Зелений густий ліс вражав своїми масштабами і красою неторканої людиною природи. Трійця ступала мовчки, поки не озвалася Лея:

― Ох і противні вони.

Ноа одразу ж зіронізував:

― А ти б хотіла, щоб вони були іграшковими ведмедиками?

Лея зміряла суперника сердитим поглядом:

― Тьху на тебе.

― Дякую, що прикрили мене, ― озвалася тоді Релі добродушним голосом. ― Було б не дуже приємно, якби вони здогадались, хто я.

Ноа на це ніяк не відреагував, а от Лея, здається, на мить завагавшись, вистрибнула перед де Вантелл і випалила:

― То й що. Ти принцеса їхнього королівства, навіть якщо зараз ним править інша людина! Чому ти повинна цього соромитися? Чому…

Її слова тут же роздратували Ноа, він вискочив перед Релі також, аби шарпнути Лею:

― Гей! Замовкни! Ти…

Вони уже б знову зчепились у бійці, якби Релі не проголосила спокійним голосом:

― Ні, вона права, ― пройшло щонайменше дві хвилини, перш ніж вони рушили, і вона продовжила: ― Не потрібно соромитися свого походження і того, ким ти є насправді. Ви знаєте, хто я, і ви мене не засуджуєте. Але не всі такі, як ви.

Та Лея не вгавала:

― З чого б іншим засуджувати тебе? Що ти зробила?

І це було цілком логічне питання. Звісно, для того, хто зовсім не знав справжньої історії Аврелії де Вантелл, спадкоємної принцеси Медіаносу.

«Якби все було так просто», ― пролунало у голові дівчини, і вона сказала, трохи помовчавши перед тим:

― В очах свого народу я ― зрадниця держави. Зрадниця корони, персона нон ґрата. Інакшими словами, шлях мені на гільйотину або під ніж ката. За ті п’ять років, що я скиталася по країні, я чинила чимало такого, за що сама до сих пір не можу собі пробачити. А якщо вже є речі, які я не можу пробачити собі сама, з чого б іншим їх мені пробачати?

Лея поглянула на неї вкрай набурмосеним обличчям. Уся її фізіономія юної воїтельки тільки і натякала ― вона не готова миритися з цими словами.

І Релі все це було до болю знайомо. Будучи такого ж віку, як Лея зараз, вона була впевнена, що здатна на все, що може творити добро і залишатись в очах людей все такою ж принцесою, що її ніколи не засудять за бажання допомагати людям, що її ніколи не змішають з багном просто за її погляди і переконання, що відрізняються від переконань більшості.

Та тепер, коли їй уже було тридцять, і досвід пережитого за плечима рівнявся тисячам кілометрів пройденого шляху і сотням різних ситуацій, Релі була впевнена ― вона страшно помилялася.

Насправді, у цьому світі ти можеш бути обсипаним золотом правителем із гнилою душею, і тебе будуть обожнювати; і так само ти можеш бути найдобрішим у світі селянином із бажанням щастя й миру усім, але тебе змішають з лайном тільки тому, що в очах більшості ти ― просто брудний селюк і переконання твої не варті і крихти золота з імператорського двору.

Нарешті, озвався Ноа, котрий, до слова, здавався Релі трохи старшим за ледве вісімнадцятирічну на вигляд Лею:

― Тобто ти вважаєш, що ці ідіоти закидали б тебе грязюкою, якби дізнались, хто ти? Ти гадаєш, тут, у цій їхній глушині кленового сиропу, узагалі тямлять у політиці країни? Хто і ким був? Та їм заледве добре знати ім’я теперішнього правителя і дурні чутки, що ширяться околицями. Та що з них правда! ― тільки й махнув хлопець рукою.

Та Релі повернула до нього голову і кивнула:

― Саме так, чутки. Чутки ― це іноді сила набагато більша за правду. Чутки нас лякають, чутки нас заспокоюють, чутки дають нам те, чого хочемо ми самі. Правду ж не так легко підлаштувати під вигідну позицію. Тому ми завжди обираємо вірити чуткам, аніж правді, навіть якщо вона нам доступна.

Ці слова явно змусили обох юних людей замислитися. А Релі не було про що й думати ― з часу, як вона прокинулася від п’ятирічного сну, світ не зазнав жодних змін, як не зазнали змін і люди.

