Як тільки на Землі стало відомо про гибель агента під прикриттям, то полковник наказав опечатати його приміщення та виставити охорону. Це могло викликати підозри у терористів, але Нільсен вирішив, що то вже не має значення.

Тож коли слідчий та помічник, який слідував за ним повсюди, підійшли до каюти Багрія то побачили там співробітника служби безпеки станції. Нільсен зірвав пломбу з дверей і рішуче зайшов.

З першого погляду було зрозуміло, що до нього тут хтось побував. В каюті царював повний безлад. Одяг, книжки, шухляди тумбочок та ще всякий побутовий дріб’язок — все було вивалено на підлогу. Шафи були пусті, в одній з них навіть були виламані двері. М’які меблі були порізані та весь білий наповнювач, наче сніг покривав речі на підлозі. Коли Нільсен зайшов вітер підняв частину “сніжинок” вгору і зараз вони повільно кружляли по каюті.

— Ого, тут був обшук! — висловив очевидне голос з-за спіни Нільсена. То особистий “хвостик” слідчого зайшов за ним до каюти.

Полковник кинув на нього погляд, але нічого не сказав. Чи є шанс, що той хто обшукував не знайшов останній звіт Багрія? Нільсен задумався, його електронні мізки прораховували варіанти. Очами він ретельно роздивлявся каюту за годинниковою стрілкою. Все моментально фіксувалося, картинка збільшувалася, зменшувалася, мінявся кут погляду, вся інформація сортувалася і систематизувалася. Один Нільсен зараз заміняв команду криміналістів та аналітиків.

Нарешті незрушний наче статуя, у якої обертається лише одна голова, слідчий зрушив з місця і підійшов до стіни на якій у рамці висіла чорно-біла вінтажна фотографія якоїсь молодої дівчини. Зображення було спотворено розривом, наче шрамом, рамка була перекошена. Очевидно, що тут теж шукали якісь схованки. Менш за те, дівчина щиро посміхалася широкою лагідною посмішкою від вуха до вуха, через лоб спускалося пасмо неслухняного волосся, широко розкриті очі дивилися начебто прямо в душу.

Нільсен акуратно зняв рамку та обережно, щоб додатково не дорвати, витягнув фотографію. Поклав її собі до кишені.

— Дівчина Багрія? — спитав зацікавлений співробітник служби безпеки.

Слідчий подивився на нього, але промовчав. Рушив до виходу.

— Це все? Не будемо далі нічого шукати? — здивувався безпековець.

— Все, що треба, я знайшов. Я б хотів побувати на місці смерті Багрія. І можна запросити туди відповідальних осіб та того хлопця, що першим знайшов загиблого?

— Голуба? Можна, але вже досить пізно. Чи не краще це зробити завтра вранці?

— Вранці, так вранці. Звіть усіх на восьму ранку.