― Колодязя бажань??? ― здивувалася Релі. ― Зажди-но, Колодязь бажань ― це не вигадка???
Норвел нічого не сказав, лише продовжив:
― Все своє життя до прокляття я прожив у Сандвікені. Про Колодязь бажань здавна ходили різні чутки, в які я особливо не вірив. Та якось мені довелося на власні очі побачити його магію. Моя бабуся торгувала на ринку, і у вечірній час, коли моя робота була закінчена, я частенько допомагав їй. Так і сталося, що став свідком того, як один із торгашів з протилежного боку вулиці раптово розбагатів.
― Ну, розбагатів, то й що? ― кинув тоді Ноа. ― Може, у нього просто справи пішли вгору, ти про це не думав? І взагалі, як ти опинився тут, у глушині Медіаносу, якщо все життя жив у…
Релі навіть не хотіла це коментувати. Юні мисливці зовсім знахабніли! Хіба ж не очевидно, що після перетворення на глечик, бідаку продали на ринку! Адже як іще він міг опинитися так далеко від батьківщини???
Норвел пропустив слова Ноа мимо вух:
― Цей чоловік не просто розбагатів. Його справи завжди були паршиві, товар продавався просто жахливо, ще й місцеві діти-безхатьки постійно обкрадали його лавку. Старик був хворий, не міг наздогнати злодюжок, а в один день… він не лише зненацька розбагатів, його хвора нога раптово вилікувалась і… він взявся трощити свою лавку ціпком, тільки й викрикуючи: «Так! Так! Нарешті прийшла справедливість!» А ще через кілька днів ми всі, торгаші з тієї вулиці, були запрошені на чай у його будинок. І, чорт побери, то був маєток! Маєток, як у якого-небудь чиновника!
Релі замислилася. Те, що розповідав Норвел, дуже добре уявлялося, тож вона могла приблизно уявити, якого повороту історія набуде далі.
― Я розумів, що то була магія. Його багатство і здоров’я ― результат якогось магічного ритуалу! І я спитав… по секрету, тихенько, окремо від всіх. І він розповів мені про Колодязь. Про те, як прийшов туди, як загадав бажання і як на наступний день усе здійснилось.
― Так просто? ― насупився Ноа.
― Авжеж, просто так нічого не буває, ― зауважив Вей, закінчивши готувати сніданок. ― За будь-яку магію потрібно платити.
Норвел розгубився:
― Але… він мені більше нічого не сказав. Лиш тільки… ― хлопець раптово замислився.
― От тільки що? ― кинула Лея.
― Здається, його донька… ― ледь чутно зронив Норвел. ― Опісля кількох днів занедужала й померла. Казали, начебто, якась інфекція…
Тут же Вей сплеснув у долоні:
― Ось і плата!
Де Вантелл багатозначно поглянула на нього, а тоді піднесла зігнутий вказівний палець до нижньої губи.
― Значить, за своє багатство і здоров’я він пожертвував здоров’ям доньки.
― Старий покидьок! ― не втрималася від коментаря Лея.
― Але… ― раптом озвався Норвел. ― Я… я теж пішов до Колодязя і теж загадав бажання. І воно здійснилося. Справді здійснилося. Кіара ніколи навіть не дивилася на мене, а на наступний день ми поговорили! А ще за кілька днів почали гуляти і навіть поцілувалися! Що це іще, як не магія??? І… ніякої плати не було. Уся моя сім’я не мала жодних проблем, і я теж…
Та зненацька хлопчина отримав стусана від Леї:
― Малий паршивець! Хто його знає, а раптом плата настигла когось іншого???
Норвел опустив очі:
― Про це я не подумав…
― Що ж було далі? ― поцікавився Вей, усівшись за стіл прямо за Релі, від чого та відчула якийсь дивний приплив жару від одного лиш його голосу.
