Принцеса спала міцно, майже зовсім не прокидаючись. Їй нічого не снилося, лиш тільки десь в середині ночі здалося, наче у будиночку звучав якийсь дивний примарний голос. Він промовляв щось на кшталт «Принцесо! Принцесо, я прийду за тобою і уб’ю тебе, принцесо! Уб’ю!!»
Очевидно, будь-кого іншого подібний шепіт в темряві ночі злякав би до чортиків, та принцеса не те, що кричати не стала, вона просто продовжила спати далі.
Навіть якщо у цьому будиночку і водиться якийсь дух, якщо вже він мав на меті на неї напасти, то точно зробив би це ще тоді, коли вони тільки увійшли. Ну, або під час вечері. Все-таки, перш ніж лягти спати, вони щонайменше годину поралися по хазяйству. У духа було безліч шансів. Тож яка імовірність, що він раптом захоче напасти посеред ночі? Авжеж, ніякої.
Принцеса могла дозволити собі подібну халатність до власної безпеки зокрема й тому, що цілковито покладалася на власну чуйку. Будучи наполовину перевертнем, наполовину заклинателем, вона могла відчувати присутність сильної нечисті, як би та не маскувалася.
От тільки… увійшовши в будиночок відьми, вона нічого такого не відчула. А це значить тільки одне. Сили духа настільки мізерні, що вона просто-напросто їх не помітила. В такому разі, що ж зможе вдіяти їй такий дух?
Тому й погрози його звучали наче пісня з уст комара, літаючого під вухом: «Я обкусаю тебе цілком! І на ранок ти помреш від моєї отрути!!!»
Прокинулася Релі від наполегливого стукоту у двері. Вставати не хотілося страшно. Хто б міг подумати, що поряд із до біса таємничим незнайомцем спатиметься ось так добре???
Нарешті принцеса розплющила очі й помітила, що поруч із нею нікого немає. Ковдра акуратно складена біля її ніг, будинок підметений, а на столі уже розкладений посуд й столові прибори. На дошці якась подрібнена зелень, у каміні немає дров. Але і сокири теж немає. Релі чітко пам’ятала, що вона стояла поруч із каміном.
Отже, її таємничий незнайомець встав рано-раненько й відправився колоти дрова.
І знову пролунав наполегливий стукіт у двері. Більше того, він ставав уже відверто агресивним, тож Релі, злякавшись, що той, хто стукає, просто-напросто знесе нещасні двері, поспішила взутися й зіскочити з ліжка.
А відчинивши двері, тут же прийшла в шок.
― …
Перед нею стояли не хто інші, як уже знайомі їй юні мисливці. Зліва кучерява Лея, цього разу одягнена у лляну сорочку і шкіряні штани, а справа Ноа, у шкіряній безрукавці поверх коричневої сорочки. Обидва зі своєю звичною зброєю і фізіономіями, що явно цеглини просять.
― Ви? ― так і зірвалося з уст де Вантелл, котра ще не до кінця прокинулась.
Вочевидь, слова її прозвучали дещо грубо, бо раптом Ноа абсолютно безпардонно прослизнув повз Релі у будинок. Лея проскочила за ним слідом, і вони тут же взялися роздратовано озиратися довкола.
Кучерява першою не втрималася від уїдливого коментаря, поки Ноа уже брав до рук банку з замаринованими очима і бридливо розглядав її:
― І це тут ти живеш? Ми як тільки почули про відьомський будинок, так одразу…
Але не договорила, бо Ноа видав звуки, близькі до блювоти, коли уздрів законсервоване немовля косулі у одній з крупніших банок.
― А де відьма? ― запитав Ноа, хапаючись рукою за шию у бажанні стримати блювоту.
Релі знизила плечима:
― Утекла.
Лея та Ноа поглянули на неї такими поглядами, мовби відьму відлякала не магія, а сама фізіономія принцеси.
