Із думок Релі витягнула розмова Ноа та Леї:

― Ну й потвора ця Ірвін! Якщо вже настільки всемогутня, невже не можна було подбати про зовнішній вигляд?! ― жалілась Лея.

Релі замислилась. Ірвін виглядала інакше, ніж тоді, у башті, коли Релі прокинулась. Імовірно, тамтешній образ був просто фальшивкою, трюком, аби приховати свій істинний зовнішній вигляд. Цей же, чомусь була впевнена принцеса, вже точно був істинним. Так, у неї була мертвотно-землиста шкіра і янтарні райдужки, та, в цілому, потворною її було важко назвати. Навіть якщо уся могутність й передбачала потворність, як плату, на Ірвін це не подіяло. Можливо, це навіть зробило її більш винятковою, яскравою і такою, що запам’ятовується.

Саме тому принцеса не здивувалась, коли Ноа зронив:

― Потвора? Я, звісно, ненавиджу дітей, але ця дівчинка була дуже навіть нічогенька!

Лея різко насупилась:

― Дівчинка??? А ти нічого не наплутав???

Релі нагострила вуха.

― Яка ще дівчинка, якщо це ж добре видно, що старуха! Та ще й з павуками по всьому тілу, наче спеціально те, чого я найбільше боюся! Бр-р! Як же важко було втриматися від дрижаків по всьому тілу! ― закричала Лея, здригаючись.

― Ти попухла? ― налетів на неї Ноа. ― Яка старуха? Малявка ж у чорному одязі, ось як виглядала Ірвін!

Релі не було чого й додати. Те, що бачила вона, абсолютно не співпадало із тим, що бачили ці двоє.

― Гей! ― закричав тоді Норвел. ― Н-не сваріться! Я… я теж бачив інше! Мені вона постала у вигляді моєї бабусі! Я-яка давно вже мала б вмерти!

Лея:

― …

Ноа:

― …

Норвелу, мабуть, ніхто не сказав, що минуло лиш десять років, і, скоріше за все, його бабуся все ще жива. 

І тут же їхні погляди зійшлись на принцесі. І довелося Релі розповісти, у якому обліку перед нею постала Ірвін.

― І точно… ― замислилася тоді Лея. ― Усе сходиться. Не дарма ж кажуть, що відьма Ірвін постає у тому обліку, який викликає у людини найбільший страх!

Релі задерла брову. То це ж що, виходить, Лея боїться павуків, а Ноа… маленьких дітей???

― …

― Але ж облік, у якому вона постала переді мною, цілком звичайний, ― роздумувала вголос принцеса.

«Можливо, оскільки істота, яка викликала у мене страх, мертва, Ірвін постає у своєму справжньому обліку?» ― подумала Релі, але в ту ж мить озвався Норвел:

― А ти??? ― окликнув він Вея. ― У якому обліку вона постала перед тобою???

Вей в одну мить опинився поруч із ними. Навіть не окинувши поглядом юнака та мисливців, він, поглянувши на Релі вкрай стривожено, схопив її за лікоть і проговорив спішним голосом:

― Забираємося. Тут більше нічого робити.

***

Шлях назад, до відьомського будиночка, зайняв більше часу, ніж хотілося. Хоч їм і пощастило тричі їхати на возі, все ж, шлях видався нелегким. Тож одразу по прибуттю «додому» виникло бажання добряче наїстися, напитися й посидіти у зручному положенні.

Вечеря видалася ситною, а що найголовніше, приготування не потребувала ― пощастило отримати клунок з їжею від місцевого селянина, який і підкинув їх до лісу. Чоловік тільки здивувався: відколи це у проклятому лісі хтось оселився? Куди ж поділась уся нечисть з нього, що ось уже протягом кількох десятків років тероризувала мандрівників???

Релі й Вей просто знизали плечима. Насправді, у принцеси не було ніякої конкретної відповіді на це запитання, адже вона чітко знала, що нічого не робила. Відьма однією своєю появою стерла її захисне закляття, а, отже, у боротьбі із нею прийшлось б несолодко. У раптовій же втечі цієї лісової жительки, у цьому вже не було жодного сумніву, винен новий супутник принцеси. Й Релі уже сформувала деякі здогадки щодо його істинного «я».

― Ох і довгим був тиждень! ― протягнув Вей голосом, однак, анітрохи не втомленим, коли вони якраз закінчили їсти. Хлопець ліниво відкинувся у кріслі, підняв руки, вклав їх за голову й розслабився, заплющивши очі.