Норвел зім’яв губи, але продовжив:
― Щастя тривало недовго… в одну з наших зустрічей Кіара сказала мені, що більше не хоче бачитись. Що не кохає мене, і я повинен залишити спроби із нею зустрітися. Я… звісно ж, намагався, та кожного разу, коли я підходив до неї, вона дратувалась, і якось мені навіть довелося відвертатися від свічок, які вона жбурнула у мене! Я… я міг загорітися!! Я крикнув їй, що кохаю її, що готовий боротися, але вона була непохитна. Сказала, що закляне мене, якщо я не відступлю!
― От же ж! Я так і знала! ― змахнула рукою Лея.
― Й невдовзі… все збулося. Якось я прокинувся із розумінням того, що більше не знаходжусь у своєму ліжку. Я був у глечику! Я був зменшений до розмірів долоні і знаходився в глечику!! ― у відчаї закричав Норвел. ― Я намагався кричати на поміч, зробити бодай щось… та я стояв на полиці у своєї ж бабусі! Нічого не розуміючи, вона продала мене!!!
― …
― …
Обличчя Леї і Ноа були просто кам’яні. Релі, однак, і досі перебувала в роздумах. Нарешті, коли розповідь Норвела була завершена, принцеса проказала:
― Гадаю, усе далеко не так просто. Якщо не було розплати за бажання, значить, не було і магії, ― ці слова прозвучали так впливово, що Норвел весь аж сполотнів. ― Цілком імовірно, що Колодязь ― таки й справді вигадка.
Лея:
― ???
Ноа:
― ???
― Але ж… я був глечиком!! ― заволав Норвел. ― Що це, як не магія???
― Хочеш сказати, Ваша Величносте, ― проговорила Лея крізь зуби. ― Що цього страшка принцеса Мерідії покохала за власним бажанням???
Втрутився Вей, проговоривши шовковим голосом:
― Не всі королівські особи ― бездушні скотини. До того ж, мені здається, чи у Її Величності є підстави вважати теперішню королеву Мерідії цілком здатною на подібні речі?
― Подібні речі, це що з…? Кохання до страшка, чи перетворення його на глечик??? ― задав доречне питання Ноа.
Релі поглянула на Вея, а тоді проказала, звертаючись до Норвела:
― А ти… зможеш відвести нас до Колодязя бажань?
***
Сандвікен, Мерідія, п’ять днів по тому
― І це він? Колодязь бажань? ― вигнув брову Ноа, коли всі п’ятеро стояли посеред вічнозеленого південного лісу, на пагорбі, з якого відкривався вид на Сандвікен. На невеличкій поляні поруч зі стежкою знаходився круглий кам’яний колодязь, з вигляду цілком звичайний.
Релі першою зазирнула всередину, поки Ноа та Лея підходили з іншого боку. Норвел залишався осторонь, мовби ця штука наводила на нього невимовний жах. Вей же взагалі роздивлявся краєвид на океан, який відкривався за нечисленними деревами. Обличчя його було знудженим, мовби вся ця історія з Колодязем зовсім його не цікавила.
― Що потрібно робити? ― запитала принцеса.
Норвел махнув рукою:
― Просто… подивитись на воду і загадати бажання.
Де Вантелл так і зробила. На подив усіх присутніх, вона зазирнула в Колодязь, і проказала з урочистою інтонацією:
― Я бажаю, аби… ― довелося трішечки подумати, і за той час Вей, вочевидь нарешті зацікавившись, підійшов до принцеси, аби поглянути через її плече. Принцеса рвучко витягнула Чорну смерть з-за пояса так, що Вей аж відсахнувся, і проговорила із повним захопленням: ― Аби мій кинджал тут же перетворився на шматок смачного пирога!
― …
― …
― …
Вей раптово розреготався на весь голос, а Лея, переборовши шок, підскочила із зауваженням:
― Ваша Величносте, якщо ви хочете їсти, так і кажіть! Але не… ― її рука так і потягнулася до обличчя…
Авжеж, хто ж іще став би при здоровому глузді ось так от бажати, аби вкрай рідкісний і неймовірно могутній кинджал перекинувся на якийсь там шматок пирога???
Релі із явним захопленням стала роздивлятися кинджал. Та нічого поки не відбувалося.
