Галя нерішуче переминалася з ноги на ногу перед каютою Пательні. Врешті-решт вона зібралася докупи та невпевнено постукала.

Хвилин п’ять в каюті було чути якесь шарудіння і нарешті двері відчинилися. З них виглянула заспана фізіономія Степана. Певне, він вирішив трохи подрімати після важкого робочого дня.

— Галю, ти? — здивувався він.

— Так, Степане, можна увійти? — спитала Галя.

— М-м-м, зачекай хвилинку.

Двері знову зачинилися, за ними почулася якась шалена метушня. Галя терпляче чекала. Пройшло чимало часу доки Степан впустив її у свою каюту.

Тут були сліди “блітц-прибирання”. Наспіх застлане ліжко, з шухляди стирчав край якогось одягу, певне, скинутого туди зі стільця. Шафа не витримала прискореного запихання туди якихось речей і її дверцята зі скрипом відчинилися. Пательня швидко підскочив і встиг їх причинити до того, як зі шафи вивалилося те, що він туди запхав.

— Може чаю? З печивом. — спитав Степан.

— Краще кави, якщо є. — відповіла Галя, яка все ще не знала з чого почати розмову, яку вона задумала.

— Ой, в мене тільки розчинна. Підійде? — уточнив Пательня.

— Так, звичайно. — відповіла дівчина та присіла на стілець біля журнального столика. На столику височила нерівна похилена на бік башта з довідників та фахових журналів з пілотування й космонавтики. Виглядало так, що вона ось-ось впаде і розсиплеться по підлозі.

Поки Галя чекала на каву вона трохи поправила цю книжкову гору і відтермінувала її падіння на невизначений час.

Повернуся Степан з тацею на якій була кава, чай та печиво.

Дівчина відпила гарячого гіркого напою і вирішила говорити прямо.

— Стьопа, мені дуже потрібно полетіти у цю експедицію.

Пательня трохи не похлинувся чаєм.

— Ти чесно переміг у нашому змаганні. Справжній молодець. Але … але для мене це питання життя чи смерті.

Степан мовчки дивився на Галю. Очманіло кліпнув очима.

— Стьопа, ти завжди був щирим добрим другом. Я дуже ціную нашу з тобою дружбу. Допоможи мені. Будь ласка!

Пательня розгублено потер підборіддя.

— Так … що … що я можу зробити? — нарешті спитав він.

— Ну, я не знаю, може якось можна відмовитися? — з надією спитала Галя.

— Та як я відмовлюсь? Яка буде аргументація? Я не можу так просто сказати, що не хочу в експедицію. — відповів Степан.

Вони задумалися. Галя згадала, як Зінченко вичитувала Голуба за травму.

— А якщо сказати, що ти захворів? Виліт завтра рано вранці — ти точно не встигнеш одужати.

— Ну … я не знаю. — завагався Пательня.

— Стьопочка, мені справді дуже потрібно, просто необхідно! — Галя благаюче подивилася Степану в очі.

Степан ще вагався, але руки вже робили виклик корабельному лікарю Зінченко.

— Надіє Валентинівна? Ой вибачте, Надя. Я дзвоню тому, що прихворів. Ага, погано себе почуваю. Температура, нудить. Так. Ні бігти зараз до медиків не буду, але боюся, що завтра буду ще себе погано почувати. Не летіти в експедицію? Але ж на мене розраховують. Полетить Водограй? Ну, ладно. І правда, якщо полечу хворим, то буде ризик для усього екіпажу “Аркадії”.

Пательня завершив виклик. Галя кинулася до нього, обійняла і цьомкнула у щоку.

— Стьопа, Стьопочка! Я тобі так вдячна! Ти — найкращий друг! Ти мене врятував!

Хлопець зашарівся, почервонів.

— Мені треба вже бігти. Ще раз дякую тобі! Ніколи не забуду, як ти мені допоміг. — Галя підхопилася і, не допиваючи каву, пішла на вихід з каюти.

Степан все ще якось розгублено зачинив за нею двері.

Галя щасливо крокувала додому. В уяві вона вже малювала, що саме в експедиції, за ці два тижні, вона зізнається у коханні Максиму і з цього часу та навіки вони будуть разом. Дівчина, звичайно, не бачила, що, після того, як вона пішла, Пательня провів рукою по щоці, яку вона поцілувала. Потім стиснув кулаки, впав на ліжко і зарився обличчям у подушку.