Релі тим часом же уважно придивилася до нього. «Наче нічого особливого. З вигляду звичайний юнак… от тільки сила від нього відходить колосальна», ― пролунало у голові принцеси, і вона, поклавши руки на стіл і підперши ними підборіддя, запитала:

― До речі. А куди поділися Лея та Ноа?

Юні мисливці не стали повертатися із ними до відьомського лісу у глушині Медіаносу, а направилися у зовсім протилежну сторону, поспіхом попрощавшись і забравшись геть так швидко, що і слід пропав.

Вей розплющив одне око й проказав своїм звичним абсолютно спокійним, але явно із долею прихованої іронії, голосом:

― Ці дрібні шкідники? Я відправив їх до їхнього хазяїна. Нема чого без толку вшиватися біля тебе, Ваша Величносте.

Релі злегка нахилила голову вбік:

― До хазяїна?

Вей закивав, опускаючи руки і позираючи на принцесу проникливим поглядом й з ледь помітною усмішкою:

― Мг-мг. Не вдавай, що не здогадалася. Адже це вони бігали за тобою десять років тому, вмовляючи піти на угоду із Королем Скорпіонів.

― Ці двоє? ― на обличчі Релі засяяла випадкова посмішка. Голос її не віддавав сильною здивованістю. ― Серйозно? Це вони? ― і знову, ні крихти правдивого здивування. А юнак, спостерігаючи за нею, лиш підтягував кутики рота, злегка всміхаючись. ― Дай-но згадаю, як їх звуть… Лея… ні, Лісанна, ― махнула пальцем Релі, пригадавши справжнє ім’я заклинательки темряви. ― Лісанна і Давіс. Авжеж, це вони. А я все думала, кого вони мені нагадують.

Вей лиш повів бровою:

― Ну, ну. А я впевнений, що ти здогадалася одразу.

Релі відкинулася на спинку крісла:

― Вони сильно виросли.

― Все-таки, минуло уже десять років.

Принцеса пустила на стіл короткий погляд, її інтонація трохи змінилась, кутики рота опустились:

― Значить… Король Скорпіонів в курсі, що я прокинулася.

Вей озвався якимось віддаленим голосом:

― Думаю, так.

Релі зненацька підвела очі:

― А розкажи мені про нього.

Коли Вей поглянув на неї, дівчина здавалася все такою ж життєрадісною і миловидною на вигляд. Мовби, її насправді зовсім нічого не тривожило. Мовби… зараз, у цій відьомській хатинці, посеред пустки, для неї існував тільки він, її співрозмовник. А ще атмосфера, яка неочікувано склалася при світлі безлічі свічок.

Релі раптово знову поклала руки на стіл й підперла своє обличчя. Воно було нестерпно прекрасним. Вей дивився на неї впродовж хвилини. А тоді швидко відвів погляд, мовби згадав, що існує щось, що забороняє ось так от на неї дивитися.

Кашлянувши, він дав знак, що не зрозумів запитання.

Релі була рада уточнити, дивлячись йому прямісінько в очі:

― Ти служив у його найближчому колі. Ти маєш знати про нього все.

Від цього Вей голосно хмикнув. На обличчі його блиснула посмішка. Дещо небезпечна посмішка. Релі встигла добре запам’ятати її ― це була посмішка, у якій він лиш злегка піднімав кутики губ, а світло в його очах сяяло по особливому яскраво.

Вей часто дозволяв собі підсміхнутися в присутності інших, та жодна з цих його посмішок не супроводжувалася блиском в очах. Релі могла заприсягнутися, що, усміхаючись іншим, він утримував абсолютну холодність у погляді.

― То чи не буде це тоді зрадою? Моєму повелителю, га? ― зненацька юнак також сперся на стіл і так різко присунувся ближче, що Релі відчула неабияку потребу відсахнутися назад, та коли подумала про це, то нічого вдіяти не змогла. Так і заклякла, в кількох сантиметрах від його безсумнівно чарівного юнацького обличчя.

Уста зронили самі по собі, а очі заблищали:

― Він уже намагався судити тебе за це. Не вдалося ж, правда?

Усміхнувшись ширше, Вей захитав головою, ненадовго опускаючи погляд вниз, явно на долоні, які Релі опустила, аби зараз стискати поверхню стола.

― Не вдалося. То... Що ж ти хочеш знати про Короля Скорпіонів, Ваша Величносте?

― Скажімо, хто він насправді?