Зрештою, коли трійця вже дійшла думки, що безцільне бродіння лісом не здатне привести їх до дівчинки, на горизонті показалася велика поляна, а на ній ― чималий дерев’яний будиночок, явно збудований чиїмись дуже невмілими руками.

Сама будівля здавалась зовсім несиметричною, а будівельні матеріали застосовувалися вкрай хаотичні, інакшими словами, для будівництва було використано все підряд.

Підійшовши до пошарпаних дверей, Релі спочатку постукала, а тоді, не дочекавшись відповіді, прочинила двері сама.

Будиночок мав всього одну кімнату, захаращену різним мотлохом, посеред якого виділялося старе ліжко із такою ж старою полатаною постіллю, стіл, завалений різноманітними старими книгами і сувоями, а також цілою купою свічок. І, якщо увагу Ноа та Леї привернули намальовані мешканцем цього будиночку картини на стінах, то Релі вдалося віднайти серед всього цього хаосу досить вагому річ.

У будиночку, виявляється, було два спальних місця. Одне являлося звичайним ліжком, а інше… більше скидалося на місце для собаки. У кутку будинку було накидано багато подушок, частина із яких була розірвана і пух з них валявся тут і там. А над ними… Релі простягнула руку, аби торкнутися заіржавілих ланцюгів, міцно прикріплених до стін та підлоги, в яку було вбито важкі каменюки. Окрім того, по всій стіні в цій ділянці будиночку виднілися жорсткі подряпини, мовби їх наніс зовсім не собака, а величезний тигр, або ж ведмідь.

Принцеса відчула, як Ноа і Лея опинилися позаду неї, також зацікавлені нанесеними подряпинами.

Першим своє припущення висловив Ноа:

― Перевертень?

Релі кивнула, підвелася і озирнулася до юних мисливців:

― Але… якщо перевертень і дійсно викрадає всіх цих дітей… як він робить це так непомітно? Як обходить залізо? Як узагалі торкається його?

Погляд принцеси одразу ж впав на залізні предмети побуту в будиночку ― кочергу біля саморобного каміна, сокиру для колення дров, а також металеві відра для води і казанки для приготування їжі.

― Крім того… мотив, ― принцеса поглянула на своїх супутників, мовби вчителька у школі, ― який може бути мотив у дівчинки, яка живе в лісі, творити таке з людьми в селищі?

Ноа лиш знизив кутиками губ. А Лея поспішила пробелькотіти:

― То, значить, вона живе тут не одна. Вона може й не бути перевертнем, а просто давати йому прихисток. Наприклад, навіть, ось ці два ліжка, ― показала вона пальцем спочатку на «собаче» місце, а потім на нормальне ліжко в іншому кінці кімнати.

Релі замислилася, торкаючись рукою скроні.

― Так, це могло б також пояснити наявність залізних предметів у будиночку, оскільки перевертні не можуть торкатися заліза.

― Але все одно, як він заходить у будинки? У більшості жителів залізні двері, або пороги ― через них перевертню не переступити, ― змахнула рукою Лея. ― Дівчинка-страшко настільки зла на людей із селища, що сама заводить його всередину? І він при цьому жодного разу не намагався її зжерти?

― І не тільки її, ― зауважила Релі. ― Усі жертви зникли. Жодна дитина не була розтерзана на місці. Перевертні не здатні стримувати себе у повню, єдиний спосіб нікому не нашкодити, це прикувати себе, або одягнути алевіати, що стримуватимуть звірину сутність.

Ноа нахилився, аби оглянути «місце для перетворення». Уважно обдивився кам’яні плити, вдовбані в землю, і ланцюги, прикріплені до них.

― Жодних сумнівів, якщо це будинок тієї дівчинки, вона пригріла у себе песика. Величенького такого песика, ― зіронізував він, підводячись.

Та у Релі уже назрів план. Вона зиркнула нагору, на балки-перекриття, що утримували дерев’яний дах, і проголосила:

― Залишимось до приходу мешканців тут. Тільки побачивши на власні очі, знатимемо точно, скільки людей тут живе і хто перетворюється.

Чекати довго не довелося. Тільки Ноа почав скаржитися на те, що його тіло заклякло від скрюченої пози, як прозвучав скрип ― і двері в будиночок відчинилися.

Усередину увійшла невисока дівчинка років чотирнадцяти, із довгим, густим і дуже брудним темним волоссям у такому ж полатаному брудному платті коричневого-сірого кольору. Обличчя її у ділянці чола пронизував моторошний глибокий шрам. За спиною вона тримала палицю із наткнутою на неї тушкою білки.

