― Побачити? ― насупилася Лісанна. ― Що ти маєш на увазі, Ваша Величносте?

Релі м’яко всміхнулася й проказала, дивлячись спочатку на помічників, а тоді й на самого Веймонда:

― Після війни і того, як я… ― дівчина закусила губу, вочевидь, подумавши, що не варто згадувати те, як її роздерли на шматки її ж ворони, ― зникла, по всьому острову почали винищувати їх. Моїх вірних друзів. І справді, прокинувшись, я першим ділом спробувала прикликати бодай одного ворона, та їх популяція на Лантеї дійсно стрімко зменшилася. Нещодавно мені вдалося викликати кількох у західній лісистій частині Медіаносу, ― принцеса явно мала на увазі випадок у місті поряд з лісом, де знаходився той самий відьомський будиночок. ― Тож, сподіваюся…

Давіс із явною цікавістю в голосі, хоч і з повною відразою на обличчі, запитав:

― Навіть якщо тобі це вдасться і ти прикличеш ворона, як ти збираєшся… як дізнаєшся, що він бачив і чув у башті?

Та Релі лиш мило всміхнулася. Тоді заплющила очі й розкинула руки в сторони. У них з’явились невеличкі хмарки тьми і стали переливатись хвильками одночасно із тим, як рухалися її очі під закритими повіками.

Ніхто з присутніх не міг того побачити, але вона летіла. Летіла небом найближчих околиць з висоти пташиного польоту. Це було схоже на відчуття того, як вона літала й раніше… те відчуття свободи було неоціненним. Без сумніву, тьма поглинала її і в кінці кінців поглинула б остаточно, та… вона усе б віддала, аби знову перекинутися птахою і літати ось так небом, відчуваючи під крилами потік повітря, балансуючи у ньому… це відчуття було таким неосяжним, таким вільним, вона мовби знаходилась щоразу на волосині від смерті, від можливості розбитися в пляцок, але повітря під крилами щоразу пролітало так, як треба, утримуючи її на льоту…

То було неймовірне відчуття, та зараз вона не могла його відчувати. Вона бачила небо, але то було схоже на сон. Картинка присутня, та відчуттів ніяких.

У небі було порожньо. Жодних птахів. Як і на землі, і в лісі, крізь який вона пролітала на нереальній швидкості… ось і хатинка, поряд з якою вони з’явились.

Розбите дзеркало і досі там. Та це не картинка реального часу, Релі чудово це усвідомлювала. Усе це ― лиш зображення із глибин її пам’яті, із того, як вона запам’ятала місцевість, проходячи лісом. І лиш ворони, якщо вони десь тут є, реальні.

Вона знову прошмигнула поміж деревами, залітаючи в повороти на швидкості, ледь не торкаючись землі і…

Тіло Релі похитнулося вбік. Веймонд за долю секунди опинився поруч, аби обхопити її за спину і плече.

― Ваша Величносте? ― на його обличчі промелькнула секундна тривога.

Очі дівчини під повіками заверталися то в одну, то в іншу сторону. І це ставало дедалі швидшим…

Ось він. Ворон у лісі. Вона побачила його у польоті в кількох метрах попереду. Тепер лиш потрібно підкорити його волю собі.

В ту ж мить в реальності дівчина раптом здригнулася. І то так сильно, що точно не встояла б на ногах, якби Король Скорпіонів не підтримував її за плече й спину. Брови його насупилися, він шепнув:

― Ваша Величносте!

Принцеса хотіла підкорити волю одного ворона, та тут же на неї ззаду налетів інший!

Зненацька дівчина викрикнула:

― Це він! Ха-ах-ха! ― на обличчі її засяяла неймовірно радісна усмішка. ― Аст, де ти тільки був??? Чому не відповідав раніше?! Я думала, тебе більше немає!

Лісанна насупилася:

― Аст? Що це означає?

Давіс, однак, уважно дивився на принцесу. Раптово вона вигукнула:

― Я все бачу! Усе!

