— Цікаво, до сигналу наче додалася додаткова компонента. — сказав Пері.

— Колега, я, все ж таки, більш схильний до думки, що це якісь шуми, що фонять тут, біля цієї планети, більше ніж на відстані. — відповів Козирєв.

Вернигора зайшов до кают-компанії. Галя ж, вкрай задоволена тим, що капітан дав їй керувати польотом, пішла шукати Голуба.

Переліт виявився досить коротким — всього сім годин. Сигнал йшов начебто від планети, що була на самому краю туманності. Тут же, зовсім поруч, виявилося цілих два входи до гіперпростору.

— Чи можемо ми якось більш точно визначити джерело сигналу? Якщо треба, є можливість підвести зореліт ще трохи ближче до планети, навіть вивести його на орбіту. — сказав Вернигора

— Давайте поки що виведемо зображення на екран. — попросив Козирєв.

Вернигора поклацав елементами керування і великий екран заповнила сіра з темно-синіми смугами маса газового гіганта. Навколо нього можна було побачити велику кількість кілець, як у Сатурна з Сонячної системи.

— Спробуємо визначити найточніші координати. — Пері почав чаклувати над своїми приладами.

Нарешті, на екрані з’явилася точка. Вона виявилася не на планеті, а в одному з кілець, що оточували її.

Вернигора збільшив зображення, ще раз збільшив і нарешті довів масштабування до максимуму можливостей камери.

Об’єкт, який видавав сигнал, міг би бути одним з багатьох велетенських шматків льоду з пилом, що здебільше й складали кільця навколо планети. Але, навіть не дуже детальне його зображення наводило на думку, що він має занадто правильну форму. Це був практично куб якогось темного кольору.

— Чорт забирай. Що це? — очманіло спитав Вернигора, його штучне око зарухалося, об’єктив висунувся, щоб краще роздивитися те, що було на екрані.

— Яка цікава форма! В перший раз бачу такий космічний об’єкт! — вигукнув Пері.

— Давайте не будемо робити поспішних висновків. Спробуємо дослідити його за допомогою різних методів. — остудив його Козирєв.

Поки вчені досліджували загадковий об’єкт Вернигора заносив до корабельного журналу дані по ньому: розмір, вирахувана маса, траєкторія руху тощо.

Раптом він помітив щось дивне.

— Панове, він змінив траєкторію свого руху! Він відходить з орбіти планети! — привернув увагу вчених капітан.

Присутні очманіло втупилися в екран, на якому вже було добре видно рух таємничого кубу, який набирав швидкості.

— Це штучний об’єкт! Жодний природний феномен не може мати таких властивостей. — від хвилювання у зазвичай чудовій українській мові Пері став відчуватися англійський акцент.

— Куди він летить? — спитав Козирєв розгублено спостерігаючи за кубом.

Між тим куб набрав швидкості близької до швидкості світла і камери перестали показувати його. Наразі замість нього показувалася червона точка, що швидко рухалася у напрямку одного з входів до гіперпростору.

Ще мить і куб зник у гіперпросторі, разом з ним зник і загадковий сигнал.

— Неймовірно! Це доказ існування іншопланетного життя! — вигукнув Пері.

— Я б не був таким категоричним, але і справді виглядає так, що це штучний об’єкт, створений не людьми. — погодився з доцентом, завжди скептичний Козирєв.

— Це відкриття сторіччя! Та що там сторіччя — це як відкриття колеса, чи перший крок на Місяці — наші імена залишаться в історії людства навіки! — не вгамовувався приголомшений масштабністю подій доцент.

Козирєв навпаки чомусь спохмурнів.

В цей момент несподівано щось клацнуло, роздалося якесь шипіння, хрипи, незрозумілі звуки.

— Що це? — напружився Вернигора.

— Це наш експериментальний прилад для передачі сигналів через гіперпростір. — розгублено відповів Пері. — Але ми планували його випробування тільки через два дні. На станції ще не налаштований їх передавач.

А може … може це іншопланетяни?! Хочуть налагодити з нами контакт! — видав абсолютно неймовірну версію він же. І кинувся вмикати свій прилад на приймання сигналу.

— Ні! Зупиніться! — чомусь спробував зупинити його Козирєв, але не встиг. Пері клацнув якимись тумблерами й з приладу залунав голос.