― Взагалі, ― проголосила Лея, продовживши озиратися хатинкою так, мовби то було найгірше місце, де вона коли-небудь бувала, і взагалі, яка ж то хатинка, то справжнє пристанище безхатьків, цілковите болото! Та, стримавши всю свою огиду, Лея наважилась продовжити далі із якомога більш стриманим тоном: ― Ми сюди прийшли не просто так…
Але тут же й затнулася, бо очі її потрапили на ліжко в кінці хатини, дві подушки, дві ковдри на ньому і… чиїсь явно чоловічі чоботи поруч із ним. Різко озирнувшись на Релі, Лея второпала, що на її ногах уже є взуття, а значить…
― Хто тут ночував із тобою???
Щойно вона це прокричала, Ноа швидко простежив за всім, куди вона дивилась, і собі закричав:
― Що? Хто тут був???
Релі так і закортіло провалитися крізь землю. Ці двоє… вони дивували її чим раз, то більше!
Мало того, що завалилися в хату ось так без згоди, так ще й їх обходить, хто тут ночував!
І дійсно, чого ж це їх так обходить?
Але в ту ж мить прозвучав скрип дверей, і в будиночок хтось увійшов. Щойно прозвучав голос Вея, Релі так і похолола:
― Я.
― …
― …
Обличчя обох юних мисливців змінилися із набурмосених і лютих на буквально ледь живі. Збліднувши до кольору білої крейди, обоє так і заклякли на місці.
Та Вей, особливо не здивувавшись, спокійно поклав на підлогу поруч із каміном в’язку дров. А тоді так різко кинув сокиру, що Релі тільки й спромоглася, що простежити за траєкторією її польоту. В одну мить сокира опинилася в руці Ноа. Та обличчя його, як і Леї, залишалось все таким же закляклим, мовби перед ними зараз стояв не Вей, а, скажімо, сам Сатана.
Релі, відчувши потребу негайно почесати скроню, зробила це похапцем, а тоді розвернулася до Вея, аби ніяково поглянути на…
Його шикарний торс, вкритий потом від колення дров, адже у процесі він скинув сорочку і зав’язав на поясі тугим вузлом. І… схоже, йому було таки дуже спекотно, бо разом із сорочкою він опустив штани так низько, що…
Релі відчула, як її обличчя починає наповнюватися жаром. Вона різко відвернулася і за мить уже стояла поруч зі столом.
― Чому б нам не… е-е… поснідати усім разом???
Ніяковість так і зависла у повітрі. Певна річ, відповідати їй ніхто не спішив, бо двоє продовжували свердлити поглядом Вея, котрий якраз спокійно закидав дрова у камін. Тоді ж, коли він закінчив і нарешті одягнув сорочку, Релі наважилася поглянути на нього периферійним зором.
Попри те, що він був уже у сорочці, його голий торс, вкритий потом, абсолютно не виходив у неї із голови.
Від думки про це принцеса агресивніше вдарила ножем по дошці, нарізаючи зелень. Цей звук був надто голосним, але ніяковість від нього швидко перекрив голос Вея:
― Вогнику не даси? ― запитав він, дивлячись на Ноа, хоча він стояв якраз так, що Релі здалося, ніби Вей витріщився просто на неї.
Якусь мить хлопець стояв, наче набравши в рот води, а тоді, різко ступивши крок убік, спрямував уперед вказівний палець. Із нього вирвався товстий промінь світла, що, тут же розітнувши кімнату, досягнув каміна і запалив вогонь.
Врешті-решт, упоравшись із дровами, Вей підвівся і попрямував прямо до стола, за яким поралася Релі, аби також приступити до приготування сніданку. Із собою, крім дров, він приніс і туші якихось двох крупних гризунів. Може, бобрів, хоча Релі не наважилася довго дивитися, бо картина того, як він увійшов, досі не виходила із її голови.
Але озвалася Лея, котра невідомо звідки набралася сміливості, щоб проголосити на всю хатину:
― Ти що з ним спала???
