Наступного ранку Релі відправилася до лісу із кошиком в руках. Планувала назбирати грибів та оглянути пастки, що їх наставили вони із юнаком ще до того, як сіли вечеряти учора. Ступаючи поміж деревами, дівчина уважно придивлялася до їхніх стовбурів, та гриби просто не траплялися. Виникала уже думка, що їх всіх виїла відьма та її нечисть, що насправді не втекли з лісу, а просто ховалися десь неподалік, не наважуючись наблизитись до будиночка, в якому оселились принцеса та юнак в чорному.

Подумавши про те, що вони могли наважитися й зібрати дичину з пасток, Релі була готова до розчарування. Та дійшовши до першої пастки, одразу ж всміхнулася. Схоже, на кілька днів у неї буде винятково смачна їжа. У пастці знаходився кролик.

Вже зрадівши, принцеса приготувалася перерізати кинджалом мотузку сітки, у якій він висів, як раптом позаду тріснула гілка.

Релі тут же озирнулася. Позаду неї стояла група із п’яти королівських гвардійців. Усі одягнені в кольчужну броню, на плечах герб Медіаносу ― вовк із короною на голові, зображений у профіль.

Принцеса, зніяковівши в обличчі, уже згадала тих довбнів із заїжджого двору, яких їм із Веймондом довелося відгамселити за вкрай зухвалу поведінку. Із уст її вирвалося:

― Шановні пани…

Та тоді один з гвардійців зробив крок уперед. Обличчя його, на відміну від зухвальців з бару, виражало виключно професійну зосередженість:

― У нас наказ короля. Супроводити вас до палацу Його Ясновельможності.

Релі звела брови:

― Наказ короля… Даріена?

― Так, міледі, ― кивнув гвардієць. ― Прошу за нами. Його Ясновельможність вас очікує.

Певна річ, принцесу охопило здивування! Вони прийшли сюди, в цю глушину, більше того, ліс із явно поганою репутацією, аби відшукати її і… відвести до Короля? Особистий прийом? І чим же вона цього заслужила?

Та поки принцеса думала про це, вони встигли вибратися до лісової стежки, де стояла темно-сіра карета з явно королівського гарнізону та ще декілька осіб у такому ж вбранні. От тільки… карета була, а коней жодного. Наче усі раптом повтікали. До того ж, позаду стояв іще віз, на якому, схоже, приїхали гвардійці. І знову ж без упряжки.

Релі здалось це вкрай дивним, адже вона побачила візників у темно-сірих каптурах. То де ж коні…

― Прошу, сюди, ― не встигла оговтатися принцеса, як один із гвардійців, той самий із «професійним» обличчям, відчинив перед нею дверцята карети.

Та Релі все не могла зрозуміти… придивившись до візників, второпала, що усі вони мають на руках алевіати. Та не такі, як у неї, а звичайні у вигляді браслетів, які неможливо зняти, що майже повністю обмежують магічні здібності будь-якої нечисті.

― Ваша Величносте? ― озвався гвардієць.

Де Вантелл тут же зміряла його зосередженим поглядом:

― Ви мене знаєте?

― Звісно, ― кивнув чоловік, ― Король наказав привести леді Аврелію де Вантелл. Це ж ви.

Ось це вже цікаво…

Релі довелося тільки бовкнути:

― Так, це я.

На відміну від гвардійців з бару, ці і справді виглядали королівськими підданими. Дівчина подумала про те, що у заїжджому дворі, скоріше за все, були розбійники, котрим вдалося розбити групу гвардійців і поцупити їхній одяг. Все-таки, принцеса мала сподівання, що королівська гвардія не зазнала змін за ці п’ять років. Особисте військо королівського палацу завжди славилося виключним професіоналізмом, а люди туди вибиралися у кілька етапів. Принцеса була добре знайома з процесом, тож думка про розбійників у барі здавалася їй більше, ніж логічною.

Зрештою, гвардієць, пропустивши всередину ще одного свого колегу, сів разом із ним навпроти принцеси й зачинив дверцята карети. Другий гвардієць, чоловік із рудим волоссям, відчинив віконце й крикнув:

― Вирушаємо!

Релі стало й справді цікаво, як це вони збираються рушати без коней, та зненацька карета зрушила з місця. Не втримавшись, принцеса схопилася й визирнула у вікно.

Виявляється, вся справа була у візниках! Вони були заклинателями вогню й використовували силу, доступну їм за умов одягнутих алевіатів, для того, аби зрушувати екіпаж з місця. Вони буквально випускали стовп вогню у повітря, який, відштовхуючись від нього з величезною силою, штовхав віз та карету уперед. Й лиш тільки зараз до Релі дійшло, що візники сиділи не спереду, а ззаду!

Такий собі живий двигун!

Екіпаж почав рухатися, набираючи швидкість явно більшу, ніж якби був запряжений навіть найкращими кіньми.

Релі рвучко озирнулася до гвардійців, що перебували із нею у кареті:

― Це…?

― Так, ― відказав рудоволосий. ― Вони у нас на службі. Іще чимала кількість цієї погані займається відновлювальними роботами. Принцесо, а ви знали, що заклинателі вогню блискуче полегшують усі відомі нам процеси? З їх допомогою можна скувати зброю будь-де, й не потрібно носити з собою кресало, аби розвести багаття. Чого не скажеш про те, що карета їде в рази швидше, аніж із кіньми!