― «Тут же» навряд чи спрацює, ― проговорив Ноа. ― Малий паршивець сказав, що чоловік розбагатів на наступний день, та і королева Мерідії…
Та Норвел заперечив:
― Неправда, той старик забажав розбагатіти «від завтра», а я нічого не говорив про терміни…
― …
― …
― Негоже так ставитися до зброї виняткової могутності, ― неочікувано Вей вихопив із рук принцеси кинджал і став його роздивлятися. ― Але ти, Ваша Величносте, схоже, усе прорахувала, ― зрештою, сказав він, повертаючи Чорну смерть власниці.
Релі всміхнулася, засовуючи кинджал за пояс і явно не боячись, що він раптово обернеться пирогом:
― Так і є. У цьому колодязі немає ні крихти магії. І кожен з вас зрозумів би це, якби спробував зосередитися.
― Але… ― насупився Ноа. ― Як тоді хлопця обернули на глечик?
― І як торгаш розбагатів? ― додала Лея.
Та озвався у відповідь уже Вей, у котрого висновків про ситуацію, як виявилося, було не менше, аніж у Релі:
― Усе просто. Перше, Кіара Лоран дійсно покохала хлопця з власної волі. Друге, торговець розбагатів і вилікувався й справді завдяки магії. І третє…
― Торговець розповів Норвелу не все про Колодязь бажань, ― завершила за нього де Вантелл.
Розвернувшись до юних мисливців та юнака, Релі та Вей справили на них абсолютно шокуюче враження.
― Н-не все?.. ― здивовано зронив Норвел.
― Ну звісно, ― розвів руками Вей. На його устах грала легка усмішка. Виглядало так, наче розгадати цю загадку для нього було простіше простого. ― Став би торговець, що розкрив секрет довголіття і багатства, ось так от розкривати усе якомусь там хлопчакові! Відправити до місця, чому б і ні. Приховати деталі, що вирішують все ― тільки так.
Норвел розчаровано опустив очі:
― А я думав…
― Так це ж круто! ― в одну мить обхопила його за шию Лея, мовби вони були давніми друзяками. ― Виходить, королева Кіара і справді кохала тебе!
― Тоді… тоді чого вона закляла мене?
Тут уже відповіла Релі:
― Це… це була її мама. Ізадора. Дізнавшись, що її донька ушивається із простим кухарем, вона несказанно розлютилась. Коли слова доньку зупинити не змогли, тодішня королева Мерідії переходить до дій.
Усе це досить добре уявлялося в голові.
― Ні! Мамо, я кохаю його!
― Сина кухаря? ― презирливо окинула поглядом Ізадора доньку. ― Ти у своєму розумі? Ти принцеса! Спадкоємиця трону могутньої держави! Та ти повинна графам і лордам відмовляти, шукаючи серед них найдостойнішого!
― То й що?? Яка різниця, яке походження, якщо я люблю його?!
Та Ізадора процідила, наближаючись до доньки упритул:
― Тобі ― ніякої. А мені достатня, аби втрутитися.
― Що?! Ні, мамо! Мамо, я розійдуся із ним! Я скажу, що не кохаю його, тільки не… не… не убивай його!!
― О, ― стиснув губи Ноа. ― Це цілком в дусі Ізадори.
― Та все ж, ― повела далі Релі, ― вона вирішує вчинити інакше. Імовірно, також знаючи про Колодязь, тодішня королева Мерідії приходить сюди… та не з порожніми руками.
Знову наблизившись до Колодязя, Релі дістала із гаманця срібну монетку, яка тут же в її пальцях обвилася білою й чорною магією. Клацнувши пальцями, Релі відправила монетку просто униз. Усі, крім Вея, обступили Колодязь.
Релі випросталася й проголосила, знову тримаючи у руці Чорну смерть:
― Я бажаю, аби…
Та не встигли її уста зронити слова бажання, як зненацька просто перед усіма з’явився густий фіолетово-чорний дим! А разом із ним і монетка, яку Релі кинула у Колодязь. На мить здивувавшись її появі у руці, Релі підвела очі на дим.
