Шлях мандрівників лежав через гірські масиви, і тому зайняв більше часу, ніж здавалося з огляду на відстань на картах. Незважаючи на те, що дорога виявилася зовсім не виснажливою для усіх трьох (на цьому моменті Релі чітко усвідомила, що її супутники, як і вона сама, не являються людьми), по прибуттю до селища Кленового Сиропу було вирішено влаштувати привал. Спочатку Ноа наполягав, щоб вони зупинились іще в лісі, на шляху до селища, та тоді Релі помітила дим, й швидко зметикувала, що вони зовсім близько.
Невдовзі перед мандрівниками показався з вигляду не надто ошатний будиночок. Він був зроблений із дерева, що в багатьох місцях прогнило; такі діри були зверху неакуратно забиті дошками. Та зовсім скоро стало зрозуміло: це місце, а саме, таверна, користувалося великою популярністю серед місцевих чоловіків. Вони зібралися великою купою, зайнявши усі столики на вулиці, тож мандрівникам довелося пройти повз і увійти всередину.
Обравши столик із великим вікном з видом на усіх цих чоловіків, що жваво щось обговорювали, Релі так і витріщилася на них. В силу того, що вікно було навстіж відчинене, доволі скоро принцеса змогла почути їхню розмову:
― Тепер то ми точно уполюємо кляту тварюку! ― гримнув кулаком об стіл один із найкрупніших чоловіків, вочевидь, їхній ватажок.
Релі помітила, що усі вони були одягнені у мисливську одежу і мали при собі зброю – хто сокиру, хто меч, а хто лук із стрілами. Усі вони здавалися бравими воїнами, такими, що не боялися зустрічі з противником, будь-то інший солдат, чи, скажімо, істота пітьми.
― Ага-ага, ― одразу ж підтакнув інший чоловік, худіший на вигляд. За його спиною виднілася велика бойова сокира, лезо її поблискувало на сонці, що от-от збиралося зайти за обрій. ― Насадимо на кіл, коли ранимо. Смерті легкої вбивці не бачити!
У ту ж мить почувся рух зовсім поруч ― до їхнього столика підійшов хазяїн, із рушником на плечі й не надто чистим фартухом довкола пояса. Махнувши головою, він кинув:
― Замовляти будете?
Релі рвучко озирнулася, упіймавши на собі набурмосені погляди своїх супутників. Зловивши від цього ніяковість, вона на мить усміхнулася, а тоді запитала:
― А скажіть-но, хазяїне, про яку тварюку говорять ці вельмишановні пани на вулиці?
Ноа і Лея перезирнулися. Релі прекрасно розуміла, що вони уже второпали її стратегію і явно не вважали її вдалою. Проте хазяїн лиш знизав плечима:
― Та як же про яку! У селищі страшна твар завелася! Вже до кількох будинків повдиралася, то й браві мужі збираються її сьогодні вполювати. Покласти кінець мукам нашої громади!
― Вполювати? ― перепитала Релі так, наче це слово прозвучало з уст хазяїна як «збираються повмирати».
Неочікувано льодяним тоном озвалася Лея:
― Ей, ти будеш замовляти?
Релі кинула на неї швидкий погляд. Тоді зиркнула на Ноа. Він виглядав не набагато приємніше.
«Ох-х, ― зітхнула вона подумки. ― І якого ж погодилися допомагати, якщо видно, що всією душею цього не бажають?»
Та вголос лиш запитала:
― А який сьогодні день місяця?
Явно не второпавши, до чого взагалі такі запитання, Ноа буркнув:
― 27-ий зранку був, здається.
І в ту ж мить Релі схопилася з-за столу. Окинувши оком усіх трьох, вона вигукнула:
― Не можна іти сьогодні!
― Що? ― насупився Ноа, також підводячись. ― Чого це?
Та не встигли вони озирнутися, як Релі вже збігала на перший поверх, на ходу вигукуючи:
― Гей! Гей… не можна… не можна полювати на чудовисько сьогодні!
― Чорт! ― вилаялась Лея, і вони удвох із Ноа кинулися слідом.
Знайшли Релі уже на вулиці, де на неї, як на явно божевільну, витріщилися усі чоловіки, що сиділи там за столиками.
Загальний подив тривав кілька довгих секунд.
Аж тоді Релі на повному серйозі проголосила, розводячи руками:
― Не можна іти сьогодні на чудовисько! Сьогодні…. Вночі буде повня!
