Галя знайшла Максима у технічному відсіку. Той стояв біля ілюмінатора та дивився на зоряне небо за бортом зорельота.

Дівчина тихенько підійшла і поклала йому руку на плече. Голуб здригнувся від несподіванки.

— Ой вибач, не хотіла тебе налякати. — сказала Галя.

— Та, яке там налякати, просто задумався. — махнув рукою Максим.

— Про що це? — спитала дівчина.

— Про те який нескінчений Всесвіт. Мільярди, трильйони, та що там трильйони, мабуть, і числа такого не придумали, скільки існує зірок. Чи ми одні в цьому Всесвіті, чи є ще хтось там, на невідомих нам планетах? — відповів Максим.

— Якщо і є, нам важко буде знайти. Як ти сам сказав — Всесвіт занадто великий. Знаходити взагалі непросто. Наприклад, свою другу половину. Людей в Земній Федерації вже понад одинадцяти мільярдів, а як непросто знайти ту одну людину, яка судилася тобі на все життя. — промовила Галя.

Чомусь вона вирішила, що це саме той момент, коли треба все сказати Максиму. Її обличчя розчервонілося, очі заблищали. Спочатку вона нерішуче відводила погляд, але потім щось у ній перемкнуло і вона подивилася прямо у глибокі блакитні очі Голуба. Трохи не втонула в них, але набрала в груди побільше повітря і почала трохи плутано та, важко підбираючи слова, говорити:

— А я … мені здається .. Ні! Я впевнена, що знайшла. Максиме, я кохаю тебе. Кохаю більше за життя. Ми … ми просто створені один для одного!

Закохана жінка — особливо красива, як квітка, яка досягла свого розквіту. Природа створила її саме для цього моменту. Всі неперевершені яскраві барви, чарівні аромати, оксамитові ніжні пелюстки чекають на те, щоб досягти свого піка, досконалості, і одного особливого моменту розкритися Сонцю, як справжній шедевр природи. Так само і Галя, в цю мить була диво яка гарна, навіть у трохи мішкуватому та простому комбінезоні пілота, в погано освітленому техвідсіку, де зовсім не романтично пахло якоюсь машинною оливою, залізом, гумою і ще бозна-якою хімією.

Галя обійняла Максима. Її довгі вії опустилися, напівприкривши очі, вологі повні губи розкрилися, чорний неслухняний локон впав на плече. Дівчина потягнулася до губ коханого.

От зараз має бути той перший незабутній поцілунок, з якого почнеться її щасливе життя з коханою людиною.

Але … поцілунок не відбувся. Замість цього Максим обережно відсторонився від Галі.

— Галю, я не знаю, як це краще сказати. Але … але я не кохаю тебе. Пробач. — тихо і навіть трохи винувато сказав Максим.

Сенс його слів не відразу дійшов до дівчини. Але, коли нарешті вони якось уклалися у її голові, вона зблідла. Шкіра на обличчі стала не повністю блідою, а якимось окремими ділянками, полишивши деінде червоні плями. Куточки губ опустилися. Очі потухли, наче їх вимкнули зсередини.

Нижня губа у Галі затремтіла. Вона прикрила лице долонями, чи то від сорому, чи щоб стримати сльози.

Максим розгублено мовчав. Він розумів, що треба щось сказати, якось заспокоїти, пом’якшити ситуацію, але нічого доречного не спадало йому на думку.

Пауза затягнулася. Силует Галі застиг на фоні ілюмінатора з зоряним небом. Вона все ще тримала обличчя у своїх руках, наче захищала свій внутрішній світ, де вона була щаслива у коханні з Максимом, від жорстокої реальності. Її плечі опустилися, фігура згорбилася і гострі лопатки стирчали, як залишки крил янгола, що втратив їх та впав з Небес на грішну Землю.

Максим все ж таки відкрив рота, щоб щось сказати, але Галя його випередила.

— Чому? — спитала вона Голуба, дивлячись очима повними сліз, так наче можна знайти відповідь на те, чому хтось кохає одну людину і не кохає іншу.

Максим проковтнув фразу, яку збирався сказати, бо питання Галі збило його.

— Це … це через той клятий чип? Ти теж вважаєш, що я з ним не зовсім нормальна жінка? — спробувала сама знайти причину Галя.

— Ні, що ти! Я зовсім так не думаю. Ти чудова дівчина. Дуже красива …

— Тоді чому? В тебе хтось є? Ти вже кохаєш когось? — продовжувала Галя.

— Ні. Зовсім ні. Справа не в тому, що я когось кохаю, річ у тому, що я не кохаю тебе. Просто — в мене нема цього почуття до тебе. Ти — красива і розумна, я певен, ти знайдеш когось, хто щиро покохає тебе. А може …

— Може? — на мить у Галі проснулася надія.

— Може хтось вже кохає тебе. Хтось зовсім поруч, чиє кохання ти не помічаєш. — вів далі Максим.

— Про що ти? — не зрозуміла Галя.

— Степан. Ти не помічаєш, як він на тебе дивиться? Що він завжди поряд?

— Пательня? До чого тут він? Ти що ревнуєш мене до нього? Між нами тільки дружба!

— Та ніяких ревнощів. Я просто кажу, що не я твоя друга половинка, що, можливо тобі треба пошу …

Невідомо, що далі хотів сказати Голуб, бо в цю мить зазвучав сигнал тривоги, замерехтіли червоним лампи нагорі, затренькав комунікатор на руках як Максима, так і Галі.

— Загальна тривога, виклик з кают-компанії! — подивився на комунікатор Максим.

Вони разом кинулися коридорами зорельота у напрямку кают-компанії.