Звиваючись і шаленіючи, він всмоктався у землю, і з нього показалася жінка у досить нестандартному одязі. На ній була темно-фіолетова парчова накидка, під нею чорний сюртук, дещо подовжений ззаду і вкорочений спереду; під ним проста лляна роба із широким вирізом на грудях, випуклості яких, однак, розміром не вражали. Рукави сюртука виявилися вкороченими, тож об’ємні рукави роби звисали вниз. На ногах у жінки були шкіряні штани й високі чорні шнуровані чоботи. Корсет, одягнений зверху на робу, акцентував на вельми тонкій талії; та й узагалі, жінку важко було назвати товстою. Ростом вона, однак, виявилась доволі низька, хоч і стояла зараз на підвищенні й здавалася вищою за усіх. Волосся мала довге, чорне й дуже хвилясте.
Та найбільше вражали шкіра та очі незнайомки. Шкіра мала якийсь неприродно зелено-сірий, землистий відтінок. Райдужки ж очей в принципі здавалися більшими, ніж у звичайних людей, а колір їх був блискучим золотаво-янтарним.
Уздрівши погляди усіх п’ятьох, незнайомка, вже точно відьма, широко посміхнулася і зареготала, змахнувши обома руками, шкіра на яких виявилась такою ж землистою і блискучою, як і на обличчі. На світло показалися її гнилі чорні зуби і такого ж кольору довгі нігті.
Переставши реготати, відьма проговорила артистичним голосом:
― Справді бажаєш, аби я перетворила цей кинджал на пиріг???
Релі мовчки поглянула на Чорну смерть. Норвел злякався одного вигляду відьми так сильно, що аж позадкував. Ноа та Лея, насупившись, потягнули руки до рукояток зброї.
Та тоді наперед вийшов Вей у своїй звичній розслабленій манері. Обвівши відьму проникливим поглядом зелених очей, він розвів руками:
― Ось і причина істинна «Колодязя бажань». Було неважко здогадатися, що це твоїх рук справа, Ірвін.
Останнє ім’я він проговорив із особливим акцентом, від чого Норвел миттю насупився:
― Ірвін?
― Відьма-Прародителька, ― швидко пояснив Ноа, залишаючись все таким же насупленим і готовим в будь-яку мить вихопити меч. ― Та, Що Укладає Угоди.
― Із нею краще не зв’язуватися! ― процідила Лея крізь зуби. ― Усі угоди мають свою ціну, зазвичай вигідну лише для неї!
У ту ж мить Ірвін ступила крок вбік, аби розгледіти Релі за спиною Вея. Обличчя її змінилось справжнім захопленням, вона проговорила все таким же артистичним голосом:
― Треба ж, не думала, що ми знову зустрінемося, принцесо!
Але Вей і собі ступив крок убік, закриваючи Релі від погляду відьми. На обличчі його блиснула небезпечна усмішка:
― Це ваша остання зустріч.
― О, ― брови Ірвін артистично полізли догори, вона вишкірилась у противній посмішці: ― Не забігай наперед, юначе. Зустріч із всемогутньою Ірвін ніколи не буває останньою! Все ж таки… ― відьма прищурилась, уважно розглядаючи Релі позаду Вея, ― ніколи не знаєш, коли знадобляться послуги наймогутнішої відьми на світі, ― з особливою інтонацією пробелькотіла вона.
Ноа не втримався:
― А чи не зависокої ти про себе думки, відьмо?!
― Зависокої думки??? ― так і отетеріла Ірвін. ― Я і є наймогутніша! До мене звертаються королі й королеви з бажанням про багатство, владу і силу! І я виконую всі їх бажання, в обмін на певну плату… ― Ірвін виявилась до біса харизматичною особою, яка уміло грала своїми великими котячими очима, а жестикуляція її рук та гнучкого тіла тільки й додавала загальному образу неабиякої проникливості. ― Істина така, що кожен, хто чогось бажає, завжди має чим заплатити, будь-то бідняк, чи істинний багач… для кожного своя ціна. Я можу здійснити все, за виключенням одного… є у світі лиш одна недосяжна мені магія… повернення мертвих до життя, ― завершила вона артистичним шепотом, обводячи очима всіх присутніх.