Знадобилось декілька секунд, аби чоловіки перезирнулися, і один з них наважився кинути:
― Повний місяць? То й що з того, дівчино? Ми ж не на перевертня ідемо, ― хмикнув він, озираючись на інших, і вони підхопили його тон, явно не збираючись сприймати слова Релі серйозно.
― Ця твар, ― озвався тоді найкрупніший чоловік, той самий, якого Релі з самого початку виокремила, як ватажка. Худий, що заговорив із нею першим, поглянув на нього із явною повагою. Старий поводив кухлем з пивом по столу і проголосив: ― Ця твар – скоріше за все, просто озвіріла пантера, або гірський лев. Селище розташоване далеко від великих міст. Звірі тероризують нас постійно. Але ж не вам це знати, авжеж, юна леді?
Обличчя Релі залишалося спокійним, незважаючи на те, що останнє звертання ватажка мисливців було явно сказане з метою зачепити.
― Не сказав би я, ― неочікувано серед чоловіків озвався один, особливо неприємний на вигляд, ― що ця леді ― просто мандрівниця, що ненароком натрапила на наше селище… ― він поволі підвівся з місця і став крокувати у напрямку Релі.
Обличчя принцеси, однак, залишалося все таким же спокійним, ніби він зараз не намагався загнати її в тупик, а, скажімо, пропонував скуштувати смачних свіжоспечених булочок.
― Я думаю, ― озирнувся він до своїх товаришів, попередньо окинувши очима Лею та Ноа, а особливо їхню зброю – великий дорогий меч за спиною у хлопця і зубчастий залізний батіг на поясі у дівчини. ― Ця юна леді – мисливиця. А ці двоє – її вірні собачки-піддані. І прибули вони сюди, я б сказав, не за адресою…
― Це правда, ― кинув хтось із чоловіків. ― Вам тут нічого робити! Це проблеми нашого села!
Але Лея уже вихопила свій батіг. Звук розсікання повітря пронизав вуха Релі, вона встигла зреагувати швидше, перш ніж дівчина оббігла її і замислила нанести удар…
Різко опинившись на її шляху, Релі в одну мить голою рукою зупинила батіг. Лея так і застигла в гримасі шоку. Ноа спостерігав за усім з відстані, готовий в будь-який момент витягнути меч.
Принцеса обережно спрямувала погляд на свою руку, що стискала батіг.
Її зап’ястя щільно облягала тканина довгої мантії із широким рукавом.
Обличчя дівчини розлилося у полегшенні. «Ледь не попалася!» ― подумала вона, розуміючи, що такий маневр міг коштувати їй того, що ці люди побачили б алевіати і тоді, вже точно, не стали б її слухати.
Агресивно налаштований чоловік зробив крок назад. Було видно – він не збирається вступати у сутичку, у якій треба застосовувати силу, та все ж не втримався від наступного:
― Я повторю: справа селища не потребує вашого втручання. А тому краще заспокойте вашу надокучливу слугу, інакше нам доведеться…
Звісно, він не став договорювати до кінця. Сенс і без того був зрозумілим. Ніхто не прагне застосовувати зброю, аби випровадити їх трьох із селища. Якщо вони дійсно прийшли сюди, аби допомогти, то зараз повинні забратися геть, якщо не бажають опуститися в очах місцевих іще більше.
І саме тому де Вантелл ввічливо усміхнулася:
― Прислухаюся до ваших слів, шановний пане, і посмію побажати вам вдалого полювання, ― змірявши їх явно яструбиним поглядом, Релі відпустила батіг, який Лея тут же ривком руки згорнула і закріпила на поясі.
А тоді стала направлятися до входу у таверну, аби знову піднятися нагору і зайняти їхнє чудове місце біля вікна.
А що Лея і Ноа? Звісно, їм довелося рушити слідом. Та не просто рушити. Із обличчями, просто киплячими від злості. Такими, що були готові розтрощити усе на світі!
Так і не втримавшись, Лея настільки сильно стиснула кулаки, що Релі вчасно помітила ― це може закінчитись чимось недобрим. Її погляд так і спепеляв сусідній столик, і він від цього уже починав трястися…
― Леє, будь ласкава, ― милозвучно промовила Релі, поки Ноа шоковано дивився на неї. ― Залиш стіл, у тебе іще буде шанс застосувати свою силу.
