись триматись рівно, вона насупилась і запитала, жмакаючи пальці голубої рукавички на одній руці іншою:

― Чому… ти говориш мені про це? Чи не мала б ти…

― Мовчати? ― обличчя Кіари було сповнене юнацької чистоти. ― Я не хочу мовчати. Так, це несправедливо, що люди у моїй країні гинуть від голоду. Та ніхто не змушував їх сотні років жити в пустелі, із заздрістю позираючи на сусідні плодючі землі Медіаносу. Голод і смерті для влади моєї країни завжди були лиш приводом для війни. Насправді, на простий люд усім завжди було начхати. Та це наша справа. Твої люди не повинні гинути через це.

Релі випросталася й проказала, приковуючи до себе увагу всіх присутніх:

― Ні, це не могла бути Кіара. Вона б тебе не закляла, не прирекла б на вічні страждання у глечику.

Неочікувано Ноа склав руки на грудях, аби з винятковою проникливістю обвести Релі очима:

― Ваша Величносте, ти впевнена, що добре знаєш королеву? За останні десять років, після того, як її мама померла, вона показала себе не з найкращого боку. В принципі, від Ізадори її нічого й не відрізняє, хіба що ще більш виняткова жорстокість.

Лея закивала головою, підтверджуючи сказане. Релі насупилася:

― Жорстокість?

Ноа кивнув, а тоді розповів:

― Вона особисто очолила військо Мерідії, коли Медіанос почали розривати на шматки внутрішні чвари. Саме вона була першою, хто наважився напасти після розкриття і страти Короля. А Нордесте… вони узагалі не планували напад. Та дізнавшись, що Ізадора Лоран була отруєна ще на півдорозі із свята Миру, тут же направили свої війська у Медіанос.

Обличчя Релі пронизали змішані емоції. Вона опустила погляд, поки Вей дивився на неї невідривно… у очах його було щось таке травмуюче, щось, що мовби прямо зараз пожирало його зсередини…

«Значить… Ізадора померла. Це… невже це Кіара була тією, хто запевнив народ Мерідії і Нордесте, що це мої люди отруїли її маму…»

Та в ту ж мить озвався Норвел:

― Насправді… Я не усе вам сказав, ― звівши очі на усіх у відьомській хатинці, він проговорив: ― З самого початку це був лише я, хто любив її. І я ніяк не міг привернути її увагу, будучи королівським молодшим кухарем. Тож я… пішов до Колодязя бажань. І загадав бажання.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))