Інший гвардієць ствердно закивав:

― Це іще ви не бачили заклинателів льоду в дії. Їх до нас залізло не так багато, та ми всіх прилаштували. Вже як посміли лізти на нашу землю, тепер нехай відповідають за свої вчинки. Та й узагалі. Це іще Його Ясновельможність милосердно вчинив. Жодного з тих, хто підкорився, не убили! Розправилися лише з найжорстокішими…. До слова, заклинателі льоду ― прекрасний спосіб перевозити воду!

Обличчя Релі, однак, було геть не таким захопленим, як у цих двох. Вони, вочевидь, уже уявляли, як зросте економіка країни за умови наявності таких військовополонених. Обмінявшись хитрими поглядами, гвардійці продовжили розмову про те, як іще можна використати силу заклинателів у побуті й полегшити собі життя.

Для принцеси ж рабство було неприпустимо.

Дві тисячі років тому, коли не існувало ще заклинателів, як виду, а відьми траплялися вкрай рідко й підлягали масовим знищенням, люди не могли й думати про інше життя, окрім як у рабстві. Тоді перевертні становили абсолютну більшість, проживали кланами й тримали поселення людей поруч із собою у якості рабів. Про свободу можна було тільки мріяти, а про прогрес ― тим паче.

Та, подейкують, хід історії змінила знана всім тепер Ірвін-Прародителька.  Будучи звичайною людиною, вона побажала сили, що дозволила б їй урятувати свою доньку від спалення вогнем на багатті ― вона бо була відьмою, й клан перевертнів, дізнавшись про це, призначив днем страти наступний ранок. Та нещасній Ірвін вдалося заволодіти шокуючою інформацією. Виявляється, у світі весь цей час існувала істота пітьми, темний маг, Прародитель, сила якого була безмежною. Згідно легенд, Ірвін хитрощами виманила й убила його, і вся влада й сила перейшли до неї. Коли ж нова Прародителька уторопала, що має силу, здатну змінити хід історії, усе набуло шалених змін. Давши людям силу володіти магією чотирьох стихій ― вогню, льоду, світла й темряви, вона породила новий вид нечисті ― заклинателів.

Розпочалися повстання, клани перевертнів падали один за одним… людство й нечисть тонуло у війні. Був час, коли домінували одні, і коли домінували інші, та, зрештою, у зв’язку з різницею поглядів заклинателі згодом відділилися від людей й пристали до нечисті, як до тих, хто розуміли їх сповна. Людям знову доводилося ховатись… вони знову були рабами. А потім, коли закінчилась Визвольна Війна, все стало навпаки.

Люди перемогли. Істоти ночі змушені були ховатися, ідучи на угоду з людьми… було створено алевіати, і баланс сил суттєво перемінився в сторону людей.

Люди швидко забули, що означало бути рабами. Вони тепер мали перевагу над тими, хто притискав їх кілька тисяч років, тож про яке милосердя могла іти мова?!

Та все це лиш затягувалося у ще одну війну, котра не змусила себе довго чекати. Прогрес людства та створення алевіатів суттєво змінили настрої серед нечисті. Серед них більше не було тих нещадних загарбників, що контролювали цілі поселення людських рабів… тож, аби не зникнути, як вид, вони ховалися. Вони проникали серед людей і тоді Релі второпала ― ця війна більше не міжвидова. Це війна конкретних характерів, війна влади. Можлива лише за умови відносної рівності між видами. Тоді, коли одні проникають в інші, аби посіяти хаос і ворожнечу. Налаштувати своїх проти своїх же. Й істина у такому світі була лиш одна ― куди не глянь, там свої мучать своїх же, а ззаду на них наступає ворог. І жоден з них не бачить очевидного.

Релі не знала, що й думати. Вона не знала тих двох заклинателів, що зараз як справжнісінькі раби доставляли їх до королівського палацу на рекордній швидкості. А з іншого боку, гвардійці чітко сказали, що всі вороги, що чинили жорстокість, були вбиті. Чи не значить це те, що ці військовополонені просто використовуються в якості безплатної робочої сили?

На секунду Релі навіть замислилась про те, чому Ірвін, володіючи такою безмежною силою, не зупинить усе це до бісової матері? Не припинить цей цирк, це братовбивство і хаос… а тоді второпала, що усьому цьому насправді немає кінця. Вона і сама знала це, вона добре пам’ятала про це, коли прокинулась. Саме тому й пообіцяла собі не втручатись. Допомагати тим, хто того потребує ― так. Політика ж ― не її справа.

Та попри це принцеса наближалася до королівського палацу. А в голові її був лиш спогад про відьомський будиночок у лісі. Про затишні вечори у ньому із загадковим юнаком у чорному. Про пригоди із двома юними мисливцями, готовими перегризти один одному глотки за кожне криве слово. Авжеж, ось в чому істина.

У світі хаосу й крові знайти своє місце під сонцем.

Привіт, читачу! Рада, що читаєш мою писанинку. З тебе лайк - автору приємно❤️

Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))