― Хто насправді? ― блиснув очима Вей, нарешті відкидаючись на спинку крісла і дозволяючи Релі зробити довгий напружений вдих. ― Гадаю, цього не знають навіть його найближчі піддані.

― Він настільки таємнича особа?

― Ну, не сказати б, що таємнича. От лише не надто полюбляє про себе розповідати. Та мені відомо, що Король Скорпіонів насправді доволі чесна людина. Якщо спитати у нього про щось, він обов’язково відповість правдиво.

― Тоді… ― замислилась Релі, позираючи на підняті перед собою на столі руки. Провівши пальцями по стрічках з внутрішнього боку шкіряних наручнів, що приховували алевіати на обох її руках, принцеса запитала: ― Що б сказав Король Скорпіонів, якби його запитали… скажімо, чому він прийшов на Лантею? Яка його ціль на цьому острові?

― Це легке запитання. Ваша Величність добре обізнана ― на Континенті ось уже двадцять років править жорстокий імператор Маелор Жахливий. Він захопив більшість тамтешніх держав, а також і державу Короля Скорпіонів ― Віделіс. У намаганні утекти і врятуватися, він перебрався на Лантею, де швидко здобув прихильність серед місцевих мерідіанців, котрі мріяли поквитатися з Медіаносом, і створив свою невизнану державу Ас’асхара.

Релі закусила губу:

― Тобто… Король Скорпіонів насправді такий же лихий і жорстокий, як імператор Маелор?

Вей дещо насупив брови:

― Мені здається, навіть гірший. Усе-таки, коли у твій дім приходить зло, ти прагнеш його здолати. Іноді, щоб це зробити, доводиться ставати ще більшим злом.

Релі багатозначно всміхнулася. У її очах, однак, не було й тіні усмішки. Дівчина чудово була знайома із сенсом слів, сказаних Веєм, а тому зронила:

― Темний шлях ― не вихід. Може здатися, що побороти зло ще більшим злом ― ось воно. Так, це реально. Та в процесі всього дуже легко втратити самого себе.

Вей відповів її ж словами, сказаними під час минулої їхньої бесіди у відьомському будиночку:

― Твої слова не позбавлені сенсу, Ваша Величносте.

Релі всміхнулась й продовжила, спрямувавши очі на інтер’єр будиночка:

― Я думаю, Король Скорпіонів давно усвідомив свою помилку. Та усвідомити для себе ― одне діло, визнати перед іншими ― зовсім інша справа, ― сказавши це, принцеса знову поглянула на чарівного співрозмовника: ― А ще. Думається мені, Король Скорпіонів геть не спроста покинув ось так свою батьківщину й відправився на Лантею, аби посіяти тут суцільний хаос.

Вей захитав головою:

― Ну, ну… наскільки мені відомо, він усе дитинство прожив під крилом Маелора Жахливого, здається, він навіть вважав його своїм батьком. Будь-хто збожеволіє і почне творити безпричинні вчинки.

― Зовсім і не безпричинні, ― заперечила Релі з м’якою усмішкою на устах. ― Ще десять років тому я б про це і не подумала, та зараз знаю. Усе на світі має свій початок, як має і причину. Люди не поділяються на добрих і злих. Бути боягузом ― не означає боятися темряви, бути боягузом ― означає боятися визнати свої помилки. Зрештою, усі ми доходимо до усвідомлення ― немає поганих людей, є погані обставини. Як немає і правильного вибору, а лише той, який ми зробили, і наслідки, з якими зіткнулись.

Слова принцеси явно змусили юнака замислитись, він помовчав якусь хвилину, а тоді, знову торкнувшись мужніми передпліччями поверхні стола, запитав:

― У такому разі, ти вважаєш, принцесо, що на світі зовсім немає злих людей?

― Немає. Є лише пітьма. Усередині кожного з нас. І лише в наших руках те, наскільки ми дозволяємо їй оволодівати нами.

На обличчі юнака засяяла харизматична усмішка. Він нічого не сказав, а Релі підвелася з-за столу й направилася до скрині, у якій у відьми був чималий запас різних напоїв ― настоянок, вин, пляшок з ромом.

Поки вона стояла там, оглядаючи вміст скрині, Вей уважно спостерігав за її спиною.

Нарешті, принцеса озвалася звичним для себе спокійним голосом:

― День, однак, видався довгим. А у відьми тут чимало припасів… так… що б ти хотів скуштувати, Веймонде Скорканс? Чи… мені краще називати тебе Королем Скорпіонів?