Ноа та Лея сиділи за на диво вцілілим столом навпроти Релі. Дівчина уже заховала кинджал і накрила зап’ястя тканиною мантії, проте було зрозуміло і очевидно – цієї розмови не уникнути.
― Вочевидь, вас цікавить… ― підійшла вона до розмови із якомога безпечнішого кута, ― хто я, чи що я. Та в силу того, що у світі справді багато мисливців, які й самі являються нечистю, що, в принципі, робить їхню роботу ефективнішою… ― дівчина прекрасно розуміла, що її слова не несуть сенсу. Все-таки, і Лея, і Ноа ― також нечисть, а, отже, здивувались вони геть не тому, що вона не людина.
― Ні, ― раптово холодним голосом відсік Ноа. Його погляд пронизував наскрізь. Але коли він опустив його, явно вдивляючись в зап’ястя Релі, Лея зашипіла:
― Гей!
Релі зі скрипом стільця по дерев’яній підлозі присунулася ближче, поклавши обидві руки на стіл. Її зовнішність, в принципі, була дуже миловидною, однак у такі моменти, коли її погляд ставав проникливим до кісток, тіло буквально ціпеніло від одного її вигляду.
Саме це трапилося зараз із Ноа та Леєю.
Та раптом Релі так само різко усміхнулася, вводячи їх у ще більший ступор, і проговорила спокійним голосом:
― Тепер мені усе зрозуміло. Ви двоє точно знаєте, хто я, ― на цьому моменті Ноа важко ковтнув, мовби раптово подавився повітрям, а Лея блискавично відвела очі в сторону, фіксуючи факт повного знищення сусіднього стола та стільців поруч із ним. ― Вам відомо про магічні кайданки, що сковують мою силу, і вас вже точно ввело в шок те, як же я змогла скористатися магією.
І витріщилася на обох так проникливо, що кожен боявся на неї поглянути. Та зовсім скоро прийшло усвідомлення – Релі не збирається говорити більше нічого, поки вони не визнають її правоту.
А Релі була права. Вона це точно знала. Ці двоє розігрували шалений спектакль, сподіваючись, що вона нічогісінько не запідозрить. Та тепер виявились загнаними в глухий кут своїми ж намаганнями врятувати завідомо приречену ситуацію.
Релі вже сподівалася, що тут то вони і розколяться, проте Ноа враз холодно кинув:
― Так, ми знаємо, хто ти…
― І хто ж вас послав??? ― очі Релі аж засяяли, мовби у детектива, який розкрив довгу й заплутану справу і сидів зараз перед злочинцем, який зібрався у всьому зізнатись.
― Ніхто нас не посилав! ― гримнула Лея.
― Все так, як я й сказав! Ми побачили тебе на кораблі, підслухали розмову із тими чоловіками і…
Релі заусміхалася іще ширше. От же ж маленькі гівнюки, не збираються зізнаватись…
― І упізнали мене, бо весь цей час були там тільки для того, аби мене зна…
― Це була випадковість! ― зухвало процідила Лея.
Ноа сидів із не менш злючим обличчям.
― Але, все ж, ви знаєте, хто я…
― Твоя Величність спадкоємна принцеса Медіаносу! Аврелія де Вантелл, Владичиця Воронів у чорносяйві неба, королева ха… ― чи не в один голос заголосили обоє. Релі тут же пошкодувала про своє рішення вивести їх на чисту воду і засичала, мовляв «тс-с!»
Нарешті, Лея проговорила:
― Звісно ж, ми знаємо, хто ти, чорт візьми! Ти відома в усіх чотирьох королівствах і за їх межами! Прості люди у містах і селах не упізнають тебе, поки ти не застосуєш свою магію, але…
― Ви – не прості люди, ― заключила Релі, блиснувши очима.
― Можеш вірити, можеш ні, ― процідила Лея, зазираючи дівчині просто в очі. ― Та ми тут, аби допомогти тобі. Ми обоє… ― мимоволі зиркнула вона на Ноа, після чого її голос зазвучав із ноткою глибини: ― Знаємо, як це, коли тебе ненавидять ті, кого ти вважав близьким.
Релі насупилася.
«І все-таки, я не помилилась. Ці двоє. Я точно знаю їх», ― пролунало у її голові, попри те, що обличчя, котрі вона бачила перед собою, були їй зовсім незнайомі.
― Що ж, ― знизала вона плечима, зберігаючи все таке ж спокійне обличчя. ― Тоді мені доведеться повірити вам двом на слово, ― і усміхнулася.
Лея і Ноа від цього в черговий раз просто випали:
― …
― …
― І… отак просто? ― підняв брову Ноа.
― Ну, звісно, ― знизала плечима Релі. ― Ви до сих пір не намагалися мене убити чи пограбувати, тож, схоже, ви й справді бажаєте допомогти. А я не звикла відмовляти тим, хто демонструє щирість своїх намірів.
Лея і Ноа швидко відвели погляди. Слова принцеси миттєво змусили їх пошкодувати про все сказане раніше у пориві емоцій.