Дівчина припинила наміри рознести його на друзки силою думки, але повернулася до Релі із обличчям таким, мовби тепер замість стола хотіла розчавити принцесу.
Де Вантелл ж мило всміхнулася:
― Ну, ну, не варто так злитись. Вони не мали наміру образити нікого із нас, вони просто…
Ноа процідив крізь зуби:
― Як же не мали? Вони назвали… назвали її твоєю собачкою, а потім… надокучливою слугою!
Та тут же заткнувся, моментально пошкодувавши про сказане. Лея зірвалася з місця, довкола неї з’явилося три вогники чорного полум’я, зітканого із самої темряви. Кулаки її стиснулися до побіління, вона була готова…
― Ей! ― огризнувся Ноа, ударяючи стіл рукою, кулак якої обернувся білим світловим шаром.
― Надокучливою слугою??? Ти так мене назвав??? ― заволала Лея, а вогники довкола неї почали збільшуватись.
― Але ж це… це був не він… ― ніяково озвалась Релі. І в ту ж мить виявила, що магія, створена цими двома, уже була направлена на неї.
― А ти! ― скрикнула Лея. ― Якого біса відпустила цих покидьків так просто! Чого зупинила мене?! Вони… вони хотіли змішати нас усіх з брудом, і я…
― Що? ― прозвучав пихатий голос Ноа. ― Збиралася нас захищати?
― Вже точно не тебе, виродку собачий! ― вишкірилася на нього Лея.
― Ну-ну, ― нервово всміхаючись, пробурмотіла Релі, водячи руками туди-сюди. ― Заспокойтеся, прошу…
Та її слова, схоже, були сказані у порожнечу.
― Ти як мене назвала, жабоподібна занозо?! ― схопившись зі свого місця, Ноа тут же метнув у Лею світлову кулю.
Та вона, зіткнувшись із темним вогником, спричинила легкий вибух. Неочікувано Лея і собі атакувала, але Ноа прудко відвернувся, від чого вогник тьми влучив у шибку відчиненого вікна, розбиваючи її на друзки.
Релі вся аж побіліла…
― Між іншим, поки ти стояв і прохолоджувався, я намагалася хоча б щось зробити! ― процідила Лея, поки Ноа прикривав голову руками, бо її вогники налітали зусібіч, трощачи меблі, стіни і, звісно, ще вцілілі шибки.
― І що ж?? Змусити цих людей нас ненавидіти?? Це був твій план??? І як же тепер переконати їх нам довіряти?! ― він і собі пустив світлову кулю, але Лея лиш без труднощів вивернулася, того разу вже збираючись схопитись за батіг.
― Я збиралася вирубити їх, знайти монстра і… ― на мить погляд дівчини опустився, і Релі вже здалося, що вона заспокоїлася, як раптом дівчина підвела очі і лихо проронила: ― Згодувати йому твій нікчемний зад.
Обличчя Ноа наповнювалось злістю поступово, рівносильно із тим, як сфера світла у його руці набувала яскравості. Коли ж Лея схопилася за батіг, збираючись привести його в дію, а Ноа почав діставати меч, Релі второпала, що пора діяти. Принаймні, якщо вона бажає, аби від цієї таверни залишилося бодай кілька вцілілих дошок.
Блискавично вихопивши свій зігнутий чорний кинджал, вона провела по його лезу двома зведеними докупи вказівним і середнім пальцями лівої руки, і різко спрямувала уперед проникливий погляд зелених очей. Від дівчини, а саме від її кинджала, приведеного в дію магією, враз линула така хвиля сили, що відчувши її на собі, і Лея, і Ноа вмить забули про спробу убити один одного. Вогники темряви і світлові кулі зникли, а руки обох заклинателів полишили намагання вихопити зброю.
Обоє шоковано споглядали за Релі.
А саме… за її зап’ястями, що оголились від мантії у процесі блискавичного застосування магічного кинджала, що дивним чином зумів їх заспокоїти…
Релі второпала, у чому справа, лиш миттю пізніше, коли побачила, що їхні погляди більше схожі на «якого біса у неї…», ніж на «якого біса я більше не хочу розірвати на шматки свого суперника».
Алевіати під променями західного сонця здавалися чимось явно не з цього світу. Вони обхоплювали зап’ястя Релі неймовірним малюнком ліній та завитків, будучи єдиним цілим із її шкірою і, звісно ж, магією.
Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))