― …
Релі випустила ніж з рук, і тут же міцно вхопила його. Щойно до Леї підійшов Ноа, і обоє вони поглянули на Релі своїм звичним лютим поглядом, озвався Вей:
― Ну-ну, що ви. У будинку лише одне ліжко. То був вимушений захід.
Обличчя Леї так і вкрилось докором. Де Вантелл второпала, що насправді з них двох, більшою буркотункою була саме дівчина, хоча й Ноа мав за звичку огризатися і розкидуватися уїдливими зауваженнями.
Підвівши на кучеряву очі, Вей подивився якусь секунду, а тоді сказав, спрямовуючи погляд на стіну, біля якої вона стояла:
― Чому б тобі не подати мені ось цей ніж?
На стіні висіло чимало різних ножів для м’яса, і Лея, агресивно схопивши один з них, так різко пожбурила його просто у Вея, що Релі вже здалося, що зараз її обличчя забризкають його мізки. Та юнак вправно спіймав запущений на неймовірній швидкості ніж і, легко крутнувши його у руці, взявся знімати із гризунів шкури.
Нарешті принцеса наважилася поглянути на юних мисливців. Вони свердлили Вея якимись дуже дивними поглядами…
Тож де Вантелл вирішила поцікавитися:
― Звідки ви знайомі з Веєм?
Але в ту ж мить із уст юних мисливців долинуло вигукнуте хором докірливе:
― МИ З НИМ НЕЗНАЙОМІ!!
Це прозвучало так голосно, що Релі одразу ж замовчала, а Вей, відірвавшись від обробки туш, кинув на обох швидкий погляд блискучих очей.
Релі зловила себе на думці, що раптово стала свідком якоїсь не вельми добре продуманої театральної вистави, актори якої абсолютно не вражали своїми навичками. Ба більше, вона знайшла кумедним той факт, що на одній сцені раптово зіткнулися актори, котрі зовсім не мали там бути. Й від цього їй хотілося засміятися, та раптом сталось дещо дивне.
Несподівано у будиночку прозвучав голос когось п’ятого. Оскільки всього всередині знаходилось четверо осіб (авжеж, ніхто із них не був людиною), поява п’ятого викликала всезагальну настороженість.
― П-п-принцеса… я… тебе… уб’ю!!!
Звук долинав поруч із Ноа, тож він, злякавшись не на жарт, відскочив і пронизливо заголосив:
― П-п-привид!!!
Лея тут же пирхнула зі сміху, однак вже в наступну секунду змушена була затихнути, бо з розмальованого чорними лініями глечика, що стояв у шафці поруч із ними з Ноа, долинув навіжений крик:
― Принцеса прийшла, аби я нарешті поквитався із нею!!!
І враз глек, на який спрямували свої погляди усі присутні, агресивно затрясся. Ноа та Лея рвучко відступили, загороджуючи йому шлях до принцеси і, тут же торкнувшись руками своєї зброї, зібралися відбивати можливу атаку, як…
Глечик різко перестав трястися. Мовби заціпенівши від страху, він принишк, а тоді й зовсім звалився з полички прямо на підлогу.
Релі ніби між іншим повернула голову в сторону Вея, що стояв із протилежної сторони кухонного столу… його очі були спрямовані просто на глек і, вона вже точно не могла помилитися, віддавали самою тьмою…
В наступну мить глек опинився в руках Леї. Поки вона прискіпливо намагалась його розгледіти, принцеса обійшла стіл і також наблизилась, аби подивитись. Нарешті, взявши глек у руки, Релі насупилась, придивилась, і, зрештою, проголосила з усмішкою на устах:
― Не може бути! Це хлопець! Юний хлопець, там, усередині в глечику!
Привіт, читачу!
Ну що, які припущення щодо цього театру погорілих акторів?) як думаєте, юні мисливці і справді знайомі з Веєм?
З тебе лайк - автору приємно❤️
Коментуй про свої враження, ділися переживаннями та обговорюй сюжет у коментарях)))