― Я поясню, ― зронила раптом де Вантелл, кладучи на стіл свій кинджал. Ноа та Лея спрямували на нього зацікавлені погляди. ― Це Чорна смерть, ― проказала Аврелія, ― Його лезо достатньо гостре, аби нанести смертельні рани будь-якій нечисті, навіть тій, що здатна самозцілюватись. Окрім того, він проклятий відьмою, а тому може підчиняти волю людей та чинить деякий вплив на істот пітьми, ― на цьому моменті Лея та Ноа перезирнулись ― схоже, саме так Релі змусила їх заспокоїтись і забути про злість на одне одного. ― Сили, доступні мені поза межами алевіатів, в основному, обмежуються застосуванням цього клинка, але… в цілому, алевіати, що на мені, різняться від інших, що повністю блокують магію. Я можу нею користуватись, та, за моїми скромними обрахунками, вони обмежують мої реальні здібності десь на 95%.
Від цих слів Лея та Ноа враз пополотніли. Якщо те, що вона щойно продемонструвала, всього лиш 5%... тоді якою ж могутністю принцеса володіє насправді?!
― Та не слід лякатись, ― враз добродушно всміхнулась Релі, ховаючи кинджал. ― Щоб зняти із мене ці алевіати, потрібно володіти всіма 100% моєї колишньої сили, а, наскільки я знаю, у світі немає жодної такої нечисті… тож… ― вона явно хотіла щось ще сказати, але тоді раптом змінила напрямок розмови: ― Якщо ви досі готові працювати зі мною, у мене щойно назрів план.
Лея і Ноа вчергове впали в шок. Вона серйозно придумувала план увесь цей час, поки говорила із ними??? О ні, ця принцеса вже точно неймовірна… вона… ні, вона просто божевільно неймовірна!
― Р-розповідай, ― важко ковтнувши, зронив Ноа.
Релі, нервово усміхаючись, якусь хвилину подивилася на нього, вочевидь, уже шкодуючи про сказане, адже на обличчі хлопця виднівся справжнісінький жах! Та все ж почала свою розповідь:
― Вони збираються…
Але продовжити їй не судилося. На порозі зали вже стояв хазяїн, і обличчя його виражало тотальне оціпеніння.
― О, Всюдисущий! ― схопився він руками за груди, ― що ж за лихо тут трапилося???
Релі:
― …
Лея і Ноа моментально зблідли. Результати їхньої сутички так і натякали – хазяїн не відпустить їх звідси, поки не отримає плати за все розтрощене майно.
― Ви ж… збираєтеся оплатити всі збитки, авжеж? ― окинув він очима присутніх.
Але, коли його погляд зупинився на Релі, вона, замість того, щоб підтвердити сказане ним, неочікувано поцікавилася:
― Хазяїне, а вам відомо, з якої частини лісу сьогодні вночі заходитимуть на полювання браві мужі цього селища?
Лея та Ноа були впевнені ― хазяїн прямо зараз випаде в осад, як і вони, коли Релі вставляла ось такі от безпардонні речення чи запитання. Та, на їхній подив, хазяїн заспокоїв свій шок і, скинувши рушником на плечі, проговорив:
― Леді мисливице, я з радістю розповім вам усе, що знаю. Ці чоловіки і гадки не мають, на що йдуть! Ніякий це не гірський лев і не пантера! Жоден хижак з лісу не здатен зайти в людську оселю і, не залишивши жодних слідів, викрасти дитину й утекти, не зачепивши батьків! Ця істота… Боюся, вона знищить чоловіків нашого селища, а опісля тільки розізлиться, і тоді вже нікому буде її зупинити…
Релі враз впевнено проголосила:
― Ми обов’язково її вполюємо. Я можу пообіцяти це вам, хазяїне.
Той озирнувся на Лею і Ноа, що ловили ґав, і пробурмотів, знову поглянувши на Аврелію:
― Гаразд. Нехай тоді ваші слуги поки готують плату за збитки, а ми з вами спустимось униз. Я покажу вам наглядно, з якої сторони краще заходити у ліс.
Лея:
― …
Ноа:
― …
Відчувши наближення бурі, Релі поспішила зірватися зі стільця і нервово замахати руками перед хазяїном таверни:
― Прошу вибачення, хазяїне, та ці двоє зовсім не мої слуги. Лея та Ноа дуже управні мисливці, і, боюся, без їхньої помічі сьогодні вночі мені не вдасться уполювати звіра.
Хазяїн поспішив пробелькотіти із добродушною посмішкою на обличчі:
― О, вибачаюсь, вибачаюсь, юна леді! Я не мав наміру… що ж, ходімо за мною!
Щойно вони зникли, Лея та Ноа грізно перезирнулись.
― Чого витріщився? Діставай гаманець, ― задерши підборіддя, процідила дівчина.
― Чого це я маю діставати? ― аристократично хмикнувши, відвернув голову в інший бік блондин.
― Тому що у мене його немає, йолопе! ― спалахнула Лея, змахуючи рукою і довгою чорною косою. ― Чи ти хочеш платити ще вдвічі більше?!
― Ти… ― аж зціпивши зуби, озвався Ноа.
― Що я?
― Просто нестерпна невихована шав…
Вочевидь вони були уже за крок до чергової сварки, як на поверх піднялася Релі. Цього разу вже без хазяїна.
Заспокоївшись за мить, бо Релі знову поглянула на них з миловидною і від цього вкрай небезпечною посмішкою на устах, Ноа запитав:
― То що там? Він тобі показав?
― Угу, ― кивнула де Вантелл, а тоді направилась до їхнього стола. Узявши з нього тістечко, вона проковтнула його на раз-два. Захоплено мугикнувши від чудового смаку, вона поспішила пробубоніти крізь повний рот: ― Та спершу прогуляємось селищем. Потрібно зібрати більше свідчень про істоту від місцевих.
Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))