Цього разу Галя одягнула повсякденний комбінезон і не прогадала. Інші члени команди, що розсілися за великим столом теж були в робочих комбінезонах. Та й не дивно, бо вони прийшли одразу після роботи. По центру сидів капітан Петро Вернігора, який навідріз відмовився від того, щоб його називали по батькові. Він був невисоким, сухеньким, сиві довгі вуса по-казацькому звисали нижче підборіддя. Одне око було замінено на електронний імплант. Невідомо, чи через хворобу або травму, чи Вернігора був прихильником покращування тіла за допомогою різних пристроїв.

Поруч сидів механік Сашко Беренчук, кремезний та міцний він мав руду кучеряву шевелюру та густу бороду того ж кольору. Борода трохи старила його, хоча Сашко був не набагато старшим за Голуба.

По іншу руку від капітана сиділа медик Надія Зінченко. Її можна було б прийняти за сестру Вернигори, настільки вона була схожа: приблизно того ж віку, теж худенька, з коротким сивим волоссям. На відміну від багатьох сучасних жінок вона явно не ходила до пластичного хірурга чи інших омолоджуючих процедур і віддавала перевагу поважно і природно старіти. Менш за тим Зінченко також наполягала, щоб її звали просто Надією.

На одній стороні зі стажистами всівся Голуб, а от збоку присіли неочікувані гості: високий та худий блондин середніх літ з великим горбатим носом, одягнений у якусь майку та модні райдужні штани й, практично повна його протилежність, — середнього зросту чоловік в діловому костюмі та з бакенбардами.

— Це професор Андрій Миколайович Козирєв. — вказав Вернигора на чоловіка з бакенбардами.

— І доцент сер Семюель Пері. — додав він кивнувши на блондина. — Вони візьмуть участь в експедиції зорельота “Аркадія” до туманності Кільця.

— Експедиції?! — практично хором вигукнули Степан та Галя.

— Еге ж. Вже як пів року ми плануємо наукову експедицію. Спеціально для неї сюди прибули науковці та обладнання. — відповів Вернигора.

— Як цікаво, а стажистів до неї беруть? — з надією спитав Степан. Очі обох стажистів так і горіли.

— Зазвичай ні. Але вам можна сказати пощастило. — посміхнувся їм Беренчук, але його посмішка тут же згасла, наче він щось згадав.

— Кхм, ну пощастило не зовсім вірне слово у цьому випадку — поправив його Вернигора. — Річ у тому, що буквально на днях у нашого другого пілота померла мати та він терміново полетів на Землю на її похорон, якраз тим транспортником, яким ви прилетіли. Відправлятися в експедицію без другого пілота не можна, чекати ще місяць поки пришлють заміну теж недобре. Більше пілотів з чипом для гіперпростору у нас на станції наразі нема. Так вийшло, що один з них у відпустці, а з другим вийшла накладка і він буде тільки через два місяці. Тому ми візьмемо одного з вас у якості другого пілота.

— Тільки одного? — вирвалося у Галі.

— Так, по-перше, ми маємо у штатних одиницях тільки одного другого пілота, по-друге, на станції має залишитися хоча б один пілот, придатний для польоту у гіперпросторі. Ми розраховували на вас.

В цей час принесли напої та меню. Після декількох хвилин паузи Галя не витримала і спитала:

— Так кого ж ви берете в експедицію?

— Не поспішайте, лейтенант Водограй. Ми ще повернемося до цього питання. — посміхнувшись відповів капітан.

Всі замовили та після цього розмова перейшла на коротке представлення кожного з присутніх.

Вернигора виявився одним з найдосвідченіших капітанів Космофлоту, тільки зараз Галя згадала, що на третьому курсі був підручник з навігації написаний ним.

Беренчук був молодим, але дуже талановитим механіком. На доданок він ще був і винахідником з десятком патентів.

Надія мала за плечима величезний досвід у медицині для космонавтів до того ж мала медичну освіту одразу у декількох напрямках.

Козирєв був професором Київського Національного Університету. Його спеціалізація — фізика коливань та хвиль.

Самуель Пері був доцентом з Англії, який вже довгий час працював у Києві, тому добре вивчив українську мову. Останній час він працював з Козирєвим по проблемі передачі інформації через гіперпростір.

Голуб приєднався до команди рік тому і вважався одним з кращих спеціалістів по силовим установкам, в тому числі глютонових двигунах зорельота та станції.

Степан та Галя теж розповіли про себе. Їх здобутки були не такі вагомі, але вони були найкращими курсантами, що випустилися минулого року.