Льодяна стріла, запущена на нереальній швидкості, розсікала ліс. Вона безсумнівно влучила б у ціль, якби Релі не упіймала її просто перед своїм обличчям. Від цього невідомо звідки налетіла сильна ударна хвиля ― волосся принцеси ефектно розвіялось в сторони.
Веймонд зіскочив із землі. Та тут же з усіх сторін їх почали оточувати дивні льодяні істоти. Вони вилазили буквально з-за дерев, хоча не було жодних сумнівів ― раніше їх там не було.
Істоти мали людські тіла, лиш тільки практично повністю складалися з льоду. Обличчя у всіх були однакові ― з противними рисами, великим гачкоподібним носом, широким ротом і чорними очима. Вуха у всіх були загострені, як у фейрі. А зброя в руках яка тільки хочеш ― від мечів до томагавків, починаючи із сокир і закінчуючи кишеньковими ножиками.
Принцеса й Веймонд зіткнулися спинами, поки вороги продовжували оточувати їх із усіх сторін.
Та не встигла вона озирнутися до нього й побачити, що він раптово змінив облік на юнака з коротким чорним волоссям, у якому вперше постав перед нею, як попереду прозвучав страшний гуркіт.
Він звучав так, наче істота, що пересувалася лісом, буквально зрубувала на своєму шляху дерева. Зрештою, у цьому таки довелося переконатись, коли просто перед принцесою звалився столітній дуб, і з-за нього показався гігантський п’ятиметровий білий ведмідь, на спині якого явно хтось сидів.
Релі так і застигла. Вона не те, щоб ведмедів ніколи зблизька не бачила, зовсім ні, деколи їй випадав шанс побувати на полюванні з батьком, проте… гризлі з лісів неподалік Елесберту узагалі й поряд не стояли із цим велетнем! Ведмідь був просто гігантським, тож і пащеку мав величезну. Лапи розміром з людину, і густа-густюща біла шерсть, серед якої хтось сидів.
Принцеса й не помітила, як Веймонд опинився поряд і, зосередивши свій погляд на ведмедеві, насупився. Релі мимохіть зиркнула на нього ― хоч хлопець тепер і виглядав як двадцятирічний юнак, на обличчі його не виникло й тіні занепокоєння. В руці Веймонда, однак, був меч, а на поясі його магічного ланцюга, Хвоста скорпіона, не виявилось.
«Ретельніше маскування?» ― промайнуло в голові Релі, адже Хвіст скорпіона все-таки був одним з перших факторів, по яких принцеса розкусила юнака.
А тоді вони нарешті побачили й почули ту, хто весь цей час сидів на спині у білого ведмедя.
То була дівчина. Неймовірної вроди дівчина років двадцяти семи. Однак, на відміну від світлої, приємної вроди Релі, краса цієї дівчини була виключно холодною. Погляд у неї був строгий, проникливий і, безперечно, крижаний. Світле волосся зібране в акуратну зачіску. Аристократично блідий відтінок шкіри підкреслював одяг виняткової строгості у біло-голубих тонах. На ній була довга світло-голуба сукня, біла накидка з хутром з цупкої тканини, а також рукавички на руках, якими вона тримала повіддя. Крім того, що цей ведмідь був запряжений, наче кінь, на його спині було ще й сідло, на якому вершниця власне й сиділа.
Релі, Веймонд, а також льодяні істоти із висоти сідла здавалися просто крихітними. Уста дівчини зронили:
― Взяти їх.
Релі поспішно видихнула. У руці вже зосереджувала тьму… та Веймонд повільно вийшов уперед. Із його уст прозвучало:
― Ваша Величносте, не хвилюйся.
Він сказав це таким спокійним голосом, що на мить Релі й справді відчула його слова. Юнак перед нею хоч і здавався юним і недосвідченим, проте принцеса знала, у ньому схована колосальна сила. І варто йому лиш продемонструвати її, цей гігантський всемогутній ведмідь кинеться навтьоки.
Та тоді Де Вантелл насупилась, швиденько окидаючи очима льодяних істот, що оточували їх все щільніше й щільніше… перш ніж дістатися до ведмедя, явно доведеться пройти повз них.
Рука принцеси швидко опинилася перед грудною кліткою Веймонда, котрий зараз був абсолютно на себе не схожий.
― Це не спрацює, ― кивнула вона на меч в його руці. ― Ми не зможемо заподіяти їм шкоди. Льодяні істоти насправді складаються з води. Королева Адріель за бажання може змінювати їх агрегатний стан.