На цьому моменті, мабуть, можна було подумати, що як же це відьмі Ірвін непідвласне воскресіння мерців, якщо геть недавно це зробила недосвідчена дівчинка-веркастр, котра заклинала пітьму? Та в даному контексті ішлося зовсім про іншу річ. Одне діло, оживляти мерців, і зовсім інше ― воскрешати мертвих, повертати їх до життя.
Дівчинка-веркастр зуміла оживити мерців, себто мертві тіла тих дітей, та вони були не більше, ніж просто бездушні зомбі, істоти без свідомості, які повністю підкорялися силам пітьми дівчинки. У цьому випадку закляття було неважким, і осягнути його дійсно могла навіть така юна заклинателька, у якої були ціль, бажання і наполегливість. Та отримані в ході заклинання живі мерці являлись просто оболонкою, живим трупом.
Воскресити ж мертвого по-справжньому, повернути йому душу, свідомість, і щоб при цьому померла людина дійсно повернулася собою, було неможливо. Не існувало на світі жодного заклинання і жодного заклинателя чи відьми, яким би це було під силу. І навіть Ірвін, відьма-Прародителька, Та, Що Укладає Угоди, не могла здійснити подібного роду бажання.
― Значить, ось чим ти займаєшся?! ― викрикнула Лея, витріщившись на відьму і діставши свій батіг. ― Люди приходять до Колодязя, кидають магічну монетку, і вуаля! Ось же й ти! ― у голосі Леї аж пашіла лють. Релі аж замислилася, чи не було у неї якогось минулого із Ірвін, скажімо, чи не доводилось їй також кидати монетку.
― Ну, не обов’язково кидати монетку в колодязь, ― невинно знизила плечима Ірвін, зводячи брови. ― Достатньо, щоб монетка була насичена магією, і той, хто підкидає її, істинно бажав здійснити своє бажання.
Та в ту ж мить з-за Леї та Ноа вискочив Норвел. Його обличчя аж пашіло від злості:
― Значить, це ти… ― звів він на Ірвін насуплений погляд. ― Ти прокляла мене! Хто то був? Хто просив тебе про це???
На цьому моменті лісом прокотився єхидний смішок. Ірвін заходилася від інтриги. А тоді, розвівши руками, пробелькотіла:
― Я не розкриваю імен своїх замовників просто так… одна із частин Угоди, любчику!
― Тоді… ― Норвел ненадовго опустив очі, а тоді, різко звівши їх, пропищав: ― Тоді я укладу з тобою угоду! Скажи, хто це був, і я…
Від такого повороту подій Ірвін аж зайшлася від захоплення, та неочікувано прозвучав крижаний голос Вея:
― Угоди не буде.
Юнак так різко повернувся до Релі, вихопив із її рук монетку і одним стисненням між вказівним та середнім пальцями знищив її в порошок, що Релі навіть кліпнути не встигла.
Щойно це сталося, і Вей зсипав порошок собі під ноги, Ірвін, яка шалено посміхалася, окутав чорний дим. В одну мить він огорнув її повністю і зник безслідно, як і появився.
Норвел був не в собі від шоку…
Вей холодно кинув, дивлячись на нього:
― Не варто укладати угоду з Ірвін, телепню. І так зрозуміло, що тебе прокляла давно уже мертва королева. Більше ніщо не заважає тобі бути з Кіарою Лоран, але, запам’ятай мої слова, теперішня королева Мерідії на тебе й оком не гляне. Так що забудь і змирись.
Сказавши це, хлопець поспіхом відійшов убік, аби знову поглянути на океан, вид на який звідси відкривався просто вражаючий.
Релі знайшла себе у деякому сум’ятті. Поява Прародительки викликала у неї відчуття внутрішньої тривоги. Ірвін була тією, хто врятував її від загибелі у той роковий день, коли вона, будучи Владичицею Воронів, прийняла рішення покінчити із собою. Це саме Ірвін створила наймогутніші у світі алевіати, аби стримати усередині неї тьму, що от-от мала повністю поглинути її… одначе… Прародителька ніколи не робила нічого з власної волі. Чиїм же бажанням було урятувати її і… яку ціну довелося заплатити?
Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))