“Аркадія” відправилася рано вранці. Проводжаючих було небагато. Серед них увагу Галі привернув хіба що високий сивий чоловік с густими бровами. То був командор Ткаченко. Керівника “Нової Одеси” дівчина бачила вперше. Він сказав невелику промову, щодо великого значення цієї експедиції для людства, побажав вдачі та успіхів. Більше особливих урочистих заходів не було. Галя виглядала Степана, але той не прийшов. Можливо, щоб не зруйнувати легенду щодо хвороби, а може йому було важко дивитися на експедицію, в якій він мав взяти участь, але фактично сам відмовився.

Галя сиділа у кріслі другого пілота і спостерігала за скупими та точними рухами Вернигори, який вправно і невимушено вивів зореліт зі шлюзу. Короткий переліт і вони біля входу до гіперпростору. Безпосередньо біля станції таких входів було три, а трохи далі ще два. Це була одна з причин, чому Земна Федерація вибрала саме цей сектор Космосу для побудови першої космічної станції за межами Сонячної системи.

Невелика підготовка до гіперджампу. Як би Галя хотіла зробити гіперджамп у якості пілота, але Вернигора збирався сам виконати його. Гіперпростір та переміщення ним і досі була маловивчена технологія. Вона дозволяла через червоточини простору переміщатися в особливий простір зі своїми фізичними законами, правилами та вимірами. Пролітаючи цією “підкладкою” матерії Всесвіту можна було подолати неймовірну дистанцію за лічені мінути чи години. Наразі основний пріоритет світової науки було вивчення гіперпростору. Зовсім нещодавно після великої кількості спроб та помилок люди навчилися пересуватися цим простором від входу до виходу, по так званим червоточинам. Емпіричним засобом було виявлено, що для цього пілот має впадати у певний стан трансу. Далеко не кожна людина здатна на нього. Навіть ті, хто здатні, нерідко безслідно зникали у гіперпросторі. Нарешті, експериментальним шляхом був знайдений варіант, коли можна було зробити переліт крізь гіперпростір достатньо надійним та безпечним. Для цього людям, здатним для пілотування у гіперпросторі, додатково вживляли чип у мозок. Чип підключався під час польоту і переносив частину навантаження на розум людини, якісь досі невідомі підсвідомі розрахунки, які пілот проводив у трансі, на швидку та надійну електроніку. Такий саме чип був у Галі, Степана та Вернигори. Вчені билися над тим, щоб перенести керування проходження гіперпростору повністю на електроніку, але наразі так і не знайшли способу виключити з цього процесу людину. Одночасно з тим, на щастя, для пасажирів зорельота, який проходив гіперпростір не було потреби в трансі, та тим більше чипу. Хоча були поодинокі випадки, коли навіть пасажири не могли перенести політ крізь гіперпростір. Вчені досі не певні, чи це психологічна проблема, чи фізична.

Отже, зараз Галя не впадала у транс і перенесла політ, як пасажир. Було дещо дивно спостерігати за Вернигорою, що наче сомнамбула, із заплющеними очима, керував зорельотом у гіперпросторі. Вона сиділа тихо, як мишка. Насправді ще не було відомо випадків, щоб пілота хтось вивів з трансу. Але може це, тому що свідків такого більше вже ніхто ніколи не бачив? У будь-якому випадку, Галя не хотіла перевіряти цього.

Зрештою, не пройшло і години, як вони вийшли з гіперпростору і опинилися у першій цілі їх експедиції — в туманності Кільце. Саме звідси на Землі вловили досить незвичайні сигнали. Були різні теорії його походження від нейтронної зірки — пульсара чи магнетара до скупчення темної матерії. Жодна з цих теорій не мала доброго підґрунтя, бо й зірка у туманності було зовсім не нейтронна, а звичайний білий карлик, та й наявність темної матерії ніхто не зміг довести. Так само з іншими чисельними теоріями щодо цього. Тож спостереження безпосередньо у туманності мало дати відповіді на це питання. Водночас сигнал, що отримали на Землі пройшов відстань дві тисячі світових років, тому не факт, що його джерело і досі присутнє.

Вернигора вийшов з трансу, наче виринув з води. Якусь мить його погляд був розфокусований і він, наче, не розумів де знаходиться, але вже через секунду опанував себе. Так само впевнено та спритно, як завжди, встав з крісла пілота. Попросив Галю зробити йому філіжанку кави, а сам увімкнув гучний зв’язок та об’явив:

— Шановний екіпаж та пасажири, наш політ пройшов успішно, ми прибули на місце. Прошу всіх зібратися у кают-компанії.

Разом з Галею вони пройшли до кают-компанії. Тут вже зібралися всі, хто був на “Аркадії”.

Всі присутні були у піднесеному настрої. Особливо професор Козирєв та доцент Пері, для яких цей гіперджамп був другим у життя. Перший вони здійснили, коли прибули на станцію.

— Чудово! Дякую, пане капітане, за вдалу та зручну подорож. — сказав Козирєв та міцно потис Вернигорі руку. Пері кинувся начебто обнімати капітана, але в останній момент передумав і теж потис йому руку, не забув і про Галю, хоча вона летіла також, фактично, як пасажир.

— Чи можемо ми розпочати нашу роботу? — спитав доцент.

— Так, звичайно, ми вже у туманності. Почувайте себе вільно у розв'язанні своїх задач. — відповів Вернигора.

Козирєв та Пері заходилися розкладати свою апаратуру прямо у кают-компанії, а Вернигора запросив екіпаж до великого екрана, що був розміщений тут же.

Капітан вивів на екран зображення туманності Кільця. Галя назвали б його туманністю Ока: гаряче-жовтий, а по краях помаранчевий чи навіть червоний, овал обрамляв блакитне, наче очі Голуба, коло. Такий незвичний вигляд цей витвір Космосу мав через газову оболонку навколо центральної зірки. Атоми різних елементів, таких як азот, сірка, водень, кисень та гелій випромінюють світло різних довжин хвиль. Вони утворювали такі кольори в залежності від температури та інтенсивності випромінювання, які змінюються в залежності від близькості до зірки.

— Яка краса! — висловив загальну думку Беренчук.

— Наче Всесвіт дивиться на нас своїм оком. — сказала Галя те, що якраз прийшло їй на думку.

— Це як ми бачимо туманність зі сторони. Але зараз ми вже на її краю. — пояснив Вернигора та перемкнув екран на зовнішні камери.

Знаходячись в самій туманності, важко оцінити її вигляд. Менш за тим, побачене виглядало теж незвичайно. Темний незскінченний Космос сходився по центру у блакитну смугу, наче портал в інший світ.

— Ми готові. Вже вловили сигнал, можемо рухатися у його напрямку. Я дам вам координати. — перервав благоговійне спостерігання професор Козирєв.

— Добре, але я вам не гарантую, що ми підійдемо достатньо близько. В туманності ми обмежені швидкістю світла, а вона чимала — радіус близько третини світлового року. Тим часом наша експедиція розрахована всього на два тижні. — відповів капітан і додав вже для екіпажа — Нумо всі по місцях, будемо летіти до координат, що вкаже професор.