У тілі ворона Аста принцесі вдалося швидко дістатися кам’яної вежі у таборі. Залетівши збоку, вона відшукала залу засідань і затаїлася в повітрі неподалік від вікна, на якому не було шибок, аби підслухати розмову.

У круглій кам’яній залі довкола великого стратегічного стола із картою Лантеї та фігурками різних замків, міст та ключових королівських осіб зібралося декілька чоловік. Першими в око попали незворушна Адріель із складеними перед собою руками й запальна Кіара, котра змірювала кімнату кроками. Загадковий Ровен стояв поруч із вікном, ще двоє незнайомих осіб уважно розглядали карту.

Дзеркала Багатодушшя у кімнаті Релі, однак, не побачила. Імовірно, вони сховали його у більш надійному місці.

Недовгу тишу у залі розрізали емоційні слова Кіари:

― Триклятий Даріен, для чого йому взагалі знадобилося зберігати цю штуку??? Хіба не міг просто знищити до бісової матері???

Їй відповіла старша жінка, одягнена у сіро-голубі тони, одяг доволі теплий, що змусило Релі швидко віднести її до людей Адріель:

― Дзеркало Багатодушшя ― древній артефакт, дуже могутній. Кажуть, у ньому кожен бачить своє істинне бажання, ― приклавши один з пальців із масивним срібним кільцем з синім каменем до підборіддя, жінка замислилась.

Кіара зупинилася в центрі зали, аби розвести руками:

― Істинне бажання? Пх, і це цінна річ! Дурня! ― Кіара змахнула рукою, аби знову закрокувати кімнатою. Релі тим часом зауважила, що крім неї, із Мерідії тут більше нікого не було. Двоє радників, старші чоловік та жінка були одягнені в одяг схожий за стилем до одягу Ровена й самої Адріель. ― Сьогодні я можу хотіти тефтельки з яловичиною, а завтра навчитися східним танцям! І що, мені видивлятися на ці бажання в Дзеркало??? Який сенс???

Релі подумала, що у цьому, мабуть, таки й справді була істина. Та королеві Мерідії відповів інший радник Адріель:

― Дзеркало може бути потрібним для концентрації древніх ритуалів чи заклять на бажанні того, хто їх виконує. Своєрідний спосіб зосередження думок в необхідному руслі.

Розмова затихла. Кіара продовжувала змірювати кімнату кроками, що супроводжувалось ритмічним поскрипуванням дерев’яної підлоги.

Неочікувано озвався Ровен, що стояв найближче до вікна, за яким і зависала Релі, перебуваючи у свідомості ворона Аста:

― А що з полоненими? Двох із них ми тримаємо вже два дні.

― Ми даємо їм їжу, а води у них предостатньо, ― беземоційно зауважила Адріель, підходячи до столу для планування стратегій. Уважно обвівши очима Медіанос на карті, вона розвернулася до своїх радників і запитала: ― У когось є які-небудь припущення щодо того, ким являється супутник Владичиці Воронів?

Старша жінка знизила кутиками губ:

― Судячи з того, що ви нам розповіли, Ваша Величносте, ні вона, ні він не збиралися чинити супротив. Отже…

― Вони сильніші за нас, ― раптом проказала Адріель із крижаним виразом обличчя.

― Адрі, що ти маєш на увазі??? ― тут же підскочила до неї Кіара. Ростом вона була набагато нижчою, тож доводилося дивитися вгору.

― Так, можливо, магічні сили Аврелії де Вантелл значно придушені алевіатами і вичерпуються швидко, проте…

― Я сама одягла на цього красунчика алевіати! Він не може творити магію! ― вигукнула Кіара, відчеканюючи кожне слово так, ніби найбільше за все хотіла в це вірити, та твердо знала, що це не так.

Відповіді не виявилося. Адріель знову підійшла до столу з картою, аби вдарити по ньому рукою.

― Гей, що це там?! ― раптом скрикнула Кіара, дивлячись чітко у вікно. ― Чорт візьми, за нами слідкують!!

В одну мить Релі ще висіла у тілі ворона Аста поряд із вікном, а в наступну довелося різко його покидати, аби дати ворону шанс утекти ― просто на нього уже неслась вогняна куля!