Та перш ніж повірити її словам, юнак замахнувся і щосили жбурнув меч у одного із льодяних чоловіків. Той, однак, ухилятись не став, а просто, коли меч уже був на підльоті, раптово різко розморозився. Пройшовши крізь його цілковито водяне тіло, меч полетів геть, а чоловік знову в один момент став льодяним.
― О, ― просто бовкнув Вей, змушуючи меч зникнути, розчинившись у пітьмі. ― А я таки мав надію, що спрацює. Що ж, ― звів він очі на королеву Нордесте, що сиділа у сідлі верхи на ведмедеві, й зауважив із ноткою неприхованої іронії: ― Здається, ви упіймали нас, Ваша Величносте.
Останні слова він, однак, проказав зовсім не так, як коли звертався до Релі. Дівчина чомусь чітко закцентувала на цьому, подумавши, що він, мабуть, уклав у це звертання усю свою пасивну агресію, яку тільки міг. От лише…
Чому вони зустріли тут королеву Нордесте? Невже її побажання потрапити до Дзеркала Багатодушшя здійснилося настільки буквально?
Взагалі, Релі мала великий сумнів, що вони попадуть, куди треба. Адже Веймонд чітко сказав ― щоб перенестися з допомогою кільця крізь дзеркало, потрібно точно знати, куди хочеш потрапити. В ідеалі, узагалі бувати там хоча б раз. Та Релі ніколи не бачила Дзеркало Багатодушшя на власні очі. Вона лиш побажала здійснитися неподалік від нього, у місці, де вихід із дзеркала не призведе до їхньої загибелі.
Що, як…
Усвідомлення пронизало Релі наскрізь. Та часу, аби висловити власні припущення, уже не було.
На обличчі Адріель не промайнуло ані тіні емоцій. Очі її залишалися крижаними, вона дивилася виключно на Релі…
Вартувало їй підняти руку, як із повітря матеріалізувалася чергова льодяна стріла!
У руці Веймонда вже почала з’являтися тьма, якою він явно збирався відбити атаку, проте Релі виявилася прудкішою. Вона метнула Чорну смерть за секунду до того, як тьма тільки торкнулася кінчиків пальців юнака.
Кинджал розсік повітря, направляючись чітко у свою ціль ― стрілу з льоду, що неслась просто на них.
Вжу-ух! Кинджал зіткнувся із льодяною стрілою, збиваючи її з курсу. Релі швидко простягнула руку вперед, закликаючи Чорну смерть повернутися. Та зненацька кинджал було збито величезним згустком полум’я.
В наступну секунду прямо перед Релі й Веймондом загорівся вогонь. Він мовби прокотився землею, вискакуючи вгору, хапаючи кинджал і відлітаючи в сторону…
Стовп полум’я запалав із новою силою уже в кількох метрах від принцеси й Короля Скорпіонів, а тоді з нього з’явилася дівчина. Зникаючи, полум’я ефектно обвило її тіло, а дівчина, єхидно всміхаючись, змахнула Чорною смертю в руці.
― М-м-м, ось і ти, принцесо. Чула, ти знайшла мою першу любов і звільнила від закляття.
Очі Релі блискавично звузилися. То була не хто інша, як Кіара.
Кіара Лоран, королева Мерідії!
Одначе… було щось, що конкретно відрізняло її від Кіари, яку пам’ятала Релі із часів свята Миру.
Якщо обличчя дівчини тоді скидалося на злегка божевільне, зараз на ньому не залишилося ані крихти здорового глузду.
Вона раптово різко розсміялася, оголюючи білі рівні зубки. А тоді зненацька посерйознішала, опускаючи на обличчя пелену тіні.
Очі її були сильно підведені чорним кольором, губи намальовані темною помадою, а волосся… вона кардинально змінила зачіску. Якщо локони принцеси Кіари були вишуканими й акуратно вкладеними, то у королеви Кіари на голові був повний хаос. Деякі прядки нагадували дреди, деякі були заплетені у розбурхані косички, а деякі… здається, просто не розчісувалися кілька років.
Одяг, до слова, також був повною протилежністю Кіари десять років тому ― на зміну елегантному відкритому червоному платтю прийшло чорне напів бойове, напів бунтарсько-піратське вбрання. Серед прикрас ― купа якихось кулонів й підвісок на шиї, кілька браслетів на обох руках, масивні кільця на пальцях…
Поряд із винятково строгим і педантичним виглядом і вбранням Адріель, образ Кіари скоріше схилявся до розбійницького, аніж до королівського.