― Ну і потвора! ― не втримався від коментаря Ноа.

Трійця могла спілкуватися шепітною мовою в силу того, що балки знаходилися доволі високо, та й засіли вони далеко від входу, сховавшись за сіном, складеним на балках, очевидно, на зиму.

Де Вантелл ніяково озирнулася до Ноа, аби зауважити:

― Не варто так відгукуватися про бідолашну.

Ноа миттю зблід. На його обличчі так і було написано: «Бідолашну? То це вона тут бідолашна? Зараз перекинеться на звіра і зжере вас, хто тоді буде бідолашним???»

Та поки Лея подумки реготала із Ноа і того, як він отримав словесного прочухана від принцеси, Релі якраз про дещо замислилася: «Хіба ж ці селяни в лісі не казали, що у дівчинки шрам на правій або лівій стороні обличчя? Навіть, якщо вони не запам’ятали, з якого боку саме, не можна ж так помилитися, коли чітко видно, що шрам на чолі!»

Тим часом дівчинка уже очистила білку від хутра і вклала у казанок, а тоді, залишивши його на столі і, схопивши садові ножиці та відро, поспішила вийти із будиночка.

В ту ж секунду принцеса одним стрибком зіскочила з балок і опинилася посеред кімнати. Ноа та Лея не без здивування зробили те ж саме.

Ноа засичав першим:

― Ей, вона може повернутися в будь-яку мить!

Релі спокійно відповіла:

― Вона пішла на город, ― на цьому моменті обоє, і Ноа, і Лея, здивувалися ― коли ж це Релі встигла рознюхати, що біля будиночка є город? ― Ми йдемо прямо зараз.

І рушила до виходу.

Лея тут же заперечила, шепітно вигукуючи:

― В сенсі ідемо? А хіба не твій був план залишитися й спостерігати, що тут коїться?

Релі тільки озирнулася через плече, аби всміхнутися й сказати:

― Я уже дізналася усе, що потрібно.

― …

― …

І справді, принцеса уміло дивувала обох юних мисливців навіть тоді, коли вони думали, що їх уже неможливо нічим шокувати.

Нове місце засідки виявилося зручним яром неподалік від будиночка. Коли стемніло, стало зрозуміло ― аби помітити їх тут, знадобиться точно знати, що вони там є, інакше ж, навіть з допомогою кількох людей і безлічі ліхтарів, помітити їх неможливо.

Нарешті, коли усі вмостилися, Ноа запитав із явною недовірою в голосі:

― Можна поцікавитися, і що ж ти дізналася, Ваша Величносте?

Він говорив так, бо для нього їхнє коротке перебування в будиночку не дало жодних нових відомостей; він не розумів, звідки Релі могла дізнатися більше, ніж вони, хоча перебувала у тому ж місці і бачила все те ж саме.

Та принцеса проголосила:

― Дівчинка живе у будинку сама. Вона принесла лише одну білку на вечерю, що недостатньо навіть для такої худенької і маленької особи, як вона. Сьогодні повня, вона спеціально не влаштовує собі ситну вечерю, щоб ослабити себе, не дати звіру мати повну силу. Шрами на її обличчі ― ще один доказ, що вона ― перевертень. Селяни стверджували про бокове розташування шрамів, і навіть якщо вони могли помилитися із правою чи лівою стороною, із чолом не сплутаєш. А це означає тільки одне. Шрами з’являються у неї щоразу нові. А старі повністю заживають…

― …у зв’язку із здатністю перевертнів заліковувати рани швидше, ніж будь-хто з істот пітьми, ― завершила за неї Лея. ― Ти й справді часу дарма не гаяла… Ваша Величносте, ― останнє вона додала явно із поваги до наставниці.

― Але ж як вона тоді торкається заліза? ― не міг второпати Ноа.

― Окрім того, ― збиралася продовжити Релі, як тут же замовкла ― двері будиночка відчинилися.

Із нього вийшла дівчинка і, прудко накинувши на голову капюшон чорної накидки, рушила просто уперед. Усі троє тут же пригнулися, але вона пройшла повз них стрілою, тримаючи курс кудись дуже цілеспрямовано…

Не промайнуло й кількох секунд, як Релі шепнула:

― Уперед!

Трійця схопилася, аби не втратити дівчинку із ліхтарем в руках із виду, поки ліс все набував темряви… темряви, що цієї ночі наповниться особливою магією ― магією повного місяця.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))