Галина Водограй, ранок 28 квітня 2114 року за Земним часом

Галя вийшла з транспортника і застигла у захопленні. Центральний шлюз хоч і не приголомшував своїми розмірами, як той же Космопорт у Чорноморську, але все одно сильно вражав. Поєднання звичної інфраструктури термінала та незвичайно яскравих скельних порід астероїда, всередині якого була розташована “Нова Одеса”, складали неповторне враження. Галя вдихнула на повні груди повітря, що пахнуло озоном, пластиком, якимось миючим засобом з ароматом лаванди та ще купою невідомих їй запахів. Щасливо посміхнулась. Вона й досі не могла повірити, що її мрія здійснилася і вона опинилася саме тут — на космічній станції “Нова Одеса”. Скільки зусиль Галя поклала на це — навіть важко все порахувати. Тим вагоміший цей безперечний успіх — відразу після Академії Космофлоту на, чи не найвідомішу, вкрай корисну та важливу космічну станцію Земної Федерації.

— Галя, не лови гав! Ти всім заважаєш, тут не можна стояти. — вивів Галю з ейфорії голос Степана. Її співкурсник був більш раціональним і не витрачав час на те, щоб витріщатися навкруги.

— Ех, Пательня, не вмієш ти насолоджуватися моментом. — відповіла йому дівчина, але все ж таки поправила сумку на плечі та рушила у напрямку багажної зони.

Степан насупився, бо не полюбляв, коли його називали по прізвищу, вважав його немилозвучним. Особливо Степану не подобалось, коли Пательнею його називала Галя. Втім, брови не довго зберігали невдоволений вид на його обличчі. Щоб там не було, але й для нього прибуття на станцію було великим досягненням.

Багажу не прийшлося чекати довго. Транспортник привіз на “Нову Одесу” здебільше вантаж і зовсім небагато людей: стажистів Галю Водограй та Степана Пательню, шістьох дебелих шахтарів-вахтовіків та якогось дивного чоловіка, що з самого початку польоту просто закрив очі й не рухаючись проспав аж до прибуття. Сидів він далеко від них, але, все ж таки, ця незвична поведінка привернула увагу стажистів. Пательня тоді пожартував, що то робот, але Галя не повірила, що бувають роботи на стільки схожі на людей. Дівчина вирішила, що він просто, мабуть, приймає якісь препарати, щоб спати таким чином, бо не переносить гіперджамп. Бувають такі люди. “Як добре, що я не така” — подумала Галя і внутрішнє здригнулася, уявивши себе на їх місці. Це як птаха, якій обрізали крила. Що то за птаха, яка не літає? Куриця? Страус? Е ні! Галина не така. Лейтенант Водограй скоріше серпокрилець, що чи не все життя проводить у польоті. Або, краще — голубка. Від цієї думки на губах Галини заграла особлива загадкова та ніжна напівпосмішка. Бо ж на неї ще чекає зустріч з ним — з Голубом.

— Галя, ти там знову заснула? Он, за нами приїхали. Треба поспішати. — знову перебив її мрії невгамовний Пательня.