Та її усе це, схоже, аніскілечки не бентежило. Провернувши у пальцях кинджал Релі, Кіара закотила очі й зронила знудженим голосом:
― Нецікаво. Абсолютно нецікаво. І це всемогутня Владичиця Воронів відбиває атаку подібною зубочисткою? ― різко зупинивши кинджал в руці, вона виставила його перед своїм обличчям. Погляд спідлоба грубо підведеними чорним кольором очима витріщився виключно на Релі. Тоді ж сковзнув на Веймонда, що стояв дещо попереду із абсолютно спокійним обличчям. ― О, не помітила тебе, красене, ― скривилась у здивованій гримасі Кіара. А тоді реготнула, змахуючи кинджалом так, наче збиралася когось ним пошинкувати: ― Жартую! Ти одразу припав мені до душі. Що ж, ― поглянула вона в сторону ведмедя і вершниці на ньому. ― Адрі, що з ними зробимо?
Із кинджалом в руці, який вона постійно перекидала то туди, то сюди, Кіара виглядала розпещеною дитиною ― від одного погляду на неї виникала думка, що в найбільш непідходящий момент вона таки накинеться на когось з цим кинджалом і пошинкує на шматки, захоплено усміхаючись.
― Вони підуть з нами, ― навіть оком не моргнувши, крижаним тоном зронила Адріель.
Кіара лиш знизила кутиками губ, повертаючись до Релі й Веймонда:
― Ви її чули.
А тоді, запхавши Чорну смерть за пояс, уже й так обвішаний усіляким непотребом (чисто як у піратів), Кіара ще раз реготнула й рушила прямо на них.
Опинившись перед Релі, королева Мерідії окинула її не сказати б що прискіпливим, радше абсолютно байдужим поглядом. Веймонд поряд же свердлив її крижаними очима, хоч обличчя його при цьому здавалося напрочуд спокійним.
Зненацька Релі розвела руками й зронила:
― Немає потреби застосовувати силу, ― вочевидь, вона зробила цей жест тільки для того, аби обидві, і Кіара, і Адріель, змогли побачити на її руках алевіати. ― Якщо так потрібно, ми підемо з вами.
Кіара здивувалася, сильно округлюючи очі:
― Справді? ― а тоді прудко озирнулася до своєї супутниці на ведмеді. ― Ти чула, Адрі? Вони погодилися добровільно! ― голос її звучав, наче у дитини років дванадцяти, бажання якої щойно задовольнили турботливі батьки.
― Кі, ― роздався крижаний голос королеви Нордесте. ― Алевіати.
Брови над підведеними чорним очима зійшлися в нерозумінні. Веймонд уже позирав на Релі. Та дівчина лиш ніяково знизувала плечима.
Їй не потрібно було нічого казати, аби він зрозумів її.
Це план.
Її план.
Вдати, що вони взяли їх без спротиву, і піти з ними туди, куди вони збираються їх відвести. Прямо у пастку, так. Та це єдиний спосіб усе з’ясувати. З’ясувати, чому кільце привело їх сюди, хоча, Релі була переконана, це місце було далеким від позначеного на карті.
Тож, знизивши плечима аналогічно до принцеси, Веймонд простягнув уперед обидва зап’ястя.
― Що ж, я здаюся, ― невинно протягнув юнак, здаючись при цьому до біса харизматичним.
Кіара була вельми втішена одягнути на них алевіати, звичайні металеві браслети із магічним гравіюванням, що містило в собі древнє закляття:
― Ну, ось і все, тепер не зможеш творити магію. Хоч ми зовсім і не впевнені, що ти нечисть… а, точно! Ти змусив той меч зникнути! Та-ак, я вже тоді була за деревами, ― вона мовби вела вельми емоційний монолог із самою собою. ― Стежила за тим, що ви будете робити проти магії моєї подруги! Ха-ха! Вас вразили льодяні істоти??? Я теж від них не в захваті! Взагалі, чесно кажучи, ― раптово перейшла вона на шепіт, дивуючи і Релі, і Веймонда водночас, ― на дух не переношу лід і холод, ― і, покосившись на Адріель, що уже змушувала ведмедя зрушити з місця, підвищила голос і ніби показово оголосила: ― Що ж